Функціонування світового ринку рибної продукції (стр. 2 из 7)

Регулювання міжнародної торгівлі рибою і морепродуктами ускладнюється й тим, що рибна продукція не є предметом домовленостей Угоди про сільське господарство в рамках СОТ, і поліпшення доступу до ринку даної продукції відповідно пов’язують з прогресом у переговорах відносно доступу до ринку для несільськогосподарської продукції (NAMA). У багатьох розвинених країнах зросло усвідомлення необхідності комплексного реформування правил торгівлі продукції.

Одночасно існують підстави стверджувати, що незважаючи на наявність торговельних бар’єрів на світовому ринку риби та морепродуктів, які пропонується класифікувати на тарифні і нетарифні (адміністративні та економічні), вони є значно нижчими порівняно з традиційними ринками аграрної продукції. Так, тарифи значно нижчі, а імпортні квоти значно ліберальніші. Саме завдяки цьому міжнародна торгівля даною групою товару розвивається досить високими темпами [3,c.98].

Розділ ІІ. Тенденції та динаміка розвитку світового ринку риби та рибопродуктів

2.1 Країни-постачальники і країни-імпортери риби та рибопродуктів

Пропозиція риби та морепродуктів на глобальному ринку формується за рахунок трьох основних ресурсів. Це рибальство у світовому океані, на яке припадає 61 % загального видобутку рибної продукції, та внутрішнє рибальство (озера й річки) в обсягах 6%, а також продукція рибництва (аквакультури), вирощуванням якої займаються як у внутрішніх водоймах, так і в спеціально облаштованих територіях уздовж морського узбережжя, що забезпечує 33% обсягів із позитивною тенденцією до збільшення. На рисунку 2.1. показана структура світової пропозиції риби та рибопродуктів.

Рисунок 2.1. Структура світової пропозиції риби та рибопродуктів.

Ведення рибальства та рибництва є висококонцентрованим видом діяльності. Близько 80% загального видобутку рибної продукції забезпечують усього 20 країн, серед яких Китай виступає беззаперечним лідером. Також світовий стан пропозиції на ринку риби та морепродуктів протягом тривалого часу визначають Перу, США, Чилі, Індонезія, Японія, Індія, РФ, Таїланд, Норвегія, Латвія, Естонія. Ведення рибного господарства цими країнами зумовлено виходом до морів, наявністю розвинених портів і хорошої державно-регуляційної бази [4,c.72]. На рисунку 2.2. показано частки країн-експортерів риби та рибопродуктів на світовому ринку.

Рисунок 2.2. Частки країн-експортерів на світовому ринку риби та рибопродуктів.

Здійснення експортно-імпортних операцій на світовому ринку рибною продукцією дозволяє забезпечувати попит населення кожної окремої країни в умовах нерівності доступу до водних ресурсів. Нерівномірність споживання риби та рибопродуктів серед країн світу зумовлено більше історичними аспектами і особистими уподобання споживачів даних країн.

На сучасному етапі свого розвитку міжнародні потоки торгівлі рибою та морепродуктами продовжують бути направлені з тих країн, що розвиваються, до індустріальних держав. Лідерами серед країн-імпортерів вважаються: ЄС (близько 24% загальних обсягів імпорту), Японія та США, також вагомою є частка азіатських країн (решта імпорту припадає на країни Центральної Америки і Океанії. На рисунку 2.3. показано структуру імпорту риби та рибопродуктів.

Рисунок 2.3.Частки країн імпортерів на світовому ринку риби та рибопродуктів

Найбільшими світовими експортерами риби та рибопродуктів є країни, що розвиваються. Так, за даними ФАО, в 1981 р. ці країни забезпечували до 34% обсягів експорту риби та морепродуктів, 2007р. − 46%, а в 2009 році цей показник досягав 57 відсотків. Тому можна говорити про позитивні тенденції у розвитку економік цих країн і загалом про збільшення їх частки у світовому господарстві [4,c.75].

2.2 Тенденції розвитку світового ринку риби та рибопродуктів

В умовах розвитку світового ринку спостерігається збільшення споживання риби через її популярність та доступність у порівнянні з іншими видами продуктів тваринного походження, збільшення споживання делікатесних рибопродуктів та збільшення популярності промислових риб малих розмірів через їх низьку вартість [5,c.54].

Споживання риби та рибопродуктів у світі зростає, в основному це відбувається через збільшення чисельності населення, незначна частка – через зростання споживання на душу населення. Обсяги вилову риби та рибопродуктів у 2007-2009 роках можна дослідити за даними рис 2.4.

Рисунок 2.4. Світовий обсяг вилову риби та рибопродуктів у 2007-2009 роках, (млн.тон.)

Проаналізувавши дані рис. 2.4. можна стверджувати, що стрімкими темпами зростає і ціна на рибу та рибопродукти, більшою мірою це відбувається через інфляційні процеси. Це впливає на обсяги вартісного вираження експорту і його частку у світовій торгівлі. На рисунку 2.5. зображено обсяги експорту риби та рибопродуктів у вартісному вигляді за 2007-2009 роки.

Рисунок 2.5. Обсяги світового експорту риби та рибопродуктів у 2007-2009 роках, (млрд.дол.США.)

рибопродукти зовнішня торгівля

Через виснаження запасів світового океану країнами-постачальниками риби та рибопродуктів у 1995 була прийнята стратегія розвитку штучної аквакультури, таким чином риболовні країни намагалися зберегти світові запаси риби та рибопродуктів, а також забезпечити їх якісне відтворення. Відповідна домовленість була укладена країнами-експортерами риби та рибопродуктів на засіданні Генеральної Асамблеї ООН у 1996 року. Підписання угоди відбулося на основі взаємодопомоги і взаємної вигоди між країнами. Члени об’єднання країн-експортерів мають допомагати і заохочувати розвиток штучного вирощування риби та рибопродуктів на власній території, а також можуть здійснювати спільні з іншими державами програми, укладати договори,ділитися новітніми технологіями у даній сфері. Також країни можуть отримувати матеріальну і технічну допомогу від ООН чи безпосередньо від інших членів угоди [5,c.56].

Обраний курс розвитку штучного вирощування риби виправдав себе, кожного року його частку стабільно зростає, тим самим допомагає зберегти і відтворити природні запаси. Динаміка розвитку штучної аквакультури можна проаналізувати за даними рис. 2.6.

Рисунок 2.6. Обсяги штучної аквакультури у світовому господарстві, (млн.тон.)

В той час як країни, що розвиваються, але не є найменш розвинутими, постачають 65% рибопродуктів світової торгівлі, частка найменш розвинутих країн (НРК) залишається на дуже низькому рівні одного відсотка. ЄС є винятком з цієї тенденції, оскільки імпорт ЄС (напів-) переробленої риби з найменш розвинених країн з 2000 року подвоївся. Торговельні потоки між країнами, що розвиваються, але не є НРК збільшилися на 25 відсотків з 2000 року. Китай в даний час є найбільшим експортером рибної продукції та основним гравцем у рибопереробці.

Дослідження підкреслює важливість країн ЄС-27 як ведучого ринку імпорту рибної продукції у світі, після США, Японії та Китаю.

Частка країн ЄС-27 у світовому імпорті складає 30% у вартісному вираженні. Імпорт відбувається переважно з Норвегії, Китаю, Ісландії та США. Близько 10% імпорту ЄС-27 надходить з країн Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону. Японія, Швейцарія, Росія та Норвегія є основними споживачами рибних продуктів, що експортуються з ЄС-27. Експорт до Норвегії в основному складає рибне борошно для аквакультури.

Загалом можна говорити про позитивну динаміку розвитку світового ринку риби та рибопродуктів,а також про зростання частки країн, що розвиваються у даному сегменті світової торгівлі, що допомагає зростанню світового господарства [6,c.34].

2.3 Місце України на світовому ринку риби та рибопродуктів

Оцінка та розрахунок динаміки торгівлі рибою та рибопродуктами є дуже важливою задачею для нормального розвитку і функціонування цієї галузі господарства України. На сьогодні рівень вилову риби та добування рибопродуктів суднами під Державним прапором України у водах Світового океану знаходиться на рівні 147 тис. тонн, в морських водах України – 67 тис. тонн, у внутрішніх водоймах та аквакультурі - на рівні 42, 2 тис. тонн. В останнє десятиліття рівень споживання риби та морепродуктів майже досяг рівня 80-х років; такий рівень споживання забезпечується за рахунок імпорту. Урядом України переглянуто та послідовно знижено протягом 1999-2008 рр. ставки ввізного мита. Перше суттєве зниження ставок ввізного мита відбулося у 1999 році, потім ставки знижувались у період з 2005-2008 рр. під час підготовки та перемовин до вступу до СОТ [7,c.67].

Було висловлено певну стурбованість щодо субсидіювання рибного господарства деякими країнами світу, що ставить українського виробника у нерівне становище. Крім того, стримуючим фактором при здійсненні торговельних операцій залишаються нетарифні заходи регулювання – ветеринарні і санітарні бар’єри, так і швидкість змін законодавства ЄС. Деякі держави в змозі фінансувати такі зміни за рахунок уряду (бюджету), але далеко не усі держави можуть собі дозволити такі масштабні витрати.