Міжетнічна ситуація в Боснії та Герцеговині була складнішою, ніж у Хорватії. За період внутрішньої війни в республіці ворогуючим сторонам було запропоновано шість планів мирного врегулювання.
План Каррінгтона- Кутілейро був підготовлений у травні 1992р. в Лісабоні на прохання лорда Каррінгтона головуючим на Міжнародній конференції з колишньої Югославії Х. Кутілейро .План передбачав створення на території Боснії та Герцеговини системи з десяти автономних кантонів –держав.(Додаток№3)
План Венса-Оуена підписаний в Женеві 30 січня 1993р. представниками трьох етносів, що мешкають у Боснії: І. Ізетбеговичем, Р. Караджичем, М. Бобаном, який передбачав створення кантональної державної системи, надання переважних прав управління місцевим кантональним адміністраціям, а деяких спільних – єдиній владі в Сараєво.(Додаток№3)
План Столтенберга–Оуена підписаний на борту британського крейсера „Invincible” 30 липня 1993р. А. Ізетбеговичем, Р. Караджичем, М. Бобаном, І. Булатовичем, С. Мілошевичем та Ф. Туджманом передбачав створення „Союзу республік Боснії та Герцеговини” - трьох етнічних міні-держав.(Додаток№4)
План дій Європейського Союзу був прийнятий головами держав – члени ЄС 10 -23 грудня 1993р. в Брюсселі, мав за основу виконання ворогуючими сторонами плану Столтенберга-Оуена.(Додаток№5)
План Контактної групи був підписаний у Женеві 13 травня 1994р., передбачав поділ Боснії та Герцеговини на дві частини, містив карти поділу країни. На зустрічі контактної групи, в роботі якої брали участь міністри закордонних справ Франції, Росії, Великої Британії, США та „Трійки Євросоюзу”(Греція, Бельгія, Німеччина), був вирішений поділ Боснії між мусульманського – хорватською федерацією та сербами у співвідношенні 51%/49% [9,48].(Додаток№6)
Проте до середини1995р. з міжнародних планів ні один не був сприйнятий одностайно позитивно всіма конфліктуючими сторонами. Світове співтовариство вело пошуки нестандартного виходу з цієї, як здавалося, безвихідної ситуації. Останньою спробою владнати відносини між етносами у Боснії та Герцеговині можна вважати угоди, які було досягнуто між представниками боснійських мусульман, хорватів та сербів, а також Республіки Хорватії, СРЮ за участі наглядачів з Німеччини, США, Франції, Росії, Великої Британії, Європейського союзу (ці зустрічі відбулися у США поблизу м. Дейтон у штаті Огайо). З 5 жовтня 1995р. сторони погодилися на припинення вогню.
Дейтонські переговори тривали місяць і закінчилися досягненням домовленостей між ворогуючими сторонами, а 21 листопада 1995р. текст був парафований головами всіх делегацій. Остаточне підписання документів мало відбутися в Європі.
Отож, 14 грудня 1995р. у Парижі, в Єлисейському палаці, було оформлено остаточну угоду про врегулювання Балканської кризи. Угоду підписали Голова Президії Боснії та Герцеговини Алія Ізетбегович, Президент Сербії Слободан Мілошевич і президент Хорватії Франко Туджман. Свої підписи на тексті угоди також поставили керівники держав-гарантів виконання її положень: президенти США, Франції та прем’єр-міністра Великої Британії. За угодою „Боснія та Герцеговина залишається єдиною державою з повним визнанням її суверенітету й територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах” [15,315-316]. Держава складатиметься з двох рівноправних частин: Федерації Боснії та Герцеговини (мусульмани та хорвати) й сербської частини, які разом становлять єдине ціле. Центральні керівні органи всієї держави матимуть такі спільні сфери відповідальності: зовнішня політика, торгівля, митна політика, грошова, міграція, міжнародне право, комунікації та транспортні сполучення, фінансування урядових заходів та обов’язків. Решта питань перебувала у компетенції кожної частини держави окремо. Визначалося існування спільних державних органів.(Додаток №7)
Дейтонські документи також передбачали перебування військ IFOR (Міжнародні сили з підтримання миру ) у Боснії та Герцеговині і в Хорватії з метою контролю за дотриманням ворогуючими сторонами умов припинення вогню та процесів мирного врегулювання.
Угодами передбачалося провести низку заходів щодо відновлення хорватсько-сербського діалогу, взаємного визнання між Республікою Хорватія та Союзною Республікою Югославія, що закріпилося угодою Мате Гранича-Мілутиновича 24 серпня 1996 р. А вже 9 вересня 1996р. СРЮ та Республіка Хорватія встановили між собою дипломатичні стосунки.
Таким чином, розкривши роль міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту, слід зазначити, що зовнішній фактор у виникненні югославської кризи був істотним, але не визначним у розвитку внутрішньополітичної ситуації в Югославії, де склалися головні передумови конфлікту між народами. Проте безперечним є вплив зовнішнього чинника на зміни в сучасній ситуації чи на її суттєву корекцію. Кожна сторона конфлікту мала свої орієнтири на міжнародній арені. Багато з міжнародних організацій немов чекали підходящого приводу, яким виявилися в черговий раз Балкани, щоби проявити свою ініціативу мирного врегулювання.
Висновки
Загострення міжнаціональних суперечностей в Югославії було зумовлене:
1) втратою політичного лідера, який уособлював головні ознаки суспільно-політичного устрою федеративної держави;
2) історично сформованим розривом між рівнями соціально-економічного розвитку республік та країв;
3) відсутністю об’єднуючої наднаціональної сили, яку з 40-их років являв Союз комуністів Югославії;
4) наявністю релігійного фактора.
Громадянська війна стала наслідком розгортання збройних конфліктів між центром і республіками, які проголошували незалежність; розпаду СФРЮ, котрий прискорив процес національного самовизначення і перетворив на криваву війну, головне значення в якій стали відігравати "етнічні чистки". У громадянській війні народи відстоювали своє право на економічний та політичний устрій зі зброєю в руках. Перемога в національно-визвольній війні дістала змогу отримати владу в новоутворених державах національно-визвольним силам ціною життів багатонаціонального населення республік.
Народам Югославії дісталася тяжка спадщина. Великі страждання встали на долю південнослов’янських народів в останнє десятиріччя XX ст. Більше п'яти років йшла громадянська і міжетнічна війна, епіцентром якої з 1992 р. були Боснія та Герцеговина. Зруйновано сотні сіл, десятки міст, утрачено багато культурних цінностей.
Розрив економічних зв'язків між колишніми республіками, а зараз самостійними державами, який відбувся завдяки розпаду СФРЮ, досить ворожі відносини між ними зумовили різкий спад рівня життя народів, відкинули їх на декілька десятків років назад.
Становище в Югославії в ці роки можна б було порівнювати із станом блокованої фортеці, де мільйони громадян були доведені до крайнього ступеня потреби. Будівлі, школи, лікарні не опалювалися, за хлібом вистроювалися великі черги. Різко погіршилося здоров'я населення, збільшилася смертність і зменшилася народжуваність. До всього цього додавалася "політика подвійного стандарту" по відношенню до учасників конфлікту із боку НАТО та ЄС. Ігнорування інтересів однієї з сторін у конфлікті завело в глухий кут всі спроби дипломатичних зусиль їх мирного врегулювання.
Розкривши роль міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту, слід зазначити, що зовнішній фактор у виникненні югославської кризи був істотним, але не визначним у розвитку внутрішньополітичної ситуації в Югославії, де склалися головні передумови конфлікту між народами. Проте безперечним є вплив зовнішнього чинника на зміни в сучасній ситуації чи на її суттєву корекцію. Кожна сторона конфлікту мала свої орієнтири на міжнародній арені. Багато з міжнародних організацій немов чекали підходящого приводу, яким виявилися в черговий раз Балкани, щоби проявити свою ініціативу мирного врегулювання.
Список джерел та літератури
1. Банак И. Логика войны: причины и последствия распада Югославии.// Кентавр.- 1992. – №9-10. - С.47-59.
2. Барабанов О.Н. Италия после ”холодной войны”: от средней державы к миру протагонистов: - М., 2002. -160с.
3. Волков В. Н. Об исторических корнях ”горячих точек” на Балканах .// ННИ. -2002. –№2. -С.11-50.
4. Газін В. П., Копилов С. А. Новітня Істрія країн Європи та Америки (1945 – 2002 роки): Навч. Посібник. –К.: Либідь, 2004.–624с.
5. Гуськова Е. Политические силы в постсоциалистических обществах. Югославия. //ОНС, п.4. -1992. –С.146-158.
6. Делягин М. Главная задача, которую решали США в Югославии,-и в сфере глобальних финансов.//МЖ.-1999.-№9.-С.52-60.
7. ДенисенкоС. Україна і сучасне балканське питання.//Історія в школі.-1999.-№1-2.-С.9.
8. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 до наших днів.-К., основа, 1999.-903с.
9. Каменецкий М. Бывшая Югославія – конфликтогенное пространство (опыт политической мифологии) //Политическая мысль.-1995.-№2-3.-С.40-50.
10. Каменецький М. Проблема Косово в історичному та сучасному вимірах.//Історія в школах.-1999.-№1-2.-С.14-18.
11. Лапшин А.Е. Конфлікт в бывшей Югославии (1991-1995) в системе международных отношений.-Одесса, 1999.-17с.
12. Лапшин А.Е. Политические итоги конфликта в бывшей Югославии (1991 – 1995).-Одесса,1999.-29с.
13. Лапшин А.Е. Распад Югославии: внутренний и международный аспекты балканской проблемы.-Одесса,1999.-34с.
14. Маначинський О. Косово - осередок напруженості у Союзній республіці Югославія .//Історія в школі.-1999.-№1-2.-С.10-14.
15. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки): Підручник /Л.Ф. Гайдуков, В.Г. Кремень, Л.В. Губерський та ін. К.: Либідь,2001.-624с.
16. Міжнародне право: Основні галузі: Підручник /За ред. В. Г. Буткевича.-К.: Либідь, 2004.- 816с.
17. Муфак Зияд Тамир. Роль ООН у мирному рзв’язанні спорів і конфліктів.//Право України.-2003.-№1.-С.135-139.
18. Пейков В. Несущие надежду.//Собеседник Измаила.-2006.-№75.-С.3.
19. Путро О. Балкани і сучасний світ.//Історія в школі.-1999.-№1-2.-С.9.
20. Тягуненко Л.В. Союзная республика Югославия на рубеже XX в.//ННИ.-2001.-№2.-С.28-46.
21. Юрошевич Д., Казаков В. югославський конфлікт: зіткнення цивілізацій?//Плітологічні читання.-1994.-№4.-С.97-115.
22. Яровий В.І. Історія західних і південних слов’ян у XX ст.: Курс лекцій: Навч. посібник.-К.: Либідь, 1996.-416с.
23. Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи. 40-ві-90-ті роки XX ст.: Курс лекцій: Навч. посібник.-К.: Либідь, 1997.-269с.