Так формувалася виробнича і соціальна інфраструктура. Серед найбільш відомих і значних - "Селіконова долина" у Каліфорнії (США), у зоні якої розташовано 17 найбільших підприємств електронної промисловості, зокрема IBM, "Х'юлетт-Паккард", "Тексас інструментс", "Ксерокс", "Дженерал електрик". У технопарку "Кремнієва долина" діють головні концерни військово-промислового комплексу "Локхід", "Ер-Ем-Сі", "Форд аеросі-ейс", "Дженерал електрик ньюклеар", "Чес-терн електрик". Міць військових концернів, фінансова підтримка держави, венчурний бізнес є надійними гарантами діяльності нових підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, формуванням нової "організаційної популяції", на зразок "інкубатора бізнесу". Це найяскравіший зразок освоєння фінансовим капіталом "господарської території", де зосереджені висока технологічна база, сукупність найсучасніших наукомістких галузей, високо-розвинена інфраструктура, утворений державним і венчурним бізнесом "фінансовий базис", існують сучасні форми зв'язку науки і виробництва. Перевагами технопарків є:
1) фінансова диверсифікація, об'єднання капіталів держави, комерційних банків, промислових корпорацій, венчурних фірм, добродійних фондів і власних заощаджень населення. Причому ризик, що супроводжує інноваційну діяльність, пропорційно ділиться між усіма кредиторами;
2) найбільш вигідна форма територіальної організації, що дає змогу утворити багато проектних колективів першокласних технічних спеціалістів;
3) одна з найбільш ощадних форм використання високотехнологічного устаткування. Підприємства мають прямий доступ до нього на орендних і кооперативних умовах;
4) потреба у малих господарських територіях;
5) створюється єдина матеріально-технічна база, де відсутні гострі проблеми науково-технічного прогресу, відомчі підприємства, структурна розбалансованість. У США діють близько 140 наукових і технологічних парків, у Великій Британії - понад 40, у Росії - майже 100, а в Україні на законодавчій основі - лише чотири. У світі ж існує понад 400 технопарків і технополісів.
Найчастіше вільні економічні зони є поєднанням різноманітних видів вільних зон. Майже всім існуючим зонам властиві такі загальні особливості: вільні зони створюються з метою розширення зв'язків із світовим ринком або для його обслуговування; створення вільної зони дає змогу вирішити проблему зайнятості населення; існує безмитний або пільговий режим ввозу і вивозу товарів; вільні зони мають чітко визначену господарську, торгову, валютно-фінансову відособленість і самостійність від іншої території й урядових органів держави.
Все ж вільна зона залишається елементом узвичаєного державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, створюються умови активних взаємовідносин з іноземним капіталом. Закордонним інвесторам надано свободу діяльності. Створюється "пільговий клімат". Наприклад, у Південній Кореї підприємства вільних особливих зон цілком звільнені від податку з прибутку впродовж п'яти років, а потім ще три роки сплачують половинний податок.
У Шрі-Ланці оподатковування може скасовуватися на строк до десяти років, залежно від специфіки підприємств, з урахуванням чисельності зайнятих робітників, кількості притоку конвертованої валюти, технологій, що застосовуються.
На Тайвані рівень оподатковування прибутків іноземних компаній достатньо високий: до стандартного податку з прибутку (25%), у випадку вивозу дивідендів за кордон, додається податок на прибуток, який становить 20%. Податкові пільги у вигляді п'ятирічних податкових канікул, прискореної амортизації і повного звільнення від імпортного мита передбачені тільки для іноземних інвестицій у капіталомісткі галузі з новітньою технологією. Для них створюються науково-виробничі парки, що спеціалізуються на розробці нових технологій, виробів, матеріалів, а виробництво має експериментальний, дрібно-серійний характер.
Перший парк був утворений у 1980 році в округах Синьчжоу, де основна сфера діяльності - електронна промисловість.
Крім традиційного набору митних, податкових пільг, орієнтованих на створення або використання високих технологій, пільгових кредитів до 50% планованого обсягу інвестицій, надання помешкань за низьку орендну плату і послуг, необхідних для досягнення максимальної ефективності, оптимальні умови для розвитку науково-виробничих парків (технопарків) забезпечуються через надання державних субсидій для проведення робіт, розгортання виробництва і перепідготовку робітників усіх рівнів, проведення суворого контролю за станом навколишнього середовища, розвитку сфери побуту, будівництва шкіл і житлових будинків для іноземних громадян тощо.
Наявність у безпосередній близькості двох університетів, які готують спеціалістів у галузі передових технологій, дає змогу розгортати науково-дослідні і конструкторські роботи, встановлювати тривалі зв'язки між промисловістю і навчальними установами. Крім того, щорічно п'ять відділень Дослідного промислово-технологічного інституту випускає на ринок праці декілька сотень інженерів вузького профілю, що сприятливо позначається на розвитку промисловості Тайваню.
1. Павловський М.А. Ідеалізація прогресивних реформ для України. - К.: Техніка, 1998.
2. Антонович М.М. Міжнародне публічне право. - К.: КМ Академія, 2003.
3. Матеріали науково-практичного семінару "Спеціальні економічні зони: практичний досвід створення і функціонування". - К.: Українська школа міжнародного бізнесу, 1991.
4. Кацура С.Н. Спільна діяльність підприємств. - К.: Наукова думка, 1991.