Нарешті, касабланкський форум ухвалив резолюцію, в якій визнав існування ліванської проблеми, «арабську відповідальність» за неї та постановив створити «Комітет трьох з Лівану» у складі короля Саудівської Аравії Фахда, короля Марокко Хасана ІІ та президента Алжиру Шадлі Бенджедіда. Комітет мав відповідати за реалізацію рішень, ухвалених конференцією. Протягом шести наступних місяців Комітет мав проконтролювати скликання національної асамблеї Лівану, початок політичних реформ, обрання президента республіки, підтримання загальної стабільності всередині держави та відновлення суверенітету Бейруту над всією ліванською територією. Головна особливість Касабланкської резолюції – вона не містить засудження сирійської політики у Лівані. Скоріше за все, це пов’язано з розумінням малоефективності таких кроків, як засуждення. Набагато дієвіше оголосити «звільнення Лівану від будь – якої регіональної гегемонії та відновлення національного суверенітету». Серед невідкладних заходів, запропонованих у липні 1989 року Комітетом Трьох, були: припинення вогню, зняття блокади морських портів, відкриття проїздів між східною та західною частинами Бейрута. На регіональному рівні важлива роль передбачалася для Саудівської Аравії – припинити протистояння між Іраком та Сирією в Лівані шляхом досягнення найменшого прийнятного компромісу. І знову вирішенню проблеми завадила неконструктивна позиція Сирії – її погляди на ліванський суверенітет та місце Сирії у політичному житті Лівану докорінно відрізнялись від підходу ЛАД. Ліга виступала за регулювання кількості сирійських військ у Лівані та зосередження їх у долині Бекаа. 31 липня 1989 року Комітет Трьох був змушений визнати свою невдачу у врегулюванні ліванської кризи і фактично припинив свою діяльність. Проте Комітет відновив діяльність після загострення ситуації у Лівані 13 серпня 1989 року, коли мусульманська міліція за підтримки сирійських військ розпочала наступ на сили генерала М. Ауна. Генеральний секретар ООН Перес де Куельяр у своєму зверненні до Ради Безпеки ООН наголосив, що відновлення діяльності Комітету є вкрай необхідним.
13 вересня 1989 Комітет Трьох виступив з новими пропозиціями щодо врегулювання ліванської кризи, в основі яких лежали посередницькі зусилля задля припинення вогню, розблокування портів та організацію 30 вересня зустрічі ліванського парламенту в Саудівській Аравії для обговорення «Хартії національної згоди», проект якої був підготовлений Комітетом. Компромісу між ЛАД та Сирією було досягнуто ціною значних поступок Сирії: було продовжено строк перебування сирійських військ на території Лівану (ще два роки після обрання президента Лівану та проведення реформ) та зону їхнього розташування (ширша, ніж долина Бекаа). Таким чином, арабські посередники не отримали змоги впливати на розвиток лівансько – сирійських відносин у сфері безпеки. 30 вересня 1989 було зроблено дуже суттєвий крок до покращення ситуації у Лівані: прийнято «Хартію національної згоди» у Ет – Таїфі, під час зустрічі ліванських парламентарів під егідою ЛАД. [36] Було взято курс на політичні реформи з метою нормалізації політичного клімату в державі (формування уряду «національної єдності», обрання нового президента, парламентська реформа), після чого планувалося здійснити роззброєння всіх військових формувань в Лівані та передислокувати всі сирійські війська в долину Бекаа. Таким чином, на території Саудівської Аравії у вересні був досягнутий історичний компроміс, проілюструвавши російське прислів’я «нет худа без добра» – невдачі міжнародного і, зокрема, арабського співтовариства призвели до укладення цієї угоди та відносної стабілізації ситуації. На початку 90-х років завдяки тісній координації Лівану з Сирією стало можливим закінчення громадянської війни та відродження Лівану як єдиної держави і перехід його до нового етапу розвитку – до Другої Республіки. 22 травня 1991 року було підписано «Договір про братерство, співробітництво та координацію» між Сирією та Ліваном, який, до речі, дав змогу Сирії посилити свій вплив на Ліван, але такого негативного ефекту щодо ситуації в Лівані це вже не мало.
Таким чином, ліванська проблема є хоч і не найдавнішим, але точно одним з найбільш заплутаних та складних конфліктів, який доводилось врегульовувати Лізі. Основною, характерною особливістю політики ЛАД було прагнення до відновлення довоєнного статус – кво, що і призвело до формування Міжарабських сил стримування, одного з виявів політики «підтримання миру». В цілому результати миротворчої діяльності Ліги з приводу ліванського конфлікту можна оцінити як успішні, адже саме завдяки зусиллям Ліги було проведено процес «арабізації» конфлікту (арабські держави довели свою здатність врегульовувати подібного роду конфлікти) та припинено громадянську війну (після прийняття «Хартії національної згоди»). Ключовим позитивним моментом стало укладення Таїфської угоди, що ознаменувала собою досягнення компромісу між різними релігійними угрупованнями всередині Лівану, між Сирією та низкою ключових арабських країн (Єгиптом, Саудівською Аравією), і «умиротворення» Сирії, позиція якої часто несла в собі головний конфліктогенний потенціал.
2.3 Участь Ліги Арабських Держав у врегулюванні західносахарського питання
Західносахарський конфлікт є одним з найгостріших регіональних конфліктів, що затягли до своєї орбіти (прямо або опосередковано) регіональні та позарегіональні сили. Проблема Західної Сахари перетворилася на справжній вузол протиріч. Вона становить серйозну небезпеку для стабільності в субрегіоні Магрибу, створює чималі перешкоди на шляху його інтеграції. Дестабілізуючий вплив західносахарського конфлікту на ситуацію в Магрибі, на міждержавні відносини, особливо в періоди гострих криз, спонукає його безпосередніх учасників до пошуку шляхів його врегулювання мирними політичними методами. Для Ліги Арабських Держав цей конфлікт представляє інтерес через те, що його безпосередніми учасниками є дві північноафриканські держави – члени ЛАД: Марокко та Алжир.
Західносахарський конфлікт бере свій початок з колоніальної політики, що проводиться Іспанією й Францією відносно народів північно-західної Африки. Вони довільно встановили границі в регіоні без обліку волевиявлення проживаючого там населення, у тому числі західно-сахарського. Установлення іспанського панування над Західною Сахарою викликало активний опір корінного населення, яке пригнічувалося колонізаторами. Наприкінці 50-х років відбувся новий підйом визвольного руху. В 1958 році Іспанія пішла на зміну статусу Західної Сахари: протекторат став заморською провінцією Іспанії. У той же час Марокко й Мавританія звернулися в ООН з домаганнями на західносахарську територію, посилаючись на історичні, етнічні, географічні фактори, що зачіпають, як вони стверджують, їхні життєві інтереси. [37]
Питання про ліквідацію іспанського колоніального панування в іспанській Сахарі неодноразово обговорювався в ООН. В 1965 році на XX сесії Генеральної Асамблеї була прийнята резолюція №2072, відповідно до якої уряду Іспанії рекомендувалося негайно вжити заходів для ліквідації колоніального панування в іспанській Сахарі. В 1966 році Генеральна Асамблея ООН визнала право сахарського народу на самовизначення, призвала Іспанію відповідно до прагнень корінного населення Іспанської Сахари й після консультації із представниками Мавританії й Марокко й будь-якою зацікавленою стороною, «установити порядок проведення референдуму під егідою ООН». Під «будь – якою зацікавленою стороною» мався на увазі Алжир, що вперше заявив на сесії про свою зацікавленість у долі прикордонної з ним Західної Сахари. У наступні роки ООН прийняла ряд рішень про необхідність надання західносахарському населенню можливості вільного волевиявлення щодо свого майбутнього. У боротьбі за деколонізацію Західної Сахари об'єднали свої зусилля Марокко, Мавританія й Алжир. Однак уже на перших зустрічах керівників цих країн виявилася неоднозначність їх позицій по питанню про майбутнє Західної Сахари. Марокканське керівництво наполягало на тому, щоб цей район був приєднано до Марокко; мавританські лідери висунули домагання на південну частину Західної Сахари, алжирці наполягали на наданні сахарському населенню права на самовизначення відповідно до резолюцій ООН. За рекомендацією Генеральної Асамблеї ООН питання про Західну Сахару було передане на розгляд Міжнародного суду в Гаазі, який у принципі, але в нечітких формулюваннях, визнав за західносахарським населенням право самому вирішувати питання про своє майбутнє. З метою тиску на світову суспільну думку й демонстрації своїх прав король Марокко організував на початку листопада 1975 року мирний «зелений марш» 350 тисяч марокканців на територію цієї іспанської колонії, що загострило обстановку в Магрибі до грані збройного конфлікту й у той же час прискорив початок іспано-мароккано – мавританських переговорів, що завершилися підписанням 14 листопада 1975 року Мадридської угоди, відповідно до якого Іспанія з 28 лютого 1976 року передавала територію Західної Сахари під «тимчасове адміністративне керування Марокко й Мавританії». [38]
У вирішенні західносахарського питання сторонами ігнорувалася думка утвореного в 1973 році Народного фронту звільнення ПОЛІСАРІО – політичної організації, створеної з метою захисту прав і інтересів корінного населення Західної Сахари, у тому числі завоювання незалежності збройним шляхом. Фронт ПОЛІСАРІО спочатку приховано, а потім і явно користувався фінансовою й матеріальною підтримкою алжирського й лівійського керівництва. Алжир рішуче виступив проти розділу Західної Сахари, відкинув Мадридську угоду й розцінив дії Рабата й Нуакшота як пряму погрозу своєї територіальної цілісності. У той же час він не пред'являв жодних претензій на Західну Сахару. На цьому етапі вже з’явилась думка скористатися посередництвом і допомогою Ліги Арабських Держав у вирішенні цього питання. У січні 1976 року Іспанія вивела свої війська із Західної Сахари, наприкінці лютого того ж року в цей район ввели свої війська Марокко й Мавританія, розділивши в такий спосіб між собою західносахарську територію. Напруженість у регіоні ще більше посилилася після того, як 27 лютого 1976 року в одному із західносахарських оазисів Фронт ПОЛІСАРІО проголосив створення Сахарської Арабської Демократичної Республіки (САДР). [39]