Розділ 3. Сучасний правовий статус континентального шельфу
3.1 Права прибережної держави на свій шельф, межі реалізації цих прав та їх співвідношення з правами інших держав
Континентальний шельф знаходиться за межами територіального моря прибережних держав і, таким чином, не входить до складу їх державної території, але разом з тим держави мають певні права щодо їх шельфу.
Згідно зі статтею 2 Конвенції 1958 року та статті 77 Конвенції 1982 року,прибережна держава здійснює по відношенню до континентального шельфу суверенні права з цілями його розвідки і розробки його природних ресурсів [2, p. 54; 19, с. 197].
Звернемо увагу на те, що в даному випадку під природними ресурсами розуміються мінеральні та інші неживі ресурси морського дна та його надр а також живі організми, що відносять до «сидячих видів», тобто такі, які на період, коли їх промисел є можливим, або знаходяться в нерухомому стані, або не здатні рухатися інакше, як знаходячись в постійному фізичному контакті з морським дном та його надрами.
Роздивимося особливості здійснення таких суверенних прав прибережної держави на континентальний шельф.
По-перше, такі права є виключними у тому сенсі, що якщо прибережна дежава не здійснює розвідку континентального шельфа чи не розробляє його природні ресурси, ніхто не може робити це без згоди прибережної держави.
По-друге, права прибережної держави на континентальний шельф не залежать від ефективної чи фіктивної окупації нею шельфу чи від прямої заяви про це.
По-третє, такі права мають суворо обмежений характер, тобто прибережна держава не може здійснювати інші виключні права, які не стосуються розвідки і розробки природних ресурсів її континентального шельфу.
Права прибережної держави на континентальний шельф не зачіпають ані правового статусу відкритого моря, що покриває шельф, ані правового статусу повітряного простору над цими водами. Відповідно, прибережна держава не може, наприклад, перешкоджати здійсненню свободи судноплавства іноземних судів у вказаних водах чи свободі польотів у повітряному просторі, який знаходиться над такими акваторіями.
Прибережна держава також не може перешкоджати прокладці чи підтриманню в належному стані підводних трубопроводів на континентальному шельфі, крім випадків, коли ця держава здійснює своє право на розвідку шельфу і розробку його природних ресурсів, використовуючи при цьому розумні міри.
По-четверте, прибережна держава здійснює свої суверенні права без порушення прав інших держав та нанесення відповідних збитків.
Розвідка континентального шельфу і розробка його природних ресурсів не мають створювати неоправдуваних перешкод для судноплавства, риболовлі та охорони живих ресурсів моря, а також перешкоджати фундаментальним науковим дослідженням. Разом з тим прибережна держава має виключне право дозволяти і регулювати бурові роботи на континентальному шельфі для будь-яких цілей [19, с. 198-199].
По-п'яте, інші держави також мають певні права у відношенні континентального шельфу іноземної держави. Так, згідно статті 79 Конвенції 1982 року всі держави мають право прокладати підводні кабелі та труби на континентальному шельфі, звичайно ж, з врахуванням інтересів прибережної держави [19, с. 197-198]. Траса прокладки таких трубопроводів визначається зі згоди прибережної держави. Це право має історичний характер, оскільки до утворення правового статусу континентального шельфу в міжнародному праві, ще в XIX столітті існувала звичаєва (пізніше закріплена в деяких документах) норма про вільне прокладання кабелів дном відкритого моря [2, p. 55].
Що стосується правового режиму штучних островів, установок та споруд на континентальному шельфі, то щодо них діють наступні правила.
Прибережна держава на континентальному шельфі має виключне право споруджувати, а також дозволяти та регулювати створення і регулювання, експлуатацію штучних островів, установок та споруд.
Прибережна держава здійснює виключну юрисдикцію над таким штучними островами, установками та спорудами, в тому числі юрисдикцію у відношенні фіскальних, митних, санітарних та імміграційних законів та правил, що стосуються безпеки.
Про створення штучних островів, установок чи споруд має надаватися належне сповіщення, а відповідні постійні засоби попередження необхідно підтримувати у робочому стані.
Будь-які покинуті чи більше невикористовувані установки чи споруди необхідно обов'язково прибирати з метою забезпечення безпеки судноплавства. При цьому мають бути враховані інтереси риболовлі, захисту морського середовища, права та обов'язки інших держав. Належить давати належне оповіщення про глибину, місцезнаходження та розмір будь-яких установок чи споруд, які прибрані не повністю.
Прибережна держава має там, де це необхідно, встановлювати навколо таких штучних островів, установок та споруд зони безпеки, в межах яких приймаються розумні міри для забезпечення безпеки як судноплавства, так і штучних островів, установок і споруд.
Ширина зон безпеки визначається прибережною державою з врахуванням міжнародних стандартів. Ці зони встановлюються таким чином, щоб вони розумно співвідносилися з характером та функцією штучних островів, установок чи споруд і не простягалися навколо них далі, ніж на 500 метрів, що відміряються від кожної точки їх зовнішнього краю, за виключенням випадків, коли це дозволено загальновизнаними міжнародними стандартами чи рекомендовано компетентною міжнародною організацією. Про протяжність зон безпеки також надається належне оповіщення.
Усі судна мають поважати ці зони безпеки і дотримуватися загальноприйнятих міжнародних стандартів у відношенні судноплавства поблизу штучних островів, установок, споруд та зон безпеки.
Штучні острови, установки та споруди, а також зони безпеки навколо них не можуть встановлюватися, якщо це створює перешкоди для використанння визнаних морських шляхів, що мають істотне значення для міжнародного судноплавства.
Штучні острови, установки та споруди не наділяються статусом островів. Важливо зазначити, що вони не мають свого територіального моря, а їх наявність не впливає на визначення меж територіального моря, виключної морської зони чи континентального шельфу [2, p. 55].
За межами 200 морських миль встановлено особливий режим розробки континентального шельфу. Згідно статті 82 Конвенції 1982 року прибережна держава проводить відрахування чи взноси натурою у зв'язку з розробкою неживих ресурсів континентального шельфу за межами 200 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря. Відрахування і внески робляться щорічно у відношенні усієї продукції з ділянки по закінченню перших п'яти років добування на цій ділянці. Розмір відрахувань чи внесків за шостий рік складає один відсоток вартості чи об'єму продукції на данії ділянці. Цей розмір збільшується на один відсоток кожен наступний рік до закінчення дванадцятого року, а потім зберігається на рівні семи відсотків.
Держава, що розвивається, яка є безпосереднім імпортером корисних копалин, що добуваються на його континентальному шельфі, звільняється від таких відрахувань чи внесків щодо цих корисних копалин [2, p. 55-56].
Відрахування чи внески робляться через Міжнародний орган по морському дну, який розподіляє їх між державами – учасницями Конвенції 1982 року на основі критеріїв справедливості, беручи до уваги інтереси та потреби країн, що розвиваються, особливо тих з них, які найменш розвинуті та не мають виходу до моря [8, с. 122-126].
Отже, в даному розділі був розкритий зміст сучасного правого статусу континентального шельфу за положеннями Конвенції 1982 року, вказані межі реалізації прав прибережної держави та їх співвідношення з правами інших держав щодо континентального шельфу та вод, що покривають його.
3.2 Імплементація міжнародно-правових норм, що встановлюють статус континентального шельфу в національне законодавство
Не торкаючись теорій співвідношення міжнародного і національного права, все ж варто зазначити, що казати про пряму дію норм міжнародного права можна говорити з деякою мірою умовності. Реальної юридичної сили міжнародно-правові норми здобувають лише при їх імплементації до національного законодавства, тобто, як правило, за видання внутрішнього акту про ратифікацію відповідних міжнародних договорів. В Конвенції ООН з морського права немає вказівки на необхідність певного уточнення правового статусу континентального шельфу країнами-учасницями Конвенції в окремому внутрішньому акті. Це власне природньо витікає з того, що міжнародна спільнота від самого початку визначила континентальний шельф, як об'єкт регулювання виключно міжнародним правом, оскільки інтереси, пов'язані з шельфом, є інтересами всесвітніми, а не окремих держав.
Однак зважаючи на сам термін «суверенні права» на розвідку та експлуатацію ресурсів шельфу, існування певного кодифікованого акту стосовно континентального шельфу, який конкретизує міжнародно-правові норми, є позитивним для ефективнішої експлуатації шельфу та охорони прав на нього.
Деякі держави світу мають такі внутрішньодержавні акти. Зокрема, Російська Федерація конкретизувала свої суверенні права на континентальний шельф у Федеральному законі «Про континентальний шельф Російської Федерації» від 17 грудня 1995 року.
На разі права України на континентальний шельф встановлюються виключно Конвенцією 1982 р., яка була ратифікована Законом України від 3 червня 1999 р.. Окрім іншого, слід наголосити на тому, що Україна, згідно ч. 4 даного Закону заперечує проти будь-яких недобросовісних тлумачень Конвенції. Це деякою мірою можна розуміти, як відсутність наміру створювати окремий нормативний акт щодо континентального шельфу за прикладом Російської Федерації.