Смекни!
smekni.com

Зовнішня політика США у пост біполярний період (стр. 5 из 13)

Дж.Буш-старший не плекав ілюзій щодо можливостей умиротворення агресора в регіоні, який був оголошений зоною життєво важливих інтересів США. Отримавши згоду короля Саудівської Аравії Фалда, він наказав 7 серпня 1990 року про передислокацію у Східну провінцію Саудівської Аравії великого американського військового контингенту, який був підтриманий потужною ескадрою з 80 бойових кораблів, в тому числі чотири авіаносці. До них згодом приєдналися військові підрозділи Британії, Франції, Італії, Канади, Саудівської Аравії, Єгипту, Сирії, Пакистану, Чехословаччини та інших країн. Всього 28 держав. Вони утворили міжнаціональні сил, загальна чисельність яких досягла до січня 1991 року 780 тис. осіб (540 тис. американців). У їхньому розпорядженні було 3500 танків і 1800 літаків. Командувачем коаліційних сил було призначено американця Нормана Шварцкопфа. Ірак володів напередодні операції «Буря в пустелі» 500- тисячною армією, 4200 танками і 650 літаками.

В цих умовах С.Хусейн оголосив 12 серпня 1990 року, що попередньою умовою виведення іракських військ з Кувейту є відведення ізраїльських військ з усіх окупованих арабських територій. Таким чином він спробував ув'язати кувейтську проблему з палестинською. За словами лідера Іраку, анексія Кувейту була вимушеним заходом, спрямованим мобілізувати ресурси арабської нації для боротьби з «сіоністськими бандами». Він закликав всіх арабів й мусульман розпочати «джихад» (священну війну) роти «американців і сіоністів», звинувативши при цьому країни зони Перської затоки у «зрадництві» і сприянні «новим хрестоносцям».

Арабські й мусульманські лідери не відгукнулися на іракські заклики до «джихаду». Винятком був керівник ОВП Я.Арафат, який не тільки схвалив анексію Кувейту, але й закликав палестинців, які перебували у зоні конфлікту, співпрацювати з іракською окупаційною владою. Він також закликав народи держав Перської затоки розпочати повстання проти «реакційних зрадницьких режимів» у своїх країнах. Поведінка ОВП виявилася несподіванкою для держав регіону, які завжди надавали їй фінансову допомогу.

19 серпня 1990 року С.Хусейн оголосив іноземних громадян, як перебували на території Іраку та Кувейту (25 тис.осіб), закладниками, які мали стати «живим щитом»на випадок військових дій проти Іраку.

29 листопада 1990 року була прийнята Радою Безпеки ООН резолюція №678, яка надавала право анти іракській коаліції застосувати проти нього силу у тому випадку, якщо до 15 січня 1991 року Саддам Хусейн не звільнить окупований Кувейт. Ірак зневажив попередження.

Спроби СРСР та Франції мирно урегулювати воєнний конфлікт були безуспішними. 17 січня 1991 року багатонаціональні сили на чолі з США розпочали операцію по звільненню Кувейту під назвою «Буря у пустелі», завдавши спочатку масових повітряних та ракетних ударів по військах і військових об'єктах Іраку. Союзники знищили пункти зв'язку, радарні станції протиповітряної оборони. Іракська армія була дезорганізована і не змогла чинити опору під час наземної операції, яка розпочалася в ніч з 23 на 24 лютого 1991 року. Війна тривала 42 дні (наземні бойові дії - 100 годин) і завершилася визволенням Кувейту та поразкою Іраку. Ірак втратив у цій війні понад 100 тис. осіб, а втрати багатонаціональних сил склали 223 особи, з яких 146 були американцями. Рішучі дії ООН під час цього воєнного конфлікту засвідчили зростання її ролі та впливу після завершення "холодної війни".

Під час активних дій авіації багатонаціональних сил Саддам Хусейн віддав наказ про нанесення ракетного удару по Ізраїлю, розраховуючи на його адекватну відповідь і тим самим його участь в конфлікті, що могло би привести до розколу всередині антиіракської коаліції і спровокувати «священну ісламську війну». Але ізраїльтяни не дали себе спровокувати.

25 лютого 1991 року іракський уряд заявив про визнання всіх резолюцій РБ ООН, про відшкодування втрат, про обмеження продажі своєї нафти, про допуск на територію Іраку 52 спостерігачів, які будуть контролювати виконання його зобов'язання про припинення розробки заборонених видів зброї та ядерних боєприпасів.

28 лютого міжнаціональні сили, які наступали на Багдад, припинили військові дії. Режим С.Хусейна зберігся в Іраку. Проте він зустрівся з низкою труднощів: по-перше, проти нього продовжувалися економічні санкції; по- друге, США створили собі всередині Іраку союзника в особі іракських курдів. Іракський Курдистан був фактично відокремлений від Іраку і на його території під протекцією США на початок 1999 року було створено курдське територіальне утворення, формально автономне, але яке фактично користувалося надзвичайно широкою самостійністю. Іракські війська позбавлялися права застосовувати проти курдів силу, були заборонені польоти іракської авіації над територіями, заселеними курдами. ВПС США збивали літаки ВПС Іраку, які перетинали лінії зон, заборонених для польотів іракської авіації.

Перша іракська війна, її переможний фінал забезпечив домінування Штатів на Близькому Сході. Єгипет, підтриманий США, відновив свій статус провідної держави арабського світу, втраченого після підписання Кемп- Девідських угод, і домігся списання 40% своїх боргів державам регіону.

Позитивного успіху досягла Сирія, яка до цього перебувала у стані конфронтації з Заходом та арабськими державами регіону через підтримку

Х.Асадом екстремістського крила Організації визволення Палестини (ОВП), курдської робітничої партії, міжнародних терористичних організацій та її дії в Лівані. У 1986 році США віднесли Сирію до категорії країн, які підтримують міжнародний тероризм. Сирія нормалізувала відносини з призатоковими державами, які погодилися на часткове списання чи реструктурування її боргів. Серед тих учасників, які програли у першій іракській війні, окрім Іраку, виявилася ОВП, авторитет якої різко впав.

4. Антитерористична операція в Афганістані (2001-2002 роки)

Була відповіддю на терористичні акти, здійснені у США 11 вересня 2001 року, та першою за всю історію світової спільноти операцією проти міжнародного тероризму. Відомо, що після 11 вересня 2001 року США оголосили терористам глобальну війну, яку підтримали в тій чи іншій формі практично всі країни.

За висновками американських експертів, терористичні атаки у Нью- Йорку та Вашингтоні були скоєні групою з 19 терористів. Окремі групи з 4-5 осіб, озброєні лише холодною зброєю, захопили 4 пасажирські літаки, що вилетіли з аеропортів східного узбережжя США. Після захоплення літаків терористи спрямували два літаки на будівлі Всесвітнього торговельного центру (м. Нью-Йорк), а третій - на Пентагон у Вашингтоні.

За окремими даними, четвертою ціллю було обрано одну із будівель державних органів влади, не виключено, що резиденцію президента США або Конгрес США. Цей літак впав неподалік м. Шансквілль (штат Пенсільванія), що є опосередкованим свідченням того, що на борту мала місце запекла боротьба за контроль над літаком.

Терористи ретельно і досконало вивчили ситуацію, оскільки використали такі рейси і літаки з допомогою яких їхні плани могли бути реалізовані з найвищою ймовірністю (наприклад, літаки з великим запасом палива, щоб потужнішим був вибух). Пілоти-терористи були висококласними фахівцями: свідченням є маневр літака «Боїнг - 757», що атакував Пентагон. За оцінками американських авіадиспетчерів, цей літак різко змінив курс (майже на 270 градусів) і швидко знизив висоту, що було схоже на маневр літака-винищувача. Внаслідок цього зображення літака «зникло» з екранів спостереження РЛС. Це міг зробити досвідчений пілот. Здається, терористи проходили льотний вишкіл у самих США.

Аналіз подій, що сталися у США, об'єктів, часу і форм здійснення теракту свідчать про масштабну та завчасно й ретельно підготовлену, узгоджену та керовану акцію, яка не мала аналогів у світі. Цей спосіб теракту доводить, що його підготувала організація з розгалуженою структурою, сучасними засобами і серйозною фінансовою підтримкою.

Вже 30 вересня 2001 року представники спецслужб США заявили, що 4 з 19 терористів були підготовлені в таборах «Аль-Каїди» на території Афганістану, а план розробив один з найближчих помічників Усами Бен Ладена М.Атеф, який відповідає за підготовку бойових операцій.

Водночас нема однозначних свідчень того, що за атакою на США стоїть лише «Аль-Каїда». Стовідсотково не доведено, як змогли члени цієї організації самотужки здійснити таку багатоповерхову, ретельно сплановану та технічно обґрунтовану терористичну операцію. Тобто напрошується думка, що до цієї операції причетна одна з провідних спецслужб світу. З'ясувалося, що операція готувалась 18 місяців і у її підготовці брало участь, як мінімум. 500 осіб.

Реальними замовниками терактів очевидно є ті, хто хотів довести, що претензії США на світове лідерство у XXI столітті є необгрунтованими.

Вереснева трагедія зафіксувала один надзвичайно важливий фактор світової політики, а саме, вразливість Америки. Не стало на перешкоді вигідне геополітичне розташування Штатів - на Заході і на Сході - два велетенські океани, з Півночі і Півдня - дружні країни Канада і Мексика. Буквально на очах радикально змінився характер зовнішніх загроз США. Виникли також питання, яких раніше не було: для чого Сполученим Штатам електронна високоточна зброя, стеження з космосу, потужні ядерні боєголовки, літаки-невидимки «Стеле», глобальні за охопленням радарні системи типу НОРАД, якщо не держава, а лише група людей з 19 осіб, взявши просто білет на внутрішні рейси місцевих авіакомпаній, здійснила напад на країну. Як сталося, що ні Пентагон, ні ФБР, ні ЦРУ, незважаючи на 33 млрд. дол., виділених на глобальну розвідку, не змогли попередити терористичного акту національного масштабу, жертвами якої стало 5 тис. мирних людей, майже вдвічі більше, ніж внаслідок атаки японців на Перл- Харбор у грудні 1941 року. Для реалізації атаки 11 вересня терористи потратили 2 млн. дол.., а сума лише матеріальної шкоди склала 100 млрд. дол.