Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення (стр. 2 из 5)

Разом із культурою поширюються і цінності західної цивілізації й її світоглядна програма, основу якої становить філософія позитивізму та прагматизму з її принципами інструменталізму й операціоналізму. В основі цієї світоглядної програми - доцільна діяльність як визначальна стратегія, інструментальність цінності розуму, що служить реалізації тактики досягнення успіху та визнання, відмова від розуміння основ буття на користь відпрацьовування методів вирішення проблемних ситуацій, що дозволяють найбільше ефективно адаптуватися до соціальних умов, що змінюються, сприйняття істини як відносна субстанція, що підкоряється інтересам даного моменту, раціональна етика, націлена, відповідно, на принцип «меліоризму», на поступове поліпшення соціального організму, нарешті, орієнтація не на духовний світ особистості, а на її інтереси й потреби.

Тут, звичайно, необхідно враховувати, що, незважаючи на розповсюджений міф про незмінну сутність Америки, пануюча в цій країні ідеологія також підвладна змінам. До найважливіших процесів П. Престогін відносить зниження значущості класової структури суспільства, затвердження популістської політики, що призводить до фрагментації суспільства, зниження відносної ролі США у світовому співтоваристві. Крім того, можна констатувати що в межах будь-якої культури, заснованої на інших принципах, американські цінності засвоюються поверхово, на рівні показового споживання, орієнтованого на принцип задоволення, а протестантські цінності, що складали інколи основу американської культури, не сприймаються зовсім. Причому (і це досить парадоксальний факт)північноамериканським мас-культом часто стають національні варіанти масової культури - радянська, японська, китайська, індійська тощо, які відстоюють власні системи цінностей і відтворюють власну картину світу.

Третя тенденція, що супроводжує формування монокультурного світу, - стрімке падіння статусу та компетенції національної держави з її економікою, соціально-політичними структурами, культурою. Регіоналізація, яка відбулася в рамках глобальної системи, позбавила державу монополії на владу. Цей факт як позитивний відзначають П. Престогін і Б. Нейчман. Зокрема, останній у своїй роботі „"Четвертий світ": нації проти держав" доводить, що в глобальному масштабі розвивається нова політична архітектура, яка ґрунтується на культурних кордонах національностей, де «держави приходять і йдуть, національності залишаються». Але подібний етноцентризм свідчить не про прогрес, а, скоріше, про архаїзацію культури, її повернення до доцивілізаційних форм існування.

Очевидно, що наростаюча універсалізація культурного життя не тільки не сприяє формуванню монокультурного світу, але, навпаки, приводить до явищ локалізації, яскравим прикладом яких сьогодні став принцип мультикультуралізму. Як показують деякі дослідники, зокрема Сейла Бенхабиб, принцип мультикультуралізму, що означає практику неконфліктного співіснування в одному соціальному просторі численних культурних співтовариств, виявляється не здатним до хоча б часткової нейтралізації впливу, що нівелює, глобалізації. Більше тою, цей принцип багато в чому суперечить принципам рівності, лібералізму та демократії. Він повертає національну культуру у той час, коли вона існувала у вигляді етнічної культури, нездатної до діалогу й розвитку, адекватним вимогам сучасності [4].

Руйнування традицій, зникнення звичаїв і обрядів, що фіксують і транслюють певну картину світу, свідчить про розпад цілої системи цінностей, соціальних зв'язків, які й складають

своєрідність кожної з національних культур. Крім того, ці процеси неминуче супроводжуються руйнуванням: традиційних механізмів продукування та поширення культурних цінностей, що свідчить про порушення природних процесів відтворення культури. Це четверта тенденція монополяризації світу.

П'ятою є зміна співвідношення між високоспеціалізованою народною та масовою культурою, де остання домінує. Масова культура керує й елітарною культурою, й народною культурою, включаючи їх до системи культурної циркуляції тільки через адаптацію їхніх цінностей до масової свідомості та перетворюючи їх на продукти масового споживання. Масова культура в процесах глобалізації виступає в якості універсального культурного проекту. основи транснаціональної культури, що формується, стаючи інструментом руйнування національних культурних традицій. механізмом культурної експансії (якщо враховувати політичне та економічне лідерство США) й американізації культури. Використовуючись усюди, ця космополітична культура проникає крізь державні кордони, нівелює національні особливості та створює культуру гомогенну, масову, доступну всім і прийняту всіма, що претендує на роль універсальної культури епохи глобалізації.

Причому ця боротьба за сфери впливу в культурі є настільки ж напруженою та гострою, якою була боротьба за території та ринки збуту в межах індустріальної культури. Як досить цинічно відзначив представник Віакома, корпорації, що часом виступають діловим партнером, розвертають боротьбу тоді, коли мова йде про «отримання доступу до 50-60-ти мільйонів глядачів і слухачів», У цей час, як відзначає президент корпорації ВСЖУ у США Г. Стінгєр, «кожний будинок стає бойовищем». До кінця 90-х років XX ст. сфери впливу на ринках культурної індустрії були поділені між шістьма найбільшими транснаціональними корпораціями, що визначають світову інформаційну політику: 801ЧУ, Тайм Уорнер, Уолт Дісней, Сиграм, Ньюс Корпорейшн, Віаком. Характерно, ідо всі вони є власниками голлівудських студій, що стали об'єктами глобального значення, сприймаючи їх як «майстерні ідей», які визначають політику, естетику та формат всіх інших рівнів культурної індустрії - супутникового та радіомовлення, кабельних мереж, звукозапису, видавничої діяльності. Ця боротьба глобального масштабу виступає як боротьба за право визначати й здійснювати власну культурну політику.

Шостою істотною тенденцією, що супроводжує формування монокультурного світу, є розпадання природних зв'язків у культурі та порушення механізмів ідентифікації. Це виражається в кризі і національної, і політичної, і релігійної, і культурної ідентичності, коли людина втрачає здатність зіставити свій образ світу з загальноприйнятим у рамках етносу, нації, держави, класу чи будь-якої іншої спільності. І як маргінал, стає легко керованою. Ці процеси є загальносвітовими, але особливо яскраво вони проявляють себе в Росії, що перебуває в умовах пошуку нової ідентичності та самовизначення в межах нових границь, нової ідеології, нового економіко-політичного проекту.

Руйнування національної й етнічної ідентичності приводить де формування нових ідентичностей, заснованих на інших принципах самоідентифікації. Так, якщо в 1960-ті роки М. Маклюен пророкував об'єднання людства за допомогою СМК в «глобальне село», практика показує, що сьогодні зростає кількість нових соціальних структур, що стають у ситуації тотальної дезінтеграції найбільш потужним об'єднуючим фактором. Прикладом подібних поселень є «село фаяк», досліджене шведськими авторами К.А. Нордстремом і Й. Риддерстрале. Це емоційне співтовариство нових інтелектуалів, засноване на єдності інтересів, життєвих позицій або професійних знань, тобто єдності біографії, що існує в мережевому просторі. Добровільно об'єднавшись, ці люди утворюють нові віртуальні поселення та відчувають спільність якщо не етнічну або іншу, то емоційну, засновану на єдності поглядів [4].

Якщо говорити про політико-культурну ідентичність, то в післявоєнний період (і до розпаду СРСР) у розвинених капіталістичних країнах вона характеризувалася ідеєю «вільного заходу», у країнах «другого світу» -- у термінах соціалізму, у країнах «третього світу» — у термінах «розвитку». Сформована в епоху холодної війни визначеність політико-культурної ідентичності була зруйнована. Сьогодні вона, як відзначає Н. Стивенсон, заміщується феноменом так званого «культурного Громадянства», заснованого на спільності споживання. І Громадянство, пише автор, виявляється меншою мірою пов'язаним нормальними правами й обов'язками і більшою екзотичних продуктів, голлівудських фільмів, популярної музики чи австралійських вин. «Виключення зі споживання цих продуктів означає виключення з громадянства в західному суспільстві» [3].

Що стосується релігійної ідентичності, то тут можна виділити дві тенденції. Як вважає Р. Селлерс, у рамках першої раціоналізація та технологізація світу об'єднується зі зростанням релігійності. У посткомуністичних державах буде підсилюватися боротьба між традиційними конфесіями та прийдешніми, у Китаї підсилиться боротьба з підпільною релігією, у США - між релігійним відродженням і рухом до постхристиянського суспільства, що пришли із Західної Європи. Друга тенденція - це явище релігійного синкретизму, прагнення відвідувати більш ніж одну церкву (так, у Північній Америці це 9% американців). Відгукуючись на ці потреби, багато церковних громад використовують у своїх обрядах синтез традицій індійських племен, буддистської терпимості до всіх форм життя, католицької віри в ангелів, прихильності мормонів ідеї загальної родини, ритуалів лютеранської церкви. Найбільш яскравим прикладом подібного синкретизму, як уважає автор, є рух прихильників Нового Століття [3].