Європейська валютна система і проблеми Європейського союзу (стр. 3 из 8)

валютні інтервенції в різних валютах (в т.ч. в доларах);

внутрішні заходи валютної політики ( напр., зміни облікової ставки. При зміцненні валюти – зменшення облікової ставки, при знеціненні валюти – її збільшення);

зміну закріпленого центрального паритету;

інші заходи економічної політики (напр., в сфері фіскальної політики: зменшення державних закупок або збільшення податків при знеціненні валюти, чи збільшення державних закупок або зменшення податків при зміцненні валюти).

В системі закріплених валютних курсів внаслідок проведення країнами-учасницями ЄВС валютних інтервенцій (операцій з купівлею-продажем валютних резервів) в них виникало сальдо валютного балансу (а отже, платіжного балансу), яке врівноважувалось за рахунок короткострокового фінансування. Короткострокове фінансування на основі угоди між центральними банками країн Європейської Співдружності здійснювалось у формі взаємної кредитної допомоги за рахунок отримання країною-учасницею валют від центральних банків ЄС інших країн-учасниць строком на три місяці з можливістю двохразових продовжень строку кредиту ще по три місяці. Центральні банки при участі в фінансуванні зобов’язувались в розмірі встановлених квот кредитора. Отримання кредитів, в свою чергу, обмежувалось квотами боржника. В окремих випадках за умов погодження членів ЄС сума квот могла збільшуватись за рахунок додаткових валютних резервів (Rallonge), причому межа суми фінансування для окремого центрального банку могла бути розширена на загальну суму додаткових валютних резервів ЄВС, а отримання однією країною валютних кредитів не могло перевищувати половини всієї суми додаткових валютних резервів.

Таблиця

Короткострокове валютне сприяння, в млн. ECU

Центральний банк	Квота боржника	Квота кредитора
Німецький Бундесбанк	1740	3480
Банк Франції	1740	3480
Банк Англії	1740	3480
Банк Італії	1160	2320
Банк Іспанії	725	1450
Національний банк Бельгії	580	1160
Банк Нідерландів	580	1160
Банк Швеції	495	990
Австрійський національний банк	350	700
Національний банк Данії	260	520
Банк Фінляндії	220	440
Банк Греції	150	300
Банк Португалії	145	290
Центральний банк Ірландії	100	200
Сума квот	9985	19970
Додаткові валютні резерви для фінансування/ отримання валютного кредиту	8800	8800
Разом	18785	28770

Джерело: Deutsche Bundesbank

У 1988 р. було впроваджено єдину систему середньострокових фінансових позик для вирівнювання платіжних балансів країн Європейської Співдружності. Загальна сума фінансових резервів становила 16 млрд. ECU. Для фінансування Європейська Співдружність могла відкривати позики у фінансових інститутах або на ринках позичкового капіталу до 14 млрд. ECU.

Європейський валютний інститут. На другому етапі формування економічного і валютного союзу в 1994 р. розпочав свою діяльність Європейський вадютний інститут. Його завданнями були підготовка Європейської Співдружності до третього етапу формування економічного і валютного союзу, посилення координації грошових політик країн-учасниць ЄС, а також контроль над нормальним функціонуванням розрахункової системи ECU, управління надання кредитів в межах сприяння відтворенню рівноваги валютних (платіжних) балансів країн-учасниць ЄС. Крім цього, центральні банки країн-учасниць ЄВС повинні були тримати в ЄВІ принаймні 20% своїх золотих і доларових резервів в еквіваленті активів в ECU. Ці активи в ECU могли використовуватись центральними банками для платежів по вирівнюванню сальдо валютного балансу внаслідок проведених валютних інтервенцій.

4. Теорія оптимальних валютних зон та практика Європейської валютної системи

Поглиблення економічної інтеграції вимагає, з одного боку, зменшення витрат країн інтеграційного утворення, пов’язаних із трансакціями та довготерміновими ризиками внаслідок обміну їхніх національних валют, а з іншого – забезпечення синхронного та симетричного розвитку макроекономічних систем завдяки координації валютної політики, яка має вплив на валютний, фінансовий, товарний і зрештою на грошовий та кредитний ринок країн інтеграційного утворення. З цих мотивів для інтеграційного утворення вбачається необхідним формування такого економічного і валютного простору, який би забезпечував максимальну ефективність та оптимальність економічного розвитку країн-учасниць.

Теорія оптимальних валютних зон передбачає виявлення механізмів визначення розміру географічної території, в межах якої добробут резидентів країн буде більшим, якщо держави цих країн запровадять режим фіксованих обмінних курсів або введуть спільну валюту. Започаткував цю теорію американський економіст Роберт Манделл.

Аналіз проблеми оптимальних валютних зон тісно зв'язаний з питанням вибору режиму обмінного курсу і, зокрема, з обговоренням переваг і недоліків фіксованих і гнучких обмінних курсів. Теорія ОВЗ виділяє умови, коли для країн фіксований обмінний курс є кращим з огляду на досягнення внутрішньої (рівень цін і безробіття) і зовнішньої (платіжний баланс) рівноваги, а також на зовнішні шоки.

Критерії оптимальності валютної зони: 1) мобільність факторів виробництва; 2) відкритість економіки і її розмір; 3) диверсифікованість виробництва; 4) подібність темпів інфляції; 5) економічна інтеграція; 6) гомогенні преференції, 7) політична інтеграція; 8) інші критерії ( проксі-критерії).

Оптимальна валютна зона – географічна територія, в межах якої робоча сила є достатньо мобільною для того, щоб дозволити країнам швидко пристосовуватись до змін і дисбалансів в системі оплати праці і до проблем, що викликані безробіттям. Якщо умова високої мобільності робочої сили виконана, то на цій території можна запровадити режим фіксованих обмінних курсів або ввести єдину валюту. Крім цього, в межах оптимальної валютної зони окремі регіони отримують вигоду від запровадження спільної валюти, якщо витрати на конвертування валют для здійснення торгівлі перевищують прибутки, які отримують за умов індивідуальних валют.

Мобільність факторів виробництва. Р. Мандел стверджував, що «валютна зона є оптимальною у випадку високої мобільності факторів виробництва в межах розглянутої області, а фіксований обмінний курс відіграє роль коригуючого механізму на противагу гнучкого обмінного курсу». Таким чином, мобільність праці стала першим критерієм у теорії ОВЗ.

Проведений Р. Манделлом аналіз ґрунтувався на досить простій моделі, у межах якої розглядалися дві країни, які постійно знаходяться в ситуації повної зайнятості і рівноваги платіжного балансу. Припускалась повна немобільність робочої сили між країнами. Наступним припущенням моделі було те, що номінальна заробітна плата і ціни в короткостроковому періоді не могли змінюватися без виникнення безробіття. Зміни реального курсу, а отже, конкурентноздатності економіки цілком визначаються коливаннями номінального обмінного курсу. Крім того, політика центрального банку була спрямована на стримування інфляції. В основі моделі лежав ефект зрушення попиту, який проявлявся у переході регіону від споживання товару, що виробляла країна А на споживання товару, що виробляла країна В (див.рис.1.1). Спочатку розглядалася ситуація, коли країни А і В мають власні валюти. Зрушення попиту приводить до безробіття і падіння рівня ВВП в країні А та зростання ВВП й інфляційного тиску в країні В, а також до негативного сальдо країни А і позитивного сальдо торгового балансу країни В. У моделі можна прослідкувати, що виконується закон єдиної ціни, тобто, коли ріст попиту на продукцію країни В приводить до появи інфляційного тиску на ціни продукції усередині країни В, а також до подальшого росту пропозиції продукції. Це, у свою чергу, призводить до збільшення попиту на працю в країні В й у короткостроковому періоді до підвищення рівня заробітної плати, що також сприяє росту цін. Аналогічним чином у країні А буде спостерігатися зниження цін на вироблену продукцію і рівня зайнятості. Якщо дві країни мають різні валюти, то цього можна досягти зміною обмінного курсу. Країна А мусить провести номінальну девальвацію її валюти по відношенню до валюти країни В з метою зменшення експортних цін країни А для відновлення попиту на її продукцію. Альтернативно, за умов відсутності дій країн А, країна В для стримування цін повинна провести номінальну ревальвацію своєї валюти. При цьому країна В бере на себе частину тягаря адаптації в регіоні за рахунок зміцнення реального обмінного курсу. У випадку, коли практикується фіксований обмінний курс, весь тягар, викликаний впливом шоку, цілком ляже на країну А, у якій будуть спостерігатися падіння виробництва і ріст безробіття. Отже, в цьому випадку оптимальною валютною політикою для розглянутих країн буде відхід від фіксованого обмінного курсу, що дозволяє нейтралізувати вплив шоку.

Рис. 1.1 Зміна попиту, що спричинена зміною в уподобаннях: перехід на споживання від товару, що виробляється в країні А на товар, що виробляється в країні В. (Асиметричний шок) .

Якщо обидві країни мають спільну валюту, або продовжують застосовувати фіксований обмінний курс між їхніми національними валютами – виробництво і зайнятість в країні А можуть бути відновлені за допомогою інших методів:

зниження номінальної заробітної плати, а отже, цін;

зміщення вверх кривої пропозиції товарів, вироблених всередині країни А через заохочення міграції робочої сили з країни А в країну В (див. рис.1.2);