Оцінка перспектив і умов створення єдиної валютної зони на території СНД (стр. 3 из 6)
Більше того, альтернативний підхід у деякому змісті дозволяє ввести в аналіз елемент динаміки. Це важливо, оскільки в реальній економіці багато процесів адаптації, у тому числі й адаптація платіжних балансів, забирають певний час. Процес введення єдиної валюти може зайняти досить тривалий проміжок часу, тому оцінка переваг і недоліків валютної інтеграції не може проводитися в рамках статичного аналізу вигід і витрат у термінах стабільності рівня цін, зайнятості, рівноваги платіжного балансу.
Незважаючи на очевидні переваги, основним недоліком альтернативного підходу є відсутність розуміння того, яким образом порівнювати всі можливі вигоди й витрати. Найчастіше неможливо формалізувати всі вигоди й витрати або, якщо це все-таки вдалося зробити, зрівняти їх між собою через розходження в одиницях виміру. Проте цей підхід виявляється більше кращим у порівнянні з однокритериальным аналізом.
Перш ніж приступитися до аналізу можливих вигід і витрат для країни-учасниці у випадку валютного союзу й валютної зони, необхідно нагадати, що їхнє співвідношення буде різним для цих двох випадків, оскільки в останньому випадку країни лише фіксують двосторонні обмінні курси, але продовжують використати власну валюту. Деякі витрати будуть залишатися навіть при вступі країни у валютний союз. Разом з тим валютна зона характеризується практично тими ж вигодами, що й валютний союз, але в трохи меншому масштабі. Подальший аналіз буде заснований переважно на аналізі саме валютної інтеграції, тобто наслідків введення єдиної валюти на території декількох країн.
Вище були розглянуті положення теорії оптимальної валютної зони. На основі проведеного аналізу можна виділити ряд характеристик, які повинні враховуватися при розгляді питання про валютне об'єднання двох або декількох країн. Серед таких характеристик - мобільність факторів виробництва, рівень відкритості економіки і її розмір, ступінь диверсифікованості економіки, швидкість інфляційних процесів, рівень розвитку фіскальних інструментів, ступінь асиметричності шоків, що впливають на економіку держав. Кожний із цих критеріїв у тім або іншому ступені визначає вигоди або витрати, пов'язані з валютною інтеграцією. Адекватність перерахованих характеристик в основному підтверджується результатами, отриманими з формальних моделей теорії оптимальної валютної зони.
Немаловажну роль у процесі інтеграції грають різні політичні фактори, які, без сумніву, визначають можливість створення валютного союзу між країнами і його подальшою підтримкою. Деякі зміни в економічній політиці, необхідні для успішного початку процесу інтеграції, можуть бути сполучені зі значними витратами для окремих країн союзу. Саме готовність країн іти на поступки в благо всього союзу є визначальним чинником успіху й у той же час демонструє нерозривний зв'язок між економічною й політичною сторонами питання [10, с.66].
валютний зона національна
2. Емпіричний аналіз теорії ОВЗ
Існуюча теорія оптимальних валютних зон пропонує цілий ряд критеріїв або умов, при яких об'єднання країн у валютний союз буде виправдано з економічної точки зору або витрати від валютного об'єднання (або валютної інтеграції) виявляться менше потенційних вигід. Разом з тим, як було відзначено вище, емпірична перевірка висновків теорії ОВЗ скрутна через відсутність необхідної макроекономічної статистики, непорівнянності існуючих даній або розрахованих на їхній основі показників або неможливості безпосередньої оцінки потенційних вигід або витрат.
Незважаючи на істотні труднощі для повного емпіричного аналізу, у літературі по теорії оптимальних валютних зон, а також по питанню валютної інтеграції (переважно відносно європейських країн) можна виділити ряд підходів, що дозволяють у тім або іншому ступені оцінити привабливість валютної інтеграції для розглянутої країни або групи країн. Більше того, економічною основою валютної інтеграції в Європі стало Маастрихтська угода й, зокрема, так називані «критерії збіжності», які визначали умови, відповідність яким відкривало доступ країни в Європейський валютний союз. Нижче приводиться огляд вищевказаних підходів, що дозволить виділити серед них лише застосовні для аналізу можливостей валютної інтеграції на території країн СНД.
Існує досить велика кількість робіт, у яких розглядаються окремі критерії теорії ОВЗ і вживає спроба їхньої емпіричної перевірки.
У своїй роботі Байомі й Айхенгрін одні з перших спробували емпірично перевірити висновки теорії оптимальних валютних зон і, зокрема, умови для вступу у валютний союз стосовно до країн Європи. Була запропонована методика розрахунку показника, що відображає волатильність номінального обмінного курсу, що автори назвали індексом ОВЗ і на основі якого зробили висновки щодо готовності тієї або іншої країни із числа розглянутих країн Європи для входження в Європейський валютний союз. Відповідно до теорії ОВЗ можна виділити ряд характеристик, які визначають вигоди або витрати від стабілізації валютного курсу й грошової уніфікації, пов'язані з фіксацією обмінного курсу. Автори обмежилися розглядом асиметричних шоків випуску, показників зовнішньої торгівлі й переваг використання єдиної валюти для здійснення трансакцій. Гіпотеза, що перевіряє, полягала в тому, що перераховані вище характеристики різних європейських країн в остаточному підсумку визначають необхідність використання обмінного курсу як інструмент стабілізації. Це, у свою чергу, буде приводити до росту волатильності номінального обмінного курсу й, таким чином, визначати готовність (неготовність) країни до вступу у валютний союз. Слід зазначити, що деякі з розглянутих країн були членами Європейської валютної системи, у рамках якої коливання обмінних курсів були обмежені. Разом з тим при проведенні емпіричного аналізу в роботі передбачалося, що спостережувані розходження у волатильності обмінних курсів відображають не тільки розходження в режимах обмінного курсу (плаваючої або фіксованого), але й відмінності країн по фундаментальних економічних характеристиках [3, с.82].
Для емпіричної оцінки використалося кілька показників. Як показник, що характеризує величину шоків випуску, розраховувалося стандартне відхилення логарифма відносини показників реального випуску двох країн. Відповідно до перевіряємої гіпотези для країн, у яких цикли ділової активності симетричні, тобто розрахований показник буде порівняно невеликим, волатильність двостороннього номінального обмінного курсу буде менше, оскільки в цьому випадку не повинне відбуватися частих змін обмінного курсу, необхідних для цілей економічної стабілізації. Для обліку асиметрії шоків також використався показник, що відображає розходження в товарному поїзді експорту: галузеві шоки будуть симетричні в тому випадку, якщо обидві країни спеціалізуються на експорті того самого товару або товарів однієї галузі промисловості. Середня величина відносини експорту до ВВП використався як показник, що відображає вплив зовнішньої торгівлі: більше тісні торговельні зв'язки між країнами повинні відповідати меншої волатильності номінального обмінного курсу й відповідно до більшій готовності країни до вступу у валютний союз. Крім того, приймалася гіпотеза, що мала країна більшою мірою виграє від використання однієї валюти: для обліку даного ефекту використається середнє значення логарифмів реального ВВП (у доларах США) для розглянутої пари країн. Передбачалося, що чим менше країна, тим меншої волатильністю характеризується динаміка обмінного курсу її національної валюти. У підсумку оцінювалася наступна економетрична модель для всіх країн відносно Німеччини як можливого якоря:
(2.1)де SD(eij) - стандартне відхилення двостороннього номінального обмінного курсу валют країн i та j;
SD ln(yi)-ln(yj) - стандартне відхилення різниці логарифмів показника реального випуску країн i та j;
DISSIMij - сума абсолютних значень різниці часток сільського господарства, мінеральної сировини й промислової продукції в експорті для пари країн i та j;
TRADEіj- середнє значення відносини експорту до ВВП длякраїн i та j;
SIZEij - середнє значення логарифмів реального ВВП, вираженого в доларах США, для країн iтаj [5, с.76].
Згідно висунутим у роботі гіпотезам про зв'язок перерахованих показників і волатильності номінального обмінного курсу повинні виконуватися наступні умови для знаків коефіцієнтів: β1 > 0, β2 > 0, β3 < 0, β4 > 0.
Оцінка рівняння проводилася для періоду з 1983 по 1999 р. Отримані результати свідчили про те, що всі чотири фактори виявилися статистично значимими на 1%-м рівні й мали необхідний знак, що, на думку авторів, свідчило про емпіричну застосовність висновків теорії оптимальних валютних зон.
Отримана модель була використана для прогнозування залежної змінної. Для цієї мети був побудований прогноз пояснюючих факторів. Для змінної SD ln(yi)-ln(yj) прогноз будувався на основі оцінок регресійної моделі даної змінної на константу й часовий тренд за обраний підперіод (1971-1987р.). Показник подібності структури експорту прогнозувався шляхом екстраполяції темпів його зміни за два останніх періоди довжиною по 3 роки. Нарешті, для прогнозу показників розміру економіки й відносини експорту до ВВП використалися моделі тимчасових рядів. Прогнозне значення стандартного відхилення й було індексом ОВЗ для розглянутих країн. Використовуючи отримані ряди, автори розрахували значення стандартного відхилення номінального обмінного курсу в 1987, 1999 і 2000 р.