У більшості країн нова технологія захищається одним або декількома правовими інструментами: патентами, ліцензіями, ноу-хау, копірайтом, промисловим зразком, товарним знаком. Ці інструменти включають в себе поняття "інтелектуальна власність", яке поділяється на дві складові:
1. Промислова власність — патенти на винаходи і промислові зразки, сертифікати, що підтверджують реєстрацію товарних знаків і знаків обслуговування. Все це охороняється Паризькою конвенцією 1883 р.
2. Авторське право — поширюється на будь-які творчі твори незалежно від форми, призначення і достоїнств твору (лекції, доповіді, статті, брошури, книги, технічні описи, інструкції з експлуатації, ілюстрації будь-якого виду, малюнки, плакати, фотографії і т. п.) і означає, що без згоди автора або його правонаступників ніхто не може ні в якому вигляді відтворювати або будь-яким іншим способом використовувати об´єкти, і що охороняються цим правом.
Авторські права охороняються національними законами, а на міжнародному рівні — Бернською конвенцією 1886 р. і Всесвітньою конвенцією 1952 р. Розглянемо більш детально окремі інструменти.
Патент — це документ, що видається компетентним державним органом винахіднику, і засвідчує його авторство та І пріоритет, а також дає йому монопольне право на використання нововведення протягом певного часу (звичайно 15—20 років) на території певної країни.
Ліцензія — дозвіл, що видається власником технології (ліцензіаром), захищеної або не захищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом певного часу і за певну плату.
Ноу-хау — це технічний досвід і секрети виробництва, інформація, які мають комерційну цінність. Ноу-хау може бути представлене у вигляді програмного забезпечення, прийомів і навиків виробництва, схем, креслень, описів, рецептів тощо.
Копірайт (право відтворення) — ексклюзивне право автора ; твору на показ і відтворення своєї роботи. Копірайт захищає від копіювання головним чином твори мистецтва і літератури — 1 книги, фільми, радіопередачі, аудіо-, відеопродукцію тощо. Однак часто копірайт поширюється і на знання у вигляді ескізів, макетів, малюнків, креслень, що використовуються у виробництві.
Промисловим зразком називається нове художньо-конструкторське вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд. За допомогою промислового зразка встановлюється монополія на форму (орнамент) продуктів праці. На промислові зразки, так само як і на винаходи, видаються патенти.
Товарна марка (товарний знак) — символ певної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і ! який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника. Зазвичай це малюнок, графічне зображення, сполучення літер, ім´я засновника або власника підприємства. У країні походження товарний знак може використовуватись діяльність підприємств на світовому ринку технологій, якщо його приналежність ніким не оскаржена протягом установленого законодавством терміну. У випадку експорту товару товарна марка зазвичай реєструється в країнах експорту.
Міжнародна передача технології здійснюється в таких формах:
1. Патентна угода — міжнародна торгова угода, за якою власник патенту поступається своїм правом на використання винаходу покупцеві патенту. Зазвичай малі вузькоспеціалізо-вані фірми, що не в змозі самі впровадити винахід у виробництво, продають патенти великим корпораціям.
2. Ліцензійна угода — міжнародна торгова угода, за якою власник винаходу або технічних знань дає іншій стороні дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на технологію.
3. "Ноу-хау" — надання технічного досвіду і секретів виробництва, що включають відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги. Предметом купівлі-прода-жу в цьому випадку звичайно є незапатентовані винаходи, що мають комерційну цінність.
4. Інжиніринг — надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування. Вони включають широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, здійснення консультацій, нагляду, проектування, іспитів, гарантійного і післягарантійного обслуговування.
5. Франчайзинг — продаж права на ведення бізнесу під ім´ям або торговою маркою франчайзера.
6. Договори з приводу копірайту — відступлення виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану продукцію.
7. Надання наукоємних послуг у сферах виробництва, обігу та управління, включаючи інжиніринг, консалтинг, інформінг, менеджмент, підготовку персоналу тощо.
2. Ліцензійна торгівля в міжнародній економіці
Як і будь-які міжнародні торговельні операції, ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання угод.
Ліцензійна угода — це договір між двома сторонами про умови передачі й експлуатації науково-технічних, економічних або будь-яких інших знань, які мають, або не мають правового захисту. Ліцензійні угоди відбивають специфіку об´єкта ліцензії яким можуть бути: патенти; промислові моделі і зразки; товарні знаки і торгові марки; незахищені ноу-хау.
Вперше термін "ноу-хау" був використаний у практиці укладання договорів у США й Англії. Згодом він став широко використовуватися і в інших країнах. Спочатку цей термін використовували на позначення інформації, необхідної для реалізації винаходу, спеціально опущеної заявником у патентному описі й розуміли під терміном "ноу-хау" "знати, як застосувати патент". Сьогодні під ноу-хау в міжнародній торгівлі ліцензіями розуміють конструктивні, технологічні, управлінські, комерційні або фінансові секрети виробництва, які не забезпечені патентним захистом. Ліцензійне співробітництво здійснюється, як правило, на платній основі, а винагорода у більшості випадків виплачується в грошовій формі. В угоді фіксуються обмеження на використання, експлуатацію, встановлюється вид прав на використання, та період, на який вони передаються (частіше усього 5—10 років). Нерідко обумовлюються можливості й умови продовження договору. Недоліком продажу ліцензії з погляду продавця є можлива конкуренція з боку її покупця. Коли мине термін ліцензійної угоди, власник ліцензії отримує собі конкурента в особі покупця ліцензії. Крім того, покупець ліцензії, якщо навіть він до-сяг погодженого мінімуму її комерційного використання, не завжди може заповнити ринок, залишаючи ніші для конкурентів. Тим самим власник ліцензії неминуче втрачає контроль над операціями на цьому ринку.
3. Специфіка економічних розрахунків при купівлі-продажу ліцензій
Одним із найважливіших питань при укладанні ліцензійної угоди є визначення ціни ліцензії та вибір форми платежів, що безпосередньо пов´язано з питанням визначення ефективності ліцензування як способу виходу на міжнародні ринки.
Ціна ліцензії визначається часткою продавця в прибутку покупця ліцензії. Ліцензійна угода укладається, якщо прибуток ліцензіара від продажу ліцензії буде більшим, ніж від інших форм освоєння ринку об´єктом ліцензії, а прибуток ліцензіата від реалізації закупленої ліцензії буде вищим, ніж прибуток його конкурентів, навіть з урахуванням виплати ліцензійних платежів.
Поточні (періодичні) платежі-роялті — це платежі, що виплачуються ліцензіатом ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійної угоди, починаючи з дати набуття чинності угоди, або, що трапляється частіше, із початку комерційного використання об´єкта ліцензії роялті як форма виплати ліцензійної винагороди вигідні ліцензіату, а в ряді випадків і ліцензіару. В основі роялті лежить реальний прибуток, який одержує ліцензіат за ліцензією. Ставка роялті може бути виражена у вигляді:— відсотка від ціни продукції, виробленої за ліцензією;— відсотка від суми продажу продукції за ліцензією;
— твердо встановленого збору з одиниці продукції за ліцензією;— відсотка від собівартості продукції за ліцензією. На розмір ставок роялті впливають такі чинники:
1) технічна цінність об´єкта ліцензії (новий об´єкт на ринку або удосконалення відомого);
2) економічна ефективність використання об´єкта ліцензії;
3) стадія розробки або впровадження (ідея чи промислово освоєний об´єкт); 4) наявність і надійність патентного захисту;
5) ступінь новизни і передбачувана тривалість її зберігання;
6) вид ліцензії за обсягом прав (повна, виняткова, невиключна);
7) об´єм ноу-хау і ризик його розкриття;
8) місткість ринку і перспективи збуту;
9) обсяг виробництва за ліцензією;
10) надання товарного знака;
11) постачання ліцензіаром сировини, матеріалів, устаткування;
12) розмір капіталовкладень для організації виробництва за ліцензією та адаптації технології ліцензіара до умов виробництва ліцензіата.
Паушальні платежі — це визначена і зафіксована в тексті ліцензійної угоди сума, що фактично не залежить від ступеня освоєння і комерційної реалізації об´єкта ліцензії. Паушальні платежі застосовують:
— коли ліцензіар продає ліцензію маловідомому йому ліцензіату;
— немає реальної можливості здійснити ефективний контроль за діяльністю ліцензіата з використання ліцензії;
— існує необхідність одержання одноразової значної суми грошей, необхідної для покриття ліцензіаром витрат, пов´язаних із розробкою об´єкта ліцензії і підготовкою укладання ліцензійної угоди.
Паушальна форма платежу має певні переваги для сторін ліцензійної угоди. Вона захищає ліцензіара від ризику, пов´язаного із зривом або невдалим використанням об´єкта ліцензії ліцензіатом, зумовленим сформованою кон´юнктурою, посиленням конкуренції тощо. У випадках надання повної або виняткової ліцензії, а також при передачі ноу-хау, що супроводжує ліцензії, вона виступає також інструментом хеджування ризиків, оскільки в цьому випадку ліцензіар змушений розкривати всі секрети об´єкта ліцензії без серйозних гарантій з боку ліцензіата.