Кластер – це спілка, союз економічних, щільно пов"язаних і територіально близько розміщених компаній, які сприяють спільному розвитку і зростанню конкурентоздатності кожної з них.
Це неформальні об’єднання фірм-лідерів із середніми і малими підприємствами, розробниками технологій, необхідними ринковими інститутами та споживачами і постачальниками, що взаємодіють між собою в межах єдиного ланцюга створення додаткової вартості. Важливо те, що всі вони зосереджені на обмеженій території для здійснення спільної діяльності в процесі виробництва і постачання визначеного типу продукції і послуг.
На початку 21ст. в США в кластерах було задіяно 57% всього працездатного потенціалу країни, а частка ВВП, виробленого кластерами США складала 61%.
В Італії, країні класичного малого бізнесу, широкої популярності набули так звані індустріальні округи (прототипи кластерів), яких нараховується близько 200. В них функціонує більш 1 млн. малих і середніх підприємств, що надають роботу майже 6 млн. людей. Більшість з цих індустріальних округів спромоглися стати світовими лідерами на відповідних вузькоспеціалізованих ринках, збільшивши свою частку на ринку до 50-80%.
Суттєва і роль держави, яка надає допомогу індустріальним округам через забезпечення знижок на експорт, гарантійне покриття, залучення інвесторів, консалтинг.
Вагома роль Німеччини в розвитку кластеризації економіки. Пріоритет надається впровадженню високих технологій через консолідацію зусиль промисловості і наукових центрів. В Німеччині функціонують 3 кращі світові кластери високих технологій, що отримали почесну назву "Силіконова Долина 21 сторіччя" – це Мюнхен, Гамбург, Дрезден. Крім цього, в країні діють багато промислових кластерів, як наприклад автомобільні кластери в 10 землях. Особливої уваги заслуговує німецька програма створення і розвитку біотехнологічних кластерів на основі регіонального розміщення фірм. Фінансові ресурси промислові кластери отримують із федеральних і місцевих джерел.
Фінляндія активно включилась в кластеризацію своєї економіки після втрати в 1991р. свого основного ринку – СРСР. До 1993р. в країні було розроблено концепцію нової промислової політики на основі кластерної моделі. Було здійснено масштабне дослідження під назвою Advantage Finland – The Future of Finnish Industries. В цій роботі аналізувалась структура, описувались тенденції розвитку і оцінювались перспективи дев"яти основних конкурентоздатних фінських кластерів, в т.ч. лісний, інформаційний, телекомунікаційний, металургійний, енергетичний, бізнес-послуг, охорони здоров"я, машинобудівний, харчовий, будівельний.
Яскравим прикладом кластеризації можуть бути досягнення фірми Nokia. (67% мобільних телефонів в Україні належить цій фірмі). Піднесення цього ІТ кластеру Фінляндії стало можливим завдяки зусиллям Nokia зі створення в м.Оулу, що знаходиться поряд з Полярним колом, відповідної інформаційної системи, мережі пов"язаних між собою виробництв і послуг, системи освіти. Це забезпечило кластеру можливості для розвитку стійких конкурентних переваг. Таким чином, економіка Фінляндії (як і інших скандинавських країн) з початку 1990-их років повністю перейшла від підтримки базових галузей, що повільно розвивались, до галузей, що розвиваються на основі високих технологій і кластерів.
Іншим вражаючим прикладом успішної кластеризації може бути розвиток економіки Австрії за останні 20 років. Програма кластеризації країни була розроблена Австрійським інститутом економічних досліджень разом з Національним дослідницьким центром. В Програмі задіяні наступні модулі: система стимулювання інновацій; зростання продуктивності; збільшення зайнятості; регулювання технологічної політики; консультування. Робота по формуванню кластерів проводилась під егідою Австрійського ділового агентства і Державної консалтингової компанії, яка має відділення у всіх регіонах країни. За сприяння цих організацій створювалась ділова інфраструктура, розвивались промислові мережі і формувались кластери.
Цікавим прикладом створення кластерів є досвід японської економіки. В країні в 1983р. було прийнято закон, що затверджував концепцію технополісів; та надавав підтримку створенню центрів інтенграції промисловості, науки, влади. Особливістю умов японської кластеризації є традиційна схема субпідрядних і субконтрактних зв"язків між рядом великих і мережею середніх і малих підприємств. Типовий великий японський кластер (а їх близько 600) складається з одного головного підприємства, яке користується послугами двох або трьох рівнів фірм, що розміщені, як правило, географічно близько до нього. Самостійні субпідрядники пов"язані з головним підприємством довгостроковими договорами. Наприклад,автомобільний кластер "Тойота" має багатоступінчасту мережу з 122 прямих постачальників, майже 36 тис. субпідрядних малих і середніх підприємств.
3. Сучасні тенденції розвитку передачі технологій в Україні
Україна перебуває на стадії трансформаційного розвитку ринкової економіки, що позначається на ставленні до інноваційних процесів.
Більшість авторів під поняттям "передача технології" розуміють передачу науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, використання технологічних процесів, випуску продукції як на без договірній основі, так і на умовах, визначених укладеним між сторонами договором. Законом України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" від 14.09.06 р. № 143-V визначено, що "трансфер технологій – це передача технології, що оформлюється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов’язки щодо технології та/або її складових". Законом також визначені повноваження суб’єктів державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій, зокрема, уповноваженого органу, центральних та місцевих органів виконавчої влади, Національної та галузевих академій наук. Крім того, визначена роль державної експертизи, встановлена форма договору про трансфер технологій, запропоновано фінансово-економічний механізм забезпечення діяльності у сфері трансферу технологій та розподілу результатів.
Залучення іноземних інвестицій - одне з найважливіших джерел розвитку народногосподарського комплексу області, за темпом приросту яких Харківщина є одним з лідерів серед регіонів України. Станом на 1 січня 2008 року обсяг прямих іноземних інвестицій до Харківської області склав 1,3 млрд.дол.США, а темпи росту дорівнювали 130%. За обсягами прямих іноземних інвестицій Харківська область посідає четверте місце в Україні після міста Києва, Дніпропетровської та Донецької областей. У галузевій структурі прямих іноземних інвестицій переважають інвестиції:
- в фінансову діяльність, частка яких в період 2004 – 2007 рр. склала в середньому 53%, причому половину з цих коштів, банки, що отримали іноземні інвестиції у свій статутний фонд, спрямовують на кредитування переробної промисловості (31%) та торгівлі (44%);
- в обробну промисловість, частка яких зросла з 26% у 2005 р. до 41% у 2007 р.
Динаміка структури іноземних інвестицій в обробну промисловість за вказаний період була наступною: у харчову промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів – складали в середньому 26%; у виробництво будматеріалів та скловиробів - зросли за останні 2 роки практично з нуля у 2005 році до 70% у 2007 році; у машинобудування та металообробку - були приблизно стабільними і складали в середньому 13%;
Регіональний Інноваційний Центр (РІЦ) створюється з метою організації процесів формування та розвитку РІС як її базовий елемент і виконує такі основні функції :
• організація робіт зі створення і розвитку РІС та їх експертно-аналітичне забезпечення (виконання договорів з облдержадміністрацією, залучення суб'єктів бізнесу, координація діяльності інститутів інноваційної інфраструктури, проведення аналітичних і прогнозних досліджень);
• сприяння просуванню на ринок перспективних інноваційних розробок (проектів);
• нарощування експертно-консалтингового потенціалу (власного і стороннього), надання професійних консалтингових послуг в інноваційній сфері (правове, управлінське, науково-технічне).
3.1 Аналіз розвитку передачі технологій
В Україні існує багато елементів інноваційної інфраструктури, а саме: значний науково-технічний, виробничий і кадровий потенціал, визнаний в усьому світі пріоритет в ряді технологічних напрямків. Але природний ланцюг "фундаментальна наука - прикладна наука - промисловість" виявився розірваним. Створювані інновації майже не застосовуються у виробництві. Аналіз статистичної інформації, що характеризує науково-технічну й інноваційну діяльність в Україні показав, що за період з 1991 р. по 2000 р. її активність знизилася майже в 6 разів, а темпи зменшення кількості впроваджених у виробництво новітніх технологій випереджають темпи зниження обсягів виробництва, що говорить про старіння технологічної бази виробництва за цей період. Динаміка даних процесів показана на рис. 1.
Така ситуація негативно впливає на науку й на виробництво. Вітчизняна важка промисловість, як основний споживач інновацій, не має ресурсів для модернізації виробництва і освоєння нової продукції. Існуюча нормативно-правова база не стимулює інновації, а відсутність попиту на інновації робить непотрібними наукові дослідження. Специфіка реформ, необхідних українській економіці, полягає у відновленні взаємодії в ланцюзі "наука-виробництво" і в запуску прискореного інноваційного механізму.