З іншої боку, регіоналізація (яка проявляється головним чином в інтенсифікації міжнародних інтеграційних процесів) підтримувалася ініціативами, підхопленими конкретними державами (Шерм, 2002). У межах співпраці і завдяки деяким заходам (наприклад, інтервенціоналізму) вони намагалися досягти такої мети, яка в більшості випадків не була б лише економічною, а ще й політичною, соціальною та метою воєнної безпеки. За словами X. Халізака: „Ядро нового регіоналізму, який з'явився після Холодної війни, - це не вихід за межі традиційної сфери економіки та безпеки, а спрямованість на вирішення соціальних, гуманітарних, екологічних проблем, проблем всеохоплюючого зросту, культури (таких, як регіональна сукупність й явища, що мають більше значення, ніж просто функція торгівлі й інвестування) (Халізак, 2002, с. 384).
Вищезгадане, здається, чудово підходить для випадку з Європейським Союзом (Куклінськи, 2007, Мілчарек, 2004, Куклінськи, Скуза. 2003, Акстманн, 1998, Пінінг, 1997). Як визначив Кінс-Сопер: «Жоден інший регіон в світі не має більшого економічного інтересу в глобалізації, ніж Європа (Кінс-Сопер, 1999, с. 55). Це, головним чином, виправдано місцем, яке займає ЄС у світовій економіці, зокрема міжнародній торгівлі.