Всі основні промислово розвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільної торгівлі: ЄС, ЄАВТ, Канадська – американська угода про вільну торгівлю та Австралійська – новозеландська угода про встановлення більш тісних економічних відносин. Суперечності в торгівельній політиці і протекціоністські бар'єри між цими угрупованнями не усунені. Залишається предметом суперечностей товарний обмін між країнами і в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Держава зберігає можливість обмежувати конкуренцію шляхом надання допомоги національним виробникам.
З середини 90-х років відбувся черговий сплеск неопротекціонізму, ініціаторами якого були ПРК, але торкнувся він насамперед країн, що розвиваються, які обрали шлях ринкової економіки. Це проявилось у тому, що посилився двосторонній характер торгівельних відносин (у формі самообмежень і компенсаційної торгівлі). Протекціонізм (крім галузей, що традиційно захищаються: енергетика, текстильна та швейна промисловість, сільське господарство), завоював і інші галузі. Об'єктом захисних заходів стали: виробництво взуття, автомобілів, верстатів, електроніки.
Чим можна пояснити таку живучість протекціоністських тенденцій?
Пояснюється це тим, що не лише не для всіх країн вільна торгівля приносить вигоду, але й тим, що вона не однаково впливає на економічне становище різних галузей, фірм, а також на соціально – економічне становище різних верств населення. Обмеження імпорту (наприклад, автомобілів) по – різному можуть позначитись на робітниках автомобільної промисловості (збільшення зайнятості) і на робітниках інших галузей (скорочення зайнятості у випадку прийняття заходів у відповідь з боку країн – експортерів автомобілів), споживачі автомобілів матимуть менший вибір і платитимуть більш високу ціну. Відтак конкретна торгівельна політика складається як результат боротьби між групами (лоббі), що мають різні інтереси, які залежать від змін у правилах регулювання зовнішньої торгівлі. Оцінка і вибір торгівельної політики є не лише питанням економічним, але й соціальним.
2. Проблеми орієнтації торгівельної політики країн, що розвиваються
Для країн, що розвиваються, за всіх відмінностей між ними, вибір торгівельної політики має особливі труднощі, пов'язані з рядом обставин:
· залежністю їх становища від промислово розвинутих країн (ПРК);
· перехідний стан економіки, незважаючи на загальну орієнтацію на формування розвинутих ринкових відносин;
· в цілому більш низький рівень розвитку продуктивних сил;
· такої структури економіки, котра вимагає експортно – імпортної орієнтації.
З одного боку, країни, що розвиваються, (КР) зацікавлені в лібералізації торгівельних відносин, оскільки:
· по - перше, їх інвестиційна політика залежить від імпорту з ПРК. Частка імпорту інвестиційного товару (засоби виробництва) у внутрішніх інвестиціях КР приблизно вдвічі перевищує аналогічну частку в розвинутих країнах. А головне, цей імпорт є наслідком достатньо ефективної спеціалізації (як у ПРК),а, найчастіше, - наслідком структурних диспропорцій;
· по – друге, КР важко конкурувати з ПРК на ринку сільськогосподарської продукції, оскільки в ПРК діє система урядової підтримки і захисту свого сільського господарства, яка дозволяє встановлювати експортні ціни нижчими від витрат виробництва. Наскільки збільшується конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції ПРК, наскільки ж зменшуються порівняльні переваги сільськогосподарського виробництва країн, що розвиваються (так само як і країн з перехідною економікою). Скасування або обмеження цих заходів поліпшили б позиції КР на ринку сільськогосподарських товарів;
· по – третє, більшість КР залежить від імпорту енергоносіїв і, природно, зацікавлені в лібералізації торгівлі цим товаром.
З іншого боку, з ряду причин,головною з яких є дискримінаційний характер торгівельних політик ПРК по відношенню до КР, рівень протекціонізму в КР є набагато вищим, ніж у ПРК, де середня ставка тарифів становить 5%. В КР середньоарифметична ставка тарифів становить 24%, досягаючи в деяких країнах (наприклад, Південної Америки) – 34%. Справа в тому, що для покриття своїх імпортних потреб КР повинні нарощувати свій експорт, і тут вони зіштовхуються з політикою протекціонізму з боку ПРК, котрі прагнуть захистити свої ринки від товарів країн, що розвиваються (КР). Внаслідок цього частка останніх в міжнародній торгівлі скорочується. Прагнучи захистити свої інтереси, КР (незважаючи на те, що протекціонізм, як форма захисту національного підприємництва і місцевого ринка – складне явище, яке часто призводить до зворотних від очікуваних наслідків), дедалі частіше застосовують протекціонізм як реакцію у відповідь.
3. Торгівельна політика країн з перехідною економікою
Країни з перехідною економікою, хоча у своїй більшості і мають людський капітал на рівні ПРК з ринковою економікою, зіштовхуються з проблемами, аналогічними проблемам країн, що розвиваються: зміна економічної структури, адаптація до ринкової економіки, модернізація виробничого апарату та інфраструктури і такі інші. Завдання ці не можуть бути вирішені лише за допомогою ринкових сил. В умовах спаду виробництва і масового безробіття «відкритість» економіки може стати руйнівним чинником, якщо не буде супроводжуватись системою нормального протекціонізму, тобто селективним (вибірковим) захистом окремих видів виробництв від іноземної конкуренції, якщо торгівельні відносини з партнерами не носитимуть характеру співробітництва і не ґрунтуватимуться на погодженні та координації економічної політики (на зразок Європейський Союз).
Перед країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою стоїть дилема:
· з одного боку, неможливо відгородитись протекціоністськими бар'єрами, бо це обмежує можливість оволодіти досягненнями технологічної та управлінської революції, стимулюючий вплив міжнародної конкуренції на параметри виробництва;
· з іншого боку, слідування принципам свободи торгівлі призводить до виникнення об'єктивної ситуації «економічного колоніалізму».
В цій ситуації для цих країн особливо важливою є пересторога про неприпустимість маніхейства (релігійне, в основі якого лежить вчення про уявлення боротьби добра і зла, світла і темряви як початкових і рівноправних принципів буття), в галузі торгівельної політики.
Мистецтво торгівельної політики полягає в тому, щоб знайти точку рівноваги між двома тенденціями: вільної торгівлі і протекціонізму. Кожна політика має свої позитивні якості і недоліки, котрі залежать від обставин місця і часу її застосування.
Історичний досвід дозволяє сформулювати деякі закономірності в торгівельній політиці, котрі повинні враховуватись державними діячами при ухваленні рішень:
1. Коли групи, які зацікавлені в експорті, мають лобістську організацію, державна політика у великій мірі орієнтується на вільну торгівлю.
2. Політика у великій мірі орієнтована на вільну торгівлю в країнах, де імпортована продукція не конкурує з внутрішнім виробництвом або є сировиною для важливих галузей. Протекціонізм непереконливий, коли нічого захищати.
3. Економічна депресія і швидке зростання конкуруючого імпорту сприяє виникненню протекціонізму, як природної реакції на захист зайнятості і доходів. Хоча це не означає, що протекціонізм – найбільш підхожий спосіб захисту робочих місць і доходів, котрим загрожує конкуренція імпорту.
4. Державний вплив на міжнародну торгівлю
Загальна характеристика країн світу в напрямку соціально – орієнтованої ринкової економіки породжує дві тенденції в державному регулюванні економіки:
· одна тенденція – це послаблення економічної влади держави над суб'єктами ринкової економіки, особливо над ТНК, котрі, можна сказати, набули майже повну незалежність від своїх урядів;
· друга – наростання особливої значущості державних рішень щодо міжнародної торгівлі (так само як фінансової і валютної) для внутрішньо соціально – економічного розвитку країни.
Національне виробництво і споживання (особливо у ПРК) стає дедалі більше і більше залежним від зовнішньої торгівлі, у все більшій мірі інтегрується в міжнародний обмін: зростаюча частина виробництва товарів і послуг призначається для експорту, а споживана - імпортується. Далі стан платіжного балансу країни впливає на можливості економічного зростання і добробуту нації. Нарешті, необхідність в ході господарської інтеграції координації соціально – економічної політики різних країн неминуче вимагає державного втручання у всі її напрямки, в тому числі і в торгівельний.
Державний вплив у галузі міжнародної торгівлі може здійснюватись по лінії розширення або обмеження торгівлі за допомогою управління торгівельними бар'єрами або по лінії мобілізації внутрішніх можливостей (ресурсів) конкурентної позиції національних фірм в різних сегментах світового ринку.
В кожній країні є економічні, соціальні та політичні причини і групи тиску на користь протекціоністських заходів. Основними аргументами обмеження зовнішньої торгівлі є:
· необхідність забезпечення оборони;
· збільшення внутрішньої зайнятості;
· диверсифікація заради стабільності;
· захист молодих галузей;
· захист від демпінгу;
· дешева робоча сила.
Захист у мирний час галузей, необхідних для військового виробництва, з тим, щоб під час війни не залежати від зарубіжних постачальників. Звучить досить переконливо. Однак при більш детальному розгляді цього аргументу з'ясовується, що, по – перше, під категорію необхідної для військового виробництва практично можна підвести будь – яку галузь; по – друге, така політика може бути дієвою, якщо допустити, що не буде заходів у відповідь, що мало імовірно. Відтак більшість економістів вважає, що альтернативні методи (наприклад, прямі субсидії) захисту стратегічних галузей є більш ефективними як в економічному, так і в соціальному плані.