Найсуттєвішою проблемою для адміністрації Ніксона була війна у В'єтнамі, в якій щомісяця гинуло 500 американських вояків, і яка поглинала величезні кошти, роз'єднувала націю і підривала міжнародний авторитет США.
Зайнявши Білий дім, 37-й американський президент уже в липні 1969 року проголосив нову стратегію США у в'єтнамській війні, яка отримала назву "доктрини Ніксона". Суть її полягала передусім у "в'єтнамізації" війни (азіати воюють проти азіатів), тобто заміні американських збройних сил
південнов'єтнамськими, а також у тому, щоб і Надалі надавати військову таматеріальну допомогу Сайгонові; тїровадити зовнішню політику адекватну їхнім можливостям Сполучених Штатів, рівномірно розподіляти відповідальність на союзників у всіх конфліктних ситуаціях.
Вже в червні 1969 року почалася евакуація півмільйонного американського контингенту з Південного В'єтнаму ж року. На травень 1972 року тут залишалось 69 тисяч американців. Але, при цьому відновилося бомбардирування північнов'єтнамських територій. Саме це, на думку деяких істориків, змусило Ханой підписати у Парижі 27 січня 1973 року угоду про "припинення військових дій та відновлення миру у В'єтнамі". Упродовж наступних 60 днів були виведені всі американські сили, здійснено обмін військовополоненими. Процес евакуації американських вояків з В'єтнаму завершився у березні 1973 року. А 1975 року Сайгон упав і весь В'єтнам опинився під контролем комуністів. У цій війні загинуло 58 тисяч американців і 2 млн. в'єтнамців. 120 тисяч учасників бойових дій після повернення на батьківщину надзвичайно важко проходили адаптацію до мирного життя. "В'єтнамський же синдром", страх бути втягнутими у нові кровопролитні воєнні конфлікти надовго запанував серед американців. Не дивно, що конгрес 1973 року всупереч вето президента прийняв закон, який зобов'язував главу держави про кожне застосування сили повідомляти упродовж 48 годин і, якщо конгрес за цей час не оголосить війни, припинити воєнні дії через два місяці.
У слід за "доктриною Ніксона" та замиренням у В'єтнамі відбулося корегування військово-політичної стратегії США: на зміну "гнучкому реагуванню" прийшло "реалістичне стримування". Тодішній міністр оборони США пояснив: "Чотири головних фактори реальної дійсності викликали нову стратегію: стратегічна реальність, фінансова реальність, реальне становище з людськими ресурсами і політична реальність.
У відповідності з новою доктриною Р.Ніксон підняв на новий щабель відносини з СРСР ( було укладено за першу половину 1970-х років майже 200 американо-радянських угод і найголовніше у 1972 році підписано Договір про ПРО); було дано старт процесу арабо-ізраїльських переговорів. 1970-го року підписана чотиристороння угода по Західному Берліну.
Після відставки Р.Ніксона відбудеться реанімація ідеї про поширення американських цінностей у глобальному масштабі. Неоконсервативні політики, представником яких стане Р.Рейган, ввжали політику Ніксона щодо СРСР здачею позицій.
Про зовнішню політику Джіммі Картера (1976-1980) не доведеться багато говорити: вона була фактично провальною. Водночас Картер також сповідував вільсоніанські принципи. Він наголошував: "Нам необхідно бути маяком для тих держав, які бажають миру, бажають незалежності, бажають особистої свободи, бажають дотримуватись основних прав людини". У нього був задум використати нейтронну бомбу (нейтронні артснаряди були дислоковані у Європі, які знищують живу силу, вся інфраструктура залишається неушкодженою). Через протести як у США, так і у Європі, відмовився від цього фантастичного задуму.
Отже, Р.Рейган сформулював глобалістські принципи лаконічно і одверто, об'єднавши у своїй зовнішньополітичній стратегії три постулати: 1) теорію про винятковість Америки; 2)"хрестовий похід" проти "імперії зла", тобто СРСР; 3) відстоювання національних інтересів. США за Рейгана запропонували доктрину досягнення перемоги у ядерному конфлікті, далі - Стратегічну оборонну ініціативу (доктрина так званих "зоряних війн" тощо.
Наступник Рейгана Дж.Буш-старший був обраний президентом США у період складної міжнародної ситуації, а саме, руйнації Ялтинсько- Потсдамської системи міжнародних відносин. США не мали заздалегідь розроблених сценаріїв на випадок розпаду СРСР, тому вдавалися до певних експромтів у зовнішньополітичній сфері. Вашингтон, продовжуючи сповідувати глобалістські концепції, не хотів мати стосунки з низкою строкатих, недосвідчених, неплатежеспроможних контрагентів в особі пострадянських державних, часто-густо квазідержавних утворень, не володіючи для цього необхідних механізмів та інтрументарію. Штати віддавали перевагу двостороннім відносинам з ослабленою Москвою, як виразницею колективних інтересів та відповідачкою за дії республік екс- Союзу. У планах американського керівництва передбачалось, що одна Росія залишиться ядерною державою, яка до того ж зможе сплатити всі борги Радянського Союзу. Не дивно, що перебуваючи в Україні, Дж.Буш-сУ2 переконував у Верховній Раді українське керівництво і народ не боротись за незалежність і не відокремлюватись від Росії.
Разом з тим в американських політичних та урядових колах існувало декілька теоретичних концепцій політики США щодо екс-СРСР:
1) концепція поміркованого глобалізму, яка передбачала орієнтацію всіх пострадянських республік на Росію, надаючи Україні другорядного значення. Ця концепція панувала під час президенства Дж.Буша-старшого і у перші місяці перебування у Білому домі Б.Клінтона;
2) радикального глобалізму, спрямованого на подальше ослаблення Росії і відведення Україні, Грузії роль основних інструментів противаги відродженню російського імперіалізму;
3) концепція регіоналізму, прибічники якої розглядали Україну як частину центрально-східної європейської спільносте, виступали за утворення за участі України у регіональних організаціях, які протидіятимуть Росії. Палким прихильником цієї концепції є Зб.Бжезинський;
4) концепція диференційованого підходу передбачала широкий спектр рекомендацій щодо ролі й статусу України: від форпосту у стримуванні російської загрози до надання Україні ядерного статусу.
2. Завершення холодної війни, становлення нового міжнародного порядку та пріоритети американської зовнішньополітичної стратегії за президентів Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого
Холодна війна стала третьою і останньою у XX столітті світовою війною. Як особлива форма прояву міжнародних відносин, вона була унікальним політичним феноменом, який не мав аналогів у світовій історії. З одного боку, ій притаманні ознаки спрпавжньої війни,яка завершилась насильницьким переділом світу на користь переможців і повним фіаско (аж до розпаду) держав, які її програли. З іншого, вонаа незвичною, нетрадиційною, але тотальною, оскільки охоплювала всі сфери суспільного життя: ідеологічну, політичну, економічну, військову, психологічну. Вона також характеризувалась глобальним характером, тому що охоплювала всі регіони світу, накладала той чи інший відбиток на всі події міжнародного життя, які так чи інакше зачіпали всі країни та держави. Вона провадилася з допомогою безпрецедентно жорстких невоєнних і нетрадиційних засобів, використання яких, в кінцевому результаті, і визначили характер, форми і масштаби "холодного протистояння", які жодним чином не вписувались в рамки звичайної збройної боротьби. До речі, дослідження цього феномену є нині актуальним, оскільки сучасні світові події розгортаються так, що не виключається нова холодна війна - друга холодна війна, але вже у XXI столітті.
Холодній війні, як світовій війні, були притаманні всі загальні риси, якими характеризуються інші світові війни: теоретичним підґрунтям її виникнення були геополітичні доктрини двох наддержав - СРСР і США; війна ропочалася в Європі, де знаходився головний театр силових дій, як і Перша і Друга світові війни; основним політичним змістом холодної війни було протистояння країн-лідерів, які очолювали військово- політичні блоки (США -НАТО; СРСР -ОВД); боротьба точилася за право формувати зону геополітичного впливу; війна носила глобальний характер.
Разом з тим "холодна війна" мала свої характерні риси, які суттєво різнять її від "звичайної" світової війни:
Вперше країна, яка розпочала світову війну, виграла її (можна заперечувати цю тезу, оскільки в односторонньому порядку початок "холодної війни" приписується США);
Геополітичне протистояння мало яскраво виражений ідеологічний характер, прот£ припинення протистояння не призвело до усунення протиборства геополітичного;
Наявність ядерної зброї і усвідомдення небезпеки обопільного знищення у світовій ядерній війні не дозволили застосування військових засобів у глобальному масштабі;
Військові засоби використовувались тільки у регіональному (локальному) масштабі, при цьому найтриваліші і крупномасштабні війни провадили великі держави (у В'єтнамі, Афганістані);
Холодне протистояння, яке тривало майже 45 років, здійснювалось на фоні науково-технічної революції, пріоритетного розвитку комп'ютерних та інших інформаційних технологій і велося навіть у космосі (СОІ);
Після закінчення "холодної війни" залишилась одна наддержава - США;
Результати війни не були юридично оформлені рішенням міжнародної конференції держав-переможниць як це відбулося після двох попередніх світових воєн;
Результати "холодної війни": розпад однієї з наддержав - СРСР і ліквідація його потенціалу; розпад світової соціалістичної системи та її військово-політичної (ОВД) та економічної (РЕВ) організацій; утворення у східноєвропейському просторі та на території екс-СРСР нових незалежних держав - нових суб'єктів міжнародних відносин; жодна із пострадянських держав не володіє потенціалом колишньогго СРСР; утворення у центральноєвропейському регіоні великої держави - об'єднаної Німеччини, яка за всіма характеристиками може претендувати на статус регіонального лідера; перерозподіл всіх радянських зон геополітичного впливу на користь США і НАТО.