Через рік відбулась хвиля розширення: до Європейського валютного механізму, який практикували 6 країн-учасниць (Бельгія, ФРН, Франція, Італія, Люксембург і Нідерланди) 01.01.1973 р. приєднались Великобританія, Данія та Ірландія. В березні 1973 р. під тиском спекулятивних притоків капіталу зі США Бельгія, ФРН, Франція, Данія, Люксембург і Нідерланди відпустили курси своїх валют до долара США, при цьому домовлені межі коливань валютних курсів між країнами-учасницями залишились незмінними і обов’язковими до виконання. Великобританія, Італія та Ірландія відмовились від зв’язування валютних курсів між країнами Співдружності. Ця ситуація означала для 6 країн-учасниць реалізацію режиму координованого «групового плавання» до долара США.
В зв’язку з недостатньою координацією національних економічних політик домовлені валютні курси між країнами-учасницями валютного блоку не могли зберігатись в довготерміновій перспективі. В 1979 р. виникла необхідність корекції валютних курсів. Франція спочатку в 1974, а потім в 1976 р. вимушена була відмовитись від європейського валютного механізму. Швеція, яка була асоційованим членом цього механізму, теж відмовилась від нього. Наприкінці 1978 р. валютний блок звузився до 5 країн-учасниць і не включав такі важливі для Європейської Співдружності країни, як Францію, Великобританію та Італію.
3.Європейська валютна система
В березні 1979 р. Європейська Співдружність заявила про організацію Європейської валютної системи як етапу вищого ступеню економічної інтеграції серед своїх членів, включаючи кінцеву мету створення спільної валюти і єдиного центрального банку Співдружності. Ця система профункціонувала майже два десятиліття і стала підґрунтям для створення Європейського монетарного (валютного) союзу в 1999 р. та введення євро. Рішенням Європейської ради від 05.12.1979 р. було проголошено мету формування «стабільної валютної зони в Європі» і проведення «направленої на внутрішню та зовнішню стабільність економічної політики». Хоча в цьому останньому формулюванні основними завданнями стали внутрішня цінова стабільність і стабільність валютних курсів.
Створення ЄВС схвально сприйняли усі 9 країн-членів ЄЕС. Навіть Великобританія (крім періоду 1990-1992 рр.) та Італія (з перерваною участю з 1992 по 1996 рр.) з самого початку і до кінця існування брали участь у ЄВС. З 1989 р. зобов’язання участі взяла на себе Іспанія, з 1992 р. – Португалія, Австрія (з 1995 р.) і Фінляндія (з 1996 р.)
Слід розрізняти два періоди функціонування ЄВС. В період часу до валютної кризи 1992/1993 існувало 12 закріплень центральних паритетів з можливістю проведення валютних інтервенцій в межах встановленого валютного коридору навколо центрального паритету із забороною його розширення. Другий етап – існування ЄВС після кризи 1992/1993, внаслідок якої деякі країни-члени вибули з валютної системи. Європейська валютна система проіснувала до 1.01.1999 р. і трансформувалась в Європейський валютний союз. Внаслідок розширення ЄЕС (Греція у 1981 р., Іспанія і Португалія у 1986 р., Австрія, Фінляндія і Швеція у 1995 р.) та повернення назад деяких країн, що вибули з ЄВС у 1992/1993, на 1998 р. Європейську валютну систему представляло 13 валют країн-членів: бельгійський/люксембурзький франк, датська крона, німецька марка, іспанська пезета, французький франк, ірландський фунт, італійська ліра, голландський гульден, португальське ескудо, австрійський шилінг, фінська марка, грецька драхма, фунт стерлінгів. Швеція участі в ЄВС на 1998 р. не брала.
Основними положеннями Європейської валютної системи були:
встановлені межі відхилення двосторонніх обмінних курсів національних валют ЄВС від центральних паритетів;
система валютних інтервенцій з метою попередження виходу обмінного курсу зі встановлених меж відхилень;
європейська розрахункова одиниця ECU “European Currency Unit”;
індикатор відхилень каса-курсу ЕСU від центрального курсу ЕCU з метою попередження асинхронної економічної політики країн-членів ЄВС.
вирівнювання валютного, а отже, платіжного балансу, а також механізми сприяння фінансуванню дефіцитів країн-членів ЄВС;
Всі валюти Європейської валютної системи фіксувались одна до одної, а коливання від центральних паритетів встановлювались на рівні ±2,25%. Деяким країнам було дозволено тимчасово встановити межі коливань ±6% (Італія з 1979 по 1990 р. через вищі рівні інфляції, політичні труднощі в зв’язку зі значним рівнем економічної дивергенції між Північчю та Півднем, а також Іспанія та Португалія, які після їхнього входження в Європейську Співдружність значно відставали в економічному розвитку від традиційних країн-членів, з 1989 по 1992 р. практикували ці розширені межі коливань). Після валютної кризи 1992/1993 рр. межі коливань були розширені до ±15%, однак між Німеччиною та Нідерландами на основі двосторонніх домовленостей залишилися межі ±2,25%.
Європейська валютна система була повністю симетричною: жодна з валют країн Європейської Співдружності не відігравала спеціальної ролі порівняно з Бреттон-Вудською світовою валютною системою, де провідні позиції належали долару США. Також в межах ЄВС між країною з сильною валютою і країною зі слабкою валютою існувала двостороння угода про автоматичне пристосування шляхом обов’язкового проведення валютних інтервенцій – центральний банк країни зі слабкою валютою повинен був купляти свою національну валюту і тим самим зміцнювати її вартість, а ЦБ країни з сильною валютою повинен був продавати свою національну валюту, забезпечувати більшу наявність цієї валюти на ринку, що робило її дешевшою. Двосторонні інтервенції могли проводитись лише в встановлених межах коливань.
Європейська валютна система передбачала створення єдиної розрахункової одиниці ECU. Вона являла собою кошик 11 валют ЄВС, включаючи ті країни ЄС, що не використовували попередній європейський валютний механізм (Греція, Іспанія та Португалія). Кожна валюта мала свою вагу в цьому кошику в залежності від розміру країни, її важливості в внутрірегіональній торгівлі Європейської Співдружності, рівня ВНД та засобів для сприяння розвитку ЄС. Ці ваги переглядались кожних п’ять років з метою, щоб 1 ЕКЮ дорівнював 1 долару США. На 31.12 1998 р., коли ЄКЮ замінювалось єдиним законним платіжним засобом євро, було зафіксовано ваги і курси, що подані в колонках 3 та 4 таблиці:
Таблиця
Показники Європейської валютної системи
| Національні валюти | Кількість валютив ЕКЮ | центральнийкурс ECU(національнавалюта/ECU) | Вага націо-нальнихвалют вЕCU, %(колонка 2/колонка3) ´100%) | Індикаторвідхиленькаса-курсуЕСU від цент-ральногокурсу ЕCU(від 0 до 15%) |
| Бельгійський/люксем-бурзький франк | 3,301/0,13 | 40,7844 | 8,4 | 10,31 |
| Датська крона | 0,1976 | 7,54257 | 2,6 | 10,96 |
| Німецька марка | 0,6242 | 1,97738 | 31,6 | 7,70 |
| Іспанська пезета | 6,885 | 168,220 | 4,1 | 10,79 |
| Французький франк | 1,332 | 6,63186 | 20,1 | 8,99 |
| Ірландський фунт | 0,008552 | 0,796244 | 1,1 | 11,3 |
| Італійська ліра | 151,8 | 1957,61 | 7,8 | 10,37 |
| Голландський гульден | 0,2198 | 2,22799 | 9,9 | 10,14 |
| Португальське ескудо | 1,393 | 202,692 | 0,7 | 11,17 |
| Австрійський шилінг | - | 13,9119 | 0 | 11,25 |
| Фінська марка | - | 6,01125 | 0 | 11,25 |
| Грецька драхма | 1,440 | 357,000 | 0,4 | - |
| Фунт стерлінгів | 0,08784 | 0,653644 | 13,4 | - |
| Шведська крона | - | - | - | - |
Джерело: Deutsche Bundesbank, Devisenkursstatistik, Januar 1999, Statistisches Beiheft zum Monatsbericht 5.
Колонка 5: Індикатор відхилень каса-курсу ЕСU від центрального курсу ЕCU вимірювався за такою формулою (100 – вага національної валюти в кошику ЕКЮ)´ 0,75 ´ 0,15).
0,75 – визначена критична межа як 75% від максимально допустимого відхилення між каса-курсом ЕСU та центральним курсом ЕCU 75%. 0,15 – максимально допустиме відхилення каса-курсу ЕСU від центрального курсу ЕCU.
Розрахункова одиниця ЕКЮ використовувалась з 1981 р. в усіх офіційних розрахункових операцій. Касса-курс Євро визначався до долара США і через нього на основі кросс-курсу до третіх валют світу. ЕКЮ використовувалось при випуску приватних боргових інструментів. Технічно і формально вони являли собою кошики валют.
Індикатор відхилень каса-курсу ЕСU від центрального курсу ЕCU. Відмінне від країн-членів ЄВС спрямування економічної політики країни-члена, яке б призводило до змін валютного курсу, вбачалось можливим в системі закріплених курсів до моменту знаходження валютного курсу в межах закріпленого коридору. З метою попередити відмінну динаміку валютного курсу національної валюти країни-учасниці від інших країн-учасниць ЄВС, було введено індикатор відхилень каса-курсу ЕСU від центрального курсу ЕCU. При перевищенні критичної межі 75% від максимального відхилення каса-курсу ЕСU від центрального курсу ЕCU він мав бути сигналом до необхідності перегляду економічної політики країни-учасниці. Максимальне відхилення каса-курсу ЕСU від центрального курсу ЕCU становило ±15%. Чим більшою була вага національної валюти країни-учасниці ЄВС у кошику валют, тим меншим допускалось відхилення від центрального паритету, і навпаки. Якщо австрійський шилінг не був представлений в кошику (вага дорівнювала 0%), тоді верхня межа відхилення каса-курсу ЕСU від центрального курсу ЕCU досягала ±15%. Для Німеччини з вагою німецької марки в кошику 31,6% допускалось відхилення в два рази менше ±7,7%. (Див. 3, 4 та 5 колонки таблиці). У випадку, коли країною-учасницею досягалась критична межа 75% від максимального відхилення каса-курсу ЕСU від центрального курсу ЕCU, тоді цій країні з метою попередження дивергенції макроекономічних процесів необхідно було брати до уваги проведення таких заходів: