Європу й Східну Німеччину. Участь Радянського Союзу у розгромі Японії лише підсилив радянські претензії на статус наддержави.
Щоправда, економічні паралелі між СРСР та США за результатами війни є асиметричними. СРСР в економічному плані виглядав справжнім карликом у порівнянні з США. Якщо американський ВНП за роки війни зріс на 70 відсотків, у СРСР він скоротився на 20 відсотків. Чисельність радянської країни скоротилася з 194 млн. у 1940 році до 170 млн. у 1945. Було знищено 30 тис. фабрик і заводів, зруйновано 1710 міст та 70 тис. сіл, 25 млн. осіб залишились без даху над головою.
Нарешті, у 1949 році СРСР випробував власну атомну зброю і таким чином ліквідував американську монополію. Хоча у вересневій заяві ТАРС 1949 року про успішне випробування радянської ядерної бомби йшлося також і про те, що вже у 1947 році вСРСР не існувало секрету щодо цієї зброї. Не дивно, що саме у вересні 1947 року відбулася реанімація Комінтерну у вигляді Комуністичного Інформаційного бюро, яке отримало чітке завдання - поширення радянського досвіду соціалістичного будівництва у Східній Європі і Східній Німеччині у тому числі.
На грунті вище перерахованих фактів СРСР формував свій погляд на повоєнне облаштування світу - утвердження соціалістичної системи шляхом перемоги пролетарської революцій у світовому масштабі. Лише один приклад. Підписавши на Ялтинській конференції "Декларацію про звільнену Європу, в якій Сталін зобов'язувався провести у Східній Європі вільні вибори і встановити демократичні уряди, він зразу ж порушив обіцянку. Радянський вождь не дотримав слова, даного в Ялті, у тому сенсі, як його розуміли американські керівники і американська громадскість.
Між двома головними переможцями існувала непоборима ідеологічна прірва. Врешті-решт, розпочалася "холодна війна" та біполярна система міжнародних відносин під назвою Ялтинсько-Потсдамська. Життя Ф.Д.Рузвельта обірвалось 12 квітня 1945 року.
Хоча союзники загалом розв'язували нагальні повоєнні проблеми, проте над усім панував дух "холодної війни". "Холодна війна" - це планетарна двостороння конфронтація СРСР і США та їх союзників на конкретній ідеологічній основі, яка характеризується боротьбою за сфери впливу і кризами, що ставили світ на грань глобальної війни з застосуванням ядерної зброї. Холодна війна стала третьою і останньою у XX столітті світовою війною. Як особлива форма прояву міжнародних відносин, вона була унікальним політичним феноменом, який не маж аналогів у світовій історії.
"Холодна війна" була незвичною, нетрадиційною, але тотальною, оскільки охоплювала всі сфери суспільного життя: ідеологічну, політичну, економічну, військову, психологічну. Вона також характеризувалась глобальним характером, тому що охоплювала всі регіони світу, накладала той чи інший відбиток на всі події міжнародного життя, які так чи інакше зачіпали всі країни та держави.. Вона провадилася з допомогою безпрецедентно жорстких невоєнних і нетрадиційних засобів, використання яких, в кінцевому результаті, і визначили характер, форми і масштаби "холодного протистояння", які жодним чином не вписувались в рамки звичайної збройної боротьби. До речі, дослідження цього феномену є нині актуальним, оскільки сучасні світові події розгортаються так, щр не виключається нова холодна війна - друга холодна війна, але вже у XXI столітті.
Холодній війні, як світовій війні, були притаманні всі загальні риси, якими характеризуються інші світові війни:
1) теоретичним підґрунтям її виникнення були геополітичні доктрини двох наддержав - СРСР і США;
2) війна ропочалася в Європі, де знаходився головний театр силових дій, як і Перша і Друга світові війни;
3) основним політичним змістом холодної війни було протистояння країн-лідерів, які очолювали військово-політичні блоки (США -НАТО; СРСР - ОВД);
4) боротьба точилася за правр формувати зону геополітичного впливу;
5) війна носила глобальний характер;
Фултонська промова У.Черчілля та опублікована в липні 1947 року в бюлетені американського держдепартаменту "Форін афферс" стаття "Витоки поведінки Рад" під псевдонімом "Містер Ікс" стали теоретичною базою нової американської стратегії стримування. У статті, автором якої був той самий Дж.Кеннан, стверджувалося, що Росія, хоча й прагне уникнути війни, але готова на експансію всіма іншими засобами, що Америка та її союзники повинні відповісти "тривалим, терплячим, але твердим і пильним стримуваням російських експансіоністських тенденцій", не виключаючи можливості "прямого застосування контрсили."
Метою американської політики стримування мала стати гарантія того, що вплив Москви обмежиться теренами, які вона вже контролювала. Разом з тим було б помилковим приписувати американській зовнішній політиці часів Г.Трумена струнку логіку і глобальну послідовність, адже жодного геополітичного плану не існувало. Дії президента слід розглядати радше як послідовні, але імпровізовані заходи з метою реагування на світові події. Незважаючи на загальну риторику, 33-й президент США не мав ні наміру, ні достатніх військових сил, щоб перетворити свою країну на "світового жандарма". Політика труменівської адміністрації до 1949 року зводилася лише до економічного стримування дійсних чи уявних радянських експансіоністських планів шляхом двосторонньої економічної допомоги країнам, санкцій, лібералізації торгівлі і валютної політики, економічної стабілізації своїх партнерів. Геополітична філософія "стримування" була спрямована в першу чергу на забезпечення оборонних позицій США у Західній Європі і далі - на Близькому Сході, в Азії та інших частинах світу, де Москва намагалася поширити свій вплив. Виходячи з цього, Вашингтон здійсни в низку зовнішньополітичних та військових заходів, таких як розгортання мережі військових баз, утворення оборонних альянсів тощо. При цьому ні Пентагон, ні держдепартамент, ні секретні служби, ні сам президент не передбачали прямої воєнної конфронтації з СРСР, економічна могутність якого була підірвана війною і для відновлення якої потрібні були роки. Суттєвим виявився той факт, що радянська політика могла б справити психологічний вплив на населення ослаблених західних демократій. До речі, така роль США як стримувача московської агресії була б неможлива, якби вона не знайшла у західноєвропейських країнах, особливо у Великобританії, Бельгії, Голландії та недавно створеній ФРН підтримки й розуміння того, що присутність американців у Європі є умовою їхнього національного виживання. Навіть важко переоцінити вплив, який справив американський президент на подальшу долю західних країн.
Загалом у контесті згаданих обставин американська зовнішня політика часів Г.Трумена зазнала глибокої еволюції - від рузвельтівської концепції партнерства та обопільного контролю за дотриманням миру й стабільності в світі до повної її переорієнтації та переходу до політики "стримування", внутрішнього послаблення і конфронтації з СРСР.
Найбільшій критиці піддається єдина акція труменівської адміністрації - атомне бомбардування японських міст Хіросіми та Нагасакі. У своєму потсдамському щоденнику Г.Трумен писав: "Ми розробили найстрашнішу в історії людства зброю. Цю зброю буде застосовано проти Японії так, щоб військовими цілями стали воєнні об'єкти, солдати і моряки, а не жінки і діти. Навіть якщо японці - дикі, безжалісні, жорстокі і фанатичні, то ми як керівники світу навіть в ім'я загального блага не можемо скинути цю жахливу бомбу ні на стару, ні на нову столицю." До речі, після атомного нападу на японські міста дослідники та політики висували різну аргументацію. Можливо, було б доцільніше попередити японців, здійснивши пробне бомбардування, чи, в крайньому разі не поспішати зі скиненням другої бомби. Проте ці аргументи не враховують того факту, що американці мали у своєму розпорядженні лише дві атомні боєголовки, випробування яких могло зазнати невдачі, а бомба створювалася тільки для того, щоб її використати. Пишуть, що Г. Трумен перебував під враженням японських методів ведення війни: раптовий напад на Перл-Харбор, розправи над полоненими. Сам він вважав, що атомне бомбардування врятувало життя сотням тисяч американців та японців, які загинули б при вторгненні на острови. Проте "атомний синдром" вже ніколи не залишав 33-го президента США. Він не піддався тискові застосувати атомну зброю під час першої Берлінської кризи та в Кореї проти Китаю, відхилив ці пропозиції з моральних, стратегічних та дипломатичних причин. Г.Трумен вбачав в атомній бомбі насамперед політичну зброю, яку можна буде застосувати тільки під час прямої конфронтації з Радянським Союзом, в разі якщо виникне загроза існуванню США.
"Доктрина Трумена". Промова, виголошена 12 березня 1947 року 33-м американським президентом у конгресі і названа згодом "доктриною Трумена" була відповіддю та реакцією на конкретну ситуацію. 23 лютого того ж року англійський прем'єр К.Еттлі повідомив США, що через економічну і особливо фінансову кризу, яку переживала його країна, Великобританія припиняє виконання своїх обов'язків щодо Греції та Туреччини і виводить свій 40-тисячний військовий контингент. Нагадаємо, що це відбувалося в умовах посиленого тиску Кремля на Туреччину від якої вимагали низку територій та переорієнтації її зовнішьної політики, а також спроб СРСР закріпитися у Греції з допомогою грецьких партизанів, керованих комуністами. В цій критичній ситуації Гаррі Трумен закликав конгрес надати Греції і Туреччині військову та фінансову допомогу і тим самим врятувати ці країни від комуністичної небезпеки. Американський парламент підтримав заклик президента: Греції і Туреччині було виділено по 200 млн. дол. і таким чином відновлено в цих країнах довоєнні політичні структури.