По-четверте, зазначалося, що Японія збирається збільшити свою активність у миротворчих операціях, що у першу чергу було пов'язано з участю Японії в американських операціях в Іраку і Афганістані.
У рамках повної легалізації статусу збройних сил і у контексті підготовки до перегляду Конституції прем'єр-міністр Абе на початку січня 2007 року реформував Управління національної оборони (УНО) у Міністерство оборони, а керівник УНО Кума Фуміо став міністром.
Сьогодні важко сказати, коли процес перегляду Конституції буде завершений і які перспективи формування політики Японії у сфері оборони. За всіх розкладів, на нашу думку, Японія буде намагатися зберегти унікальність свого статусу, який дозволяє їй обмежувати свою участь у різного роду військових операціях і в основному покладатися на Вашингтон у питаннях забезпечення національноїоборони.
Американо-японські економічні відносини. До нині існуючого рівня стосунків обидві країни йшли не просто, а переборюючи взаємну відчудженість і недовіру один до одного. Ставши економічною наддержавою, Японія приступила до швидкого освоєння американського внутрішнього ринку. США були й залишаються одним з найбільших зовнішньоторговельних партнерів Японії, оскільки стояли біля витоків формування японської промисловості як після революції Мейдзи, так і після Другої світової війни. В обох випдках, допомагаючи японцям створити сучасну структуру економіки, Вашингтон був упевненим у своєму політичній, економічній і військовій перевазі над Токіо. У 1954 році держсекретар США Джон Фостер Даллес у бесіді з прем'єр-міністром Сігеру Йосіда заявив, що «Японія не може розраховувати на широкий американський ринок, оскільки вона не виробляє товари, в яких ми зацікавлені».
До середини 1970-х років економічні проблеми не викликали серйозних суперечок у відносинах між обома країнами. У 1940-1960-і роки Японія поставляла в США в основному продукцію легкої промисловості, де головну роль відігравали текстильні вироби. Тоді американо-японські спори точилися довкола імпортних квот на однодоларові блузки, на стрічки для друкарських машинок і на дешеві термометри. Наприкінці 1960-х років Японія стала поставляти на американський ринок продукцію радіоелектронної промисловості. У 1970-1980-і роки основною статею японського експорту стали автомобілі. Якщо в 1956 році Японія продала США 16 автомобілів, то з 1981 по 1988 рік експортувала продукцію автомобілебудівництва на суму в 175,5 млрд. дол., імпортувавши натомість автомобілів лише на 2,5 млрд дол. Різниця в 173 млрд. дол. склала 58,2 % всієї суми пасивного сальдо т оргіфлві США з Японією за цей період. Щороку американці дедалі більше купляли японських товарів, що вело до безпрецедентного зростання активного сальдо Японії у торгівлі зі США і зміцненню її позицій на американському ринку. Якщо за 1970-і роки дефіцит США у торгівлі з Японією сумарно становив 34 млрд. дол., то за наступні десять років він зріс майже на порядок, склав 324 млрд. дол. Результатом цього стало загострення протиріч у відносинах між обома країнами.
З американської точки зору причиною такого значного пасивного сальдо у 1970-1980-х роках було, по-перше, «закритість» ринку Японії для американських товарів через митні бар'єри і, по-друге, низька вартість її товарів, зумовлена заниженим курсом ієни щодо долара і тодішньою відносною дешевизною японської робочої сили. Вимоги, які американська сторона ставила перед Токіо, зводилися до насамперед до зняття будь-яких формальних і неформальних перепон на шляху американських товарів на японський ринок і до проведення фінансової реформи, яка б включала підвищення курсу ієни і лібералізацію японського фінансового ринку.
Японія, де завжди існувало достатньо помітне державне регулювання економіки, довгі роки насправді здійснювала протекціоністську політику. Згідно з прийнятим у 1949 році Закону про валютний обмін і контроль над зовнішньою політикою весь імпорт повинен був бути ліцензований і перебував у рамках строгого державного регулювання. Тільки зі середини 1950-х років під американським тиском розпочався процес часткової децентралізації імпортних оборудок. На початку 1970-х років Японія досягла рівня митного оподаткування, прийнятого у США і країнах Західної Європи, а у 1979 році стала країною з найбільш низькими митними тарифами із усіх індустріальних країн. Фактично Японія зберагала квоти лише на імпорт сільськогосподарської продукції, що було пов'язано зі бажанням зберегти село як одну з засад національної культури і традицій.
Все ж, прийнявши принцип відкритого ринку де-юре, але не яе керівництво до практичної джіялності, Японія не поспішала відмовлятись від «нетарифних бар'єрів», які обмежували імпорт зі США. Американці справедливо звинувачували Японію у тому, що вона зберігає закритість свого ринку шляхом запровадження у відповідності зі внутрішнім законодавством складних митних процедур і вимог щодо якості та безпеки товарів, які з американської точки зору мали дискримінаційний характер.
Щоправда, необхідно наголосити на тому, що і самі Сполучені Штати не завжди були готові адаптувати свої товари до вимог японського внутрішнього ринку. Звинуваючи Японію у не бажанні купляти американські автомобілі, вони не готові були запропонувати їй машини з правим рулем або малолітражні автомобілі, пристосовані для вузьких вулиць японських міст. Сьогодні можна говорити про те, що з урахуванням правил СОТ США практично вже вичерпали можливості обмежувати доступ японських товарів на свій внутрішній ринок.
Причини зростаючого дефіциту США вбачали також і в тому, що дешева ієна робила японський експорт конкурентноспроможним, а дорогий долар не дозволяв успішно продавати американські товари на японському ринку. США вимагали відкрити японський фінансовимй ринок для міжнародних операцій шляхом послаблення контролю держави над фінансами. Японія повністю прийняла американські вимоги: японський фінансовий ринок був лібералізований, а у 1985 році курс ієни щодо долара був підвищений на ЗО відсотків. Так само за період з 1993 по 1998 рік США підписали з Японією 23 угоди, які полегшували американським товарам доступ на японський ринок, проте дефіцит у т оргівлі з нею не скоротився, а зріс.
Водночас японські зусилля щодо ліквідації державного контролю над фінансами і підвищення курсу також не вирішили проблему дефіциту. Японські промислові компанії пристосувалися до підвищеної вартості експорту, виводячи чимало видів виробництва у Південну Корею, на Тайвань і у США. Після падіння курсу долара прибутки великих японських фірм, орієнтованих на експорт, значно зменшились, але скорочення виробничих витрат і гнучка цінова політика у подальшому дозволили їм зберегти, у багатьох випадках і збільшити збут своїх товарів на американському ринку.
Якщо зростання від'ємного сальдо у торгівлі з Японією залишалося питанням номер один американо-японських відносин, то їхньою другою за значенням проблемою зі середини 1980-х років стало збільшення японських інвестицій в США. Найпоширенішими тоді стали просторікування про те, що Японія «скуповує Америку», хоча за обсягом своїх інвестицій в США у 1988 році Японія поступалася Великобританії, яку ніколи не звинувачували у намаганні захопити контроль над американською економікою.
До 1980-го року Японія вивозила своїх капіталів менше ніж 5 млрд. дол. щорічно. Вони мали цільове призначення, а саме: фінансуванн проектів видобутку сировини в Індонезії, Бразилії, Австралії і будівництва підприємств зі зборки готових виробів в країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону. Разом з тим американська політика заохочення інвестицій у 1980-і роки створила сприятливі умови для вивозу японського капіталу в США. Якщо наприкінці 1980-го року Японія інвестувала в США всього 26,3 млрд. дол., то у 1983-му році портфельні і прямі капіталовкладення Японії у США досягли 284,8 млрд.дол., що склало майже 16 відсотків всього обсягу іноземних інвестицій в США.
На початку 1990-х років японська економіка зіткнулася зі серйозними проблемами. Ріст прибутків спричинив швидке зростання цін на землю і нерухомість, а також біржових спекуляцій.Індекс провідної японської біржової площадки Ніккей з 1986 по 1990-й рік зріс у три рази, і врешті-решт фінансова кулька лопнула, що викликало тривалу рецесію економіки. Це відбувалося на фоні успіхів економіки США і групи азійських країн, зростання товарообігу США з Канадою і Мексикою, які підписали угоду НАФТА про вільну торгівлю, і безпрецедентного збільшення від'ємного сальдо США у торгівлі з Китаєм. У 2005 році дефіцит США у торгівлі з КНР становив 201,5 млрд. дол. (26,3 % всього торговельного дефіциту США), тоді як у торгівлі з Японією він склав лише 82,5 млрд.дол. (10,7%). У зовнішній торгівлі США Японія поступилася першістю Канаді, Китаю і Мексиці, тоді як у зовнішній торгівлі Японії США зберігали перше місце за обсягом експорту (25,7 % всього японського експорту) і друге після Китаю місце за обсягом імпорту (13,2%).
І рецесія економіки Японії, і зростання від'ємного сальдо США у торгівлі з КНР привели до того, що рівень економічного конфлікту між Токіо і Вашингтоном значно понизився. Можна передбачити, що, незважаючи на протиріччя і труднощі економічної співпраці між США і Японією, вони докладатимуть багато зусиль для її збереження і зміцнення. Обидві країни нагромадили певний досвід урегулювання економічних конфліктів і прагнуть будь-що уникнути гострої конфронтації. І це пояснюється не тільки політичними і військово-стратегічними мікуваннями. Навіть з чисто економічної точки зору стабільність сучасної світової економіки і світогосподарських зв'язків і раніше, і зараз тримається на стабільному функціонуванні економік США і Японії.