Показовим для України є приклад Туркменістану, нейтральної країни, яка намагається самостійно забезпечувати свою оборону і 1995 р. оголосила про постійний нейтралітет. Оборонні витрати Туркменістану з часу оголошення нейтралітету становили: 1996 р. – 2,0% ВВП; 1997 р. – 4,0% ВВП; 1998 р. – 3,1% ВВП; 1999 р. – 3,4% ВВП; 2000 – 2005 рр. 4 – 4,5% ВВП. Для порівняння, оборонний бюджет України сьогодні становить лише 1,4% ВВП. Тому з точки зору ефективності вкладення коштів НАТО явно виграє у порівнянні з нейтралітетом і з оборонними структурами Євразії.
Нейтралітет України, розташованої між потужними силовими центрами — НАТО і Росією створює зону «вакууму безпеки», «вакууму відповідальності» на території Східної Європи, що викликає спокусу силовим чином, за допомогою воєнного чи економічного тиску змінити геополітичну ситуацію. Така ситуація є загрозливою для національних інтересів України, що полягають у забезпеченні стабільного й незалежного розвитку країни в інтересах українських суспільства і держави, а не зовнішніх силових центрів.
Однією з головних проблем здійснення євроатлантичної інте грації України є небезпека виявитися втягнутою у військовий конфлікт на захист своїх союзників. Це є природним продовженням отримання гарантій безпеки з боку інших держав-членів НАТО. Однак, як показує досвід, країни НАТО, насамперед європейські, майже не брали участі у військових діях, виступаючи на захист своїх союзників. Значний політичний та військовий потенціал НАТО забезпечує його членів віз частого застосування Статті 5 Вашингтонського договору при захист своїх союзників. Основні збройні конфлікти «холодної війни» відбувалися поза територією членів НАТО, на територіях країн так званого «третього світу». На Заході розглядають НАТО і ЄС як дві невід'ємні частини європейської економіко-політичної системи. Євросоюз відповідає за економічну інтеграцію, а Північноатлантичний альянс — за питання безпеки. Спрощено кажучи, ЄС дає своїм членам можливість отримати прибутки. Але лише НАТО дає можливість убезпечити, щоб цими прибутками не скористався хтось інший.
Вступ України до НАТО матиме цілком визначені економічні переваги. Безпека й економічне процвітання прямо пов’язані між собою. Інвестори бажають мати справу лише з тими країнами, щодо стабільності і політичного майбутнього яких у них не виникає серйозних сумнівів.
Базуючись на державних документах та практичній політиці можна окреслити основні інтереси Росії і країн Заходу та їх співвідношення з національними інтересами України. Це дасть змогу оцінити з точки зору України дві альтернативи — орієнтацію на євроатлантичну і нас євразійську інтеграцію (див. таблицю). Як бачимо, спільних інтересів України і країн-членів НАТО у галузі безпеки більше, ніж спільних інтересів України і Росії. Натомість суперечливих інтересі в України і Заходу значно менше, ніж України і Росії.
Негативні наслідки розширення НАТО для України пов'язані виключно із реакцією Росії на цей процес.[2]
Умови вступу до НАТО
Критерії, які необхідно виконати для вступу до НАТО
Майбутні члени НАТО мають відповідати базовим принципам, втіленим у Вашинг тонському договорі, таким як демократія, свобода особи та іншим відповідним положенням, викладеним у преамбулі цього договору, а саме:
«Сторони цього Договору, підтверджуючи свою відданість цілям і принципам Статуту Організації Об'єднаних Націй та своє прагнення жити у мирі з усіма народами і урядами, сповнені рішучості захистити свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права, прагнучи сприяти стабільності і добробуту в Північноатлантичному регіоні, вирішивши об'єднати свої зусилля для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки, уклали між собою такий Північноатлантичний договір».
Від країн-претендентів очікується, що вони будуть:
а) вирішувати міжнародні суперечки мирним шляхом;
б) демонструвати відданість принципам верховенства права та прав людини;
в) вирішувати мирним шляхом міжетнічні конфлікти і зовнішні територіальні суперечки, спірні питання внутрішньої юрисдикцій відповідно до принципів ОБСЄ та з метою прагнення до встановлення добросусідських відносин;
г) встановлювати належний демократичний та цивільний контроль над своїми збройними силами;
д) утримуватися від загрози силою чи застосування сили будь-яким чином, що не відповідає цілям СОН;
є) сприяти розвитку мирних та дружніх міжнародних відносин шляхом зміцнення своїх вільних інституцій та завдяки сприянню зміцненню стабільності й благополуччя;
є) пропонувати надавати цілковиту підтримку та брати участь у роботі Ради євроатлантичного партнерства, в програні «Партнерство заради миру» та розвитку співробітництва з країнами-партнерами, що не єчленами НАТО:
ж) демонструвати відданість справі зміцнення стабільності та благополуччя через дотримання принципів економічної свободи, соціальної справедливості та відповідальності за охорону довкілля;
з) робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а також будуть готові взяти на себе зобов'язання щодо поступового удосконалення своєї обороноздатності;
і) належним чином брати участь у роботі установ НАТО;
и) прагнути до здійснення стандартизації та досягнення оперативної сумісності;
к) створювати через національну програму необхідну структуру з питань планування та виконання такий оборонних бюджетів, які б відповідали визначеним пріоритетам у сфері оборони та передбачали б відповідні схеми навчання для ознайомлення персоналу з існуючими в НАТО практикою та процедурами з метою підготовки до можливої в майбутньому участі в роботі структур Альянсу;
л) знайомитися з належними правовими механізмами та угодами, якими керується НАТО для забезпечення співробітництва в своїй структурі та формальним юридичним процесом, що передує членству
Після завершення належних процедур нові країни приєднуються до Північноатлантичного договору (Вашингтон, 4 квітня 1949 року).
Опис процедури вступу до НАТО
Загалом, можна виділити такі основні етапи, які країна - претендент має пройти, перш ніж стати членом Альянсу:
1) Консультаційний етап
На цьому етапі відбувається інтенсивний індивідуальний діалог із зацікавленими країнами-партнерами. Зустрічі в рамках цього діалогу допомагають країні-партнеру вивчити деталі роботи Альянсу, а НАТО має змогу детально вивчити внутрішню ситуацію в країні-претенденті та її відносини з країнами-сусідами (зокрема на предмет відсутності між ними нерозв'язаних територіальних суперечок). Паралельно військове керівництво НАТО проводить аналіз відповідних військових факторів у зацікавленій у членстві в НАТО країні. Наприкінці цього етапу країна публічно оголошує про своє бажання стати членом НАТО (без подання будь-якої формальної заявки).
Для того, щоб допомогти бажаючим країнам підготуватись до вступу у НАТО, в 1999 році було розроблено та ухвалено План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ).
ПДЧ будується на основі інтенсивного індивідуального діалогу щодо членства. Цей діалог передбачає запровадження Програми заходів, спрямованих на сприяння країнам-претендентам в їх підготовці до можливого майбутнього вступу до НАТО як членів Альянсу, вироблення остаточних рішень щодо запровадження заходів залишається за країнами-претендентами. У цій Програмі претендентам пропонується перелік заходів, з якого вони можуть вибрати ті, що, на їх думку, є найціннішими -з точки зору сприяння їх підготовці.
Будь-яке рішення щодо запрошення країни-претендента розпочати з Альянсом переговори стосовно приєднання до НАТО приймається в кожному конкретному випадку країнами-членами НАТО згідно з параграфом 8 Декларації Мадридського саміту і згідно з Декларацією Вашингтонського саміту.
Участь у Плані дій щодо членства в НАТО має відбуватися на основі самодиференціації і не означає існування ані будь-якого часового розкладу щодо прийняття таких рішень, ані будь-якої гарантії членства.
ПДЧ ні в якому разі не можна вважати переліком критеріїв дня набуття членства в НАТО.
План дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО складається з п'яти розділів, а саме:
I. Політичні та економічні питання
II. Оборона/військові питання
III. Питання ресурсів
ІV. Питання безпеки
V. Правові питання
У кожному з розділів ПДЧ визначено питання, які можуть бути предметом обговорення (список не є вичерпним), та висвітлюються механізми, за допомогою яких можна якнайкраще здійснювати підготовку до можливого отримання членства.
Перелік питань, визначених для обговорення, не є набором критеріїв для отримання членства; цей перелік розрахований на те, щоб охопити всі ті проблеми, які визначать для себе самі країни-претенденти як питання, котрі вони бажають розглянути.
Від кожної країни-претендента вимагається розробити річну національну програму підготовчої діяльності до можливого майбутнього членства з визначенням завдань та цілей підготовки, де б містилася конкретна інформація щодо заходів, які вживаються; органів, які відповідають за впровадження цих заходів; а там, де це доцільно — графік роботи щодо конкретних аспектів такої підготовки. Програма формуватиме основу, за допомогою якої з боку Альянсу можна буде простежити прогрес, досягнутий країнами-претендентам й для забезпечення зворотного зв'язку.