Найважливішою проблемою сучасного Єгипту, тісно пов'язаною з африканським вектором його зовнішньої політики, є проблема здобичі і розподілу водних ресурсів річки Ніл. Єгипет знаходиться в нижній течії Нілу, а, отже, залежить від водної політики країн, розташованих у верхній течії цієї найбільшої африканської річки. В той же час низку африканських країн вимагають відміни єгипетсько-суданського договору 1959 р., який встановив привілейоване право Каїра на водозабір з Нілу. Єгипет категорично відкидає можливість зменшення своєї квоти нільської води, і як випливає із заяв керівництва країни, задовольниться тільки такою угодою, яка не створить загрозу національної безпеки країни, понад 95% водних ресурсів якої забираються з річки Ніл. Таким чином, Єгипет розглядає свою активну діяльність в Африці, і особливо в північній і східній її частинах, а також в районі басейну річки Ніл, як ключовий напрям своєї зовнішньої політики.
Стосунки Єгипту з країнами Азії на рубежі ХХ- ХХІ рр. отримали додатковий імпульс до розвитку, що було багато в чому пов'язано із збільшенням темпів зростання економіки в країнах цього регіону і зацікавленістю АРЕ у встановленні тісних торговельно-економічних зв'язків з ними. У другій половині 1990-х рр. істотно зріс інтерес Каїра до розвитку стосунків з Туреччиною. Підписання в лютому 1996 р. турецько-ізраїльської угоди про військову співпрацю викликало серйозну стурбованість в Каїрі, що побачило в цьому небезпеку створення міцного регіонального союзу, загрозливого його позиціям і безпеці всього арабського світу. Незважаючи на це, Єгипет не зацікавлений в погіршенні стосунків з Туреччиною, враховуючи її географічну близькість до регіону Арабського Сходу, потужну армію, відносно розвинену економіку, членство в НАТО, а також тісні зв'язки з ЄС, що дозволяють їй бути, по вираженню лівійського лідера Муаммара Каддафи, "троянським конем" мусульманського світу в Европе33. Єгипет зацікавлений в розвитку співпраці з Туреччиною, зокрема в питанні експорту єгипетського газу в Європу транзитом через її територію. В цілях збільшення товарообігу Єгипет і Туреччина в грудні 2005 р. підписали угоду про вільну торгівлю.
Відбувається поступове налагодження стосунків між Єгиптом і Іраном, що переживали серйозний кризі 1979 р., коли в Тегерані перемогла ісламська революція, яку офіційний Каїр сприйняв негативно, оголосивши погляди нового іранського керівництва "фанатичним ісламом" Упродовж тривалого часу Єгипет звинувачував Іран в спробі "нав'язати арабським країнам району Персидської затоки свою гегемонію, що представляє загрозу безпеки для усіх арабів", і "розповсюдити свій вплив в регіоні, використовуючи мусульманську доктрину" шиїта. Помітна активізація єгипетсько-іранського діалогу почала спостерігатися після обрання в 1997 р. президентом Ірану Мохаммада Хатами, представника помірних сил в іранському політичному істеблішменті, налаштованого на встановлення стратегічного партнерства з арабським світом. Тоді ж Єгипет офіційно обгрунтував необхідність співпраці з Іраном як противага ізраїльсько-турецькому військовому альянсу. Каїр став з меншою підозрою відноситися до Тегерана, після того, як в політичній риториці державних діячів Ірану зникла теза про експорт ісламської революції. У свою чергу іранська влада запевняє арабські країни Вт, що загрози "шиїта Близькому Сходу не існує" 36. Намітилася активізація співпраці в торговельно-економічній і науково-технічній областях. У серпні 2004 р. була створена єгипетсько-іранська торговельна рада з метою збільшення об'ємів товарообігу між двома країнами, функціонує єгипетсько-іранський банк розвитку. Єгипет підтримує право Ірану на мирну атомну енергетику і виступає за дипломатичне врегулювання кризи навколо іранського "ядерного досьє", але в той же час з тривогою відноситься до претензій Тегерана на лідерство у арабо-мусульманському світі. На думку Каїра, єгипетсько-іранським стосункам потрібний час, щоб повернутися в нормальне русло. У АРЕ цінують те, що кроки, що "робляться іранським керівництвом, свідчать про бажання створити такі умови, при яких стало б можливим відновлення двосторонніх зв'язків в повному об'ємі".
Особливе значення для Єгипту мають відношення з Китаєм, постійним членом СБ ООН, найбільшою державою на азіатському континенті, що з року в рік набирає економічну і військову потужність. Китай на початку XXI ст. перетворився на великого торговельного партнера Єгипту - об'єм товарообігу між двома країнами вже перевищив 2 млрд. дол. Співпрацю з Китаєм робить стимулюючий вплив на розширення єгипетського експорту в цю найбільшу азіатську країну, дозволяє АРЕ збільшити збут товарів на великих ринках Китаю, перейняти краще з накопиченого їм досвіду економічних реформ. Каиp зацікавлений в капіталовкладеннях Китаю в єгипетську економіку і бачить в нім партнера, що не пов'язує приплив своїх інвестицій в економіку АРЕ із станом справ в єгипетсько-ізраїльських стосунках, як це нерідко роблять Сполучені Штати через свої тісні союзницькі зв'язки з Ізраїлем або під тиском єврейського лобі США. Для Єгипту представляється важливою позиція Китаю, як одного з постійних членів СБ ООН, з проблеми близькосхідного врегулювання. Китай також розглядається як постачальник озброєнь в АРЕ. У стосунках Єгипту з Японією в цілому переважає економічна складова.Токіо виділяє Каїру кредити, Вт числі і безвідплатні, для вирішення насущних проблем єгипетської економіки, будівництва об'єктів транспортної і туристичної інфраструктури АРЕ.
Активізація азіатського вектора зовнішньої політики Єгипту викликана з одного боку, зацікавленістю економічного характеру, а з іншої - міркуваннями політичної доцільності, що посилилися, за словами авторитетного єгипетського політолога і журналіста Ибрахима Нафие, після розпаду біполярної системи міжнародних відносин на початку 1990-х рр., і виражених в прагненні пошуку нових надійних партнерів перед лицем всесвітньої гегемонії США.
Складна обстановка на Ближньому, Середньому Сході і в Африці, прагнення Єгипту відстоювати своє лідерство у арабському світі визначають основні напрями його політики в області національної безпеки і військового будівництва. Згідно однієї із засадничих доктрин зовнішньої політики АРЕ, світ залишається "стратегічним вибором" Єгипту, що проводить курс на послідовне і ненасильницьке затвердження свого лідерства у арабському світі як сильна в економічному і військовому плані регіональна держава. Військова доктрина АРЕ носить оборонний характер, а в її основі лежить "принцип заборони, тобто підтримка військової рівноваги з навколишніми державами з метою змусити їх відмовитися від застосування сили проти Єгипту". Армія Єгипту є найчисленнішою і найбільш оснащеною на Арабському Востоке- чисельність регулярних збройних сил АРЕ складає приблизно 443 тис. чел. За заявою міністра оборони маршала Мухаммеда Хусейна Тантауи, єгипетська армія повинна "переконати і друзів і ворогів у своїй готовності захищати національну безпеку".
Єгипетська дипломатія приділяє серйозну увагу активної діяльності у рамках різних міжнародних і регіональних організацій, розглядаючи цю працю важливим інструментом того, що потримало високого авторитету держави. Керівництво країни заявляє про необхідність "використовувати привілейовані стосунки Єгипту з різними державами світу і ключову роль АРЕ в близькосхідному мирному процесі для того, щоб добитися постійного членства в Раді Безпеки ООН. Згідно позиції Каїра, досягнення цієї мети відповідало б спільним завданням Єгипту і усіх країн, які входять в сферу його найважливіших зовнішньополітичних інтересів" 43. Традиційним "полем" для контактів з країнами, що розвиваються, являється Рух неприєднання, одним із засновників якого в розпал холодної війни був Єгипет. В1997 р.. АРЕ вступила в міжрегіональне інтеграційне об'єднання "Ісламська вісімка", розвиток торговельно-економічних зв'язків, що має на меті, між найбільшими мусульманськими країнами.
Чинником, що перешкоджає інтенсивнішому здійсненню міжнародної діяльності Єгипту, є комплекс соціально-економічних проблем (боротьба з безробіттям, витрати на імпорт, субсидування товарів народного споживання), для вирішення яких державою виділяються колосальні кошти, що кінець кінцем істотно підриває фінансову ресурсозабезпеченість зовнішньої політики. Таким чином, перед керівництвом Єгипту стоїть непросте завдання проведення збалансованого зовнішньополітичного курсу, який відповідав би реальним можливостям країни і в той же час не ущемляв її традиційно широкого круга інтересів. Підводячи підсумки, відмітимо, що сучасна зовнішня політика Єгипту характеризується активністю і багатовекторністю, що відбиває амбіції керівництва країни в справі зміцнення лідируючих позицій АРЕ у арабо-мусульманському світі і потримали її високого авторитету на міжнародній арені.
єгипет мусульманський зовнішньополітичний