Аналізуючи динаміку цін на різні групи товарів в 1984-1986 рр., можна відзначити, що ціни на продовольство в Канаді зростали швидше, ніж в інших країнах із-за зниження в цей період курсу канадського долара; падіння світових цін на зернові не відбилося на цінах внутрішнього ринку завдяки монопольному положенню канадських постачальників на цьому ринку [46].
Підйом економіки повністю співпав з періодом перебування у влади першого консервативного кабінету Б. Малруні (1984-1993). „Якщо Канада бажає добитися стійкого економічного зростання, – указувалося в його новій програмі, – то уряд повинен прагнути забезпечити інтереси країни в міжнародній сфері” [47]. За ініціативою Малруні почалися канадо-американські торгові переговори в травні 1986 р., про що мова піде у розділі 3.
Таким чином, після закінчення Другої світової війни американо-канадські економічні відносини характеризуються суперечністю. Так, ліберальний уряд П. Трюдо дійшов висновку, що зближення з США не на користь Канади, оскільки загрожує їй втратою економічної і навіть політичної самостійності. Консервативний уряд Б. Малруні, що змінив лібералів, узяв курс на всестороннє поліпшення відносин з США. Він пішов на рішуче зближення з США в торговельно-економічній області.
В цілому американо-канадські відносини в розглянутий період характеризуються поступовим зближенням в таких галузях промисловості, як нафтова, газова, машинобудівна, добувна, целюлозно-паперова, автомобільна, авіаційна, електротехнічна, хімічна. З вищепереліченого можна зробити висновок, що американський капітал був присутній у всіх головних галузях канадської економіки. Залежність від капіталу США турбувала канадців, що небезпідставно. Проте, з часом Канада перестала побоюватися втрати економічної незалежності, адже наявність американского капіталу сприяла розвитку економіки в Канаді. Потрібно відзначити, що впровадження капіталу США було вигідне і для Сполучених Штатів. Тобто, очевидно взаємовигідна співпраця двох країн „великої сімки”, яких зближує безліч чинників, серед яких важливу роль грає географічна близькість Канади і США. Надалі це з'явилося однією з причин для проведення сумісної економічної політики.
Розділ 2. Американо-мексиканські економічні відносини
Мексика – єдина латиноамериканська країна, що має сухопутний кордон з США. Географічна близькість представляє природну умову для виникнення і розвитку між Мексикою і США широких економічних відносин. Ці відносини мають давні традиції, найрізноманітніші форми і напрями.
Важливим чинником в Мексиці з'явилося форсоване проникнення в економіку країни іноземного капіталу, особливо з другої половини 50-х років. Переважну частку в сукупному об'ємі прямих іноземних капіталовкладень контролюють Сполучені Штати Америки. У середині 50-х років з 1 225 зареєстрованих в Мексиці іноземних компаній 1 129, або понад 90% загального числа, належали монополіям США [48].
В рамках американо – мексиканських відносин особливе місце належить прикордонним економічним зв'язкам між двома країнами. У середині 60-х років економічні зв'язки прикордонних районів стали набувати все більшого значення. Істотно зріс товарообмін, інтенсифікувалися комерційні, фінансові і інші контакти. У прикордонну зону Мексики посилився приплив американських капіталів. Пов'язаний із загальними закономірностями у вивозі капіталу, він відрізняється поряд специфічних рис, які обумовлені особливою економічною політикою двох держав відносно прикордонних районів [49].
Своєрідність економічної політики, що проводиться відносно північної прикордонної зони і діяльності іноземного капіталу на її території, пов'язана з багатьма обставинами. Мексиканське керівництво створило особливу систему преференцій, особливий юридичний і адміністративний режим, мережу державних органів, які покликані були забезпечувати прискорений господарський розвиток країни.
Для північної прикордонної зони Мексики характерна особлива демографічна ситуація. Протягом декількох десятиліть після Другої Світової війни багато мексиканців мігрували в цю зону з центральних районів країни у пошуках роботи, і використовувалися як брасерос – сільськогосподарські робочі – в південних районах США.
Переміщенню робочої сили сприяла та обставина, що рівень заробітної плати на підприємствах прикордонної зони вище, ніж на підприємствах у внутрішніх районах країни. Приток робочої сили став особливо зростати після 1951 р., коли між Мексикою і США було підписано угода про сезонне використання мексиканських робочих в сільському господарстві США [50]. У зв'язку з цим постійна імміграція викликала істотне збільшення населення прикордонної території. В результаті, на ринку робочої сили пропозиція завжди перевищувала попит. За даними „Comercio exterior” щодня 60 тыс. мексиканців перетинають кордон для роботи в південних містах США [51]. Але в 1964 р. у зв'язку з закінченням терміну дії угоди про використання брасерос багато сільськогосподарських робочих залишилися без роботи.
Разом з брасерос існують ще і чиканос. Якщо „брасеро” – слово американського походження, що позначає мігруючих в США безробітних, то словом „чикано” називають і тих мексиканців, хто тільки що прибув в США, і тих, хто складає корінне населення штатів Техас і Каліфорнія. Мексиканці не визнають кордон по Ріо-Гранде, вважаючи, що Техас і Каліфорнія – їх рідні землі, адже вони були захоплені у Мексики американцями в XIX столітті.
У 1967 р. була складена „Програма руху чиканос”, в якій записано, що це рух „не тільки наділено високою відповідальністю, але і є найгарячішим і відвертішим сподіванням і прагненням чиканос до Ацтлану” [52]. Ацтлан – це легендарна святиня мексиканців. У 1970 р. рух чиканос опублікував „План Санта-Барбара”, в котрому мовилося про необхідність об'єднання чиканос для ведення боротьби за національне самовизначення [53].
Для вирішення проблеми безробіття мексиканський уряд розробив Програму індустріалізації прикордонної зони, яка була проголошена в 1965 р. Її метою було прискорення промислового розвитку зони, її інтеграція в єдиний господарський комплекс країни, створення умов для збільшення зайнятості населення. У виконанні поставлених завдань значна роль відводилася іноземному капіталу.
Відповідно до програми уряд надавав іноземним компаніям право на будівництво підприємств в 20-кілометровій зоні уздовж мексикансько-американського кордону. В рамках програми уряд Мексики повністю звільнив підприємства від імпортних мит на устаткування, на частини для збірки і необхідна сировина, від мит на експорт.
За відносно короткий термін в північній прикордонній зоні Мексики було побудовано велику кількість американських підприємств. До жовтня 1967 р. мексиканські власті видали дозвіл на будівництво 73 підприємств, до січня 1968 г. – 80. До середини 1969 р. їх число складало 147, з яких 103 вже функціонували, а до 1970 г. – 179, зокрема 152 діючих [54].
У 70-і роки проблеми розвитку прикордонної зони продовжували залишатися об'єктом спеціальної уваги уряду. У червні 1971 р. в р. Пуерто-Вальярта відбулася американо-мексиканська зустріч, на якій мексиканська сторона порахувала бажаним створення підприємств із змішаним капіталом. В зв'язку з цим мексиканський уряд розповсюдив дію спеціального режиму північної прикордонної зони на всю прибережну смугу шириною 20 км [55]..
У 1972 р. з метою реалізації Програми розвитку прикордонної зони (ПРОНАФ), прийнятої в 1961 р. урядом Мексики, який намагався ослабити гостроту проблеми зайнятості населення, була створена міжвідомча комісія з економічного розвитку прикордонної зони і прибережних районів. До комісії увійшли представники міністерств фінансів і державногоо кредиту, сільського господарства, промисловості і торгівлі.
Оцінюючи діяльність американських підприємств в північній пограничної зоні Мексики, необхідно відзначити наступне. В результаті експлуатації мексиканських робочих на американських підприємствах створюються товари, в яких втілена певна вартість. Із знов створеною на цих підприємствах вартості у межах національної території залишається тільки частина її у вигляді зарплати робочих і податків на прибуток. Реалізація основної маси знов створеної вартості відбувається за кордоном і велика її частина у вигляді прибутку звично не повертається до Мексики.
За оцінкою ПРОНАФ, в 1969 р. мексиканці придбали в прикордонних містах США товарів на суму 475 млн. дол., тоді як в 1960 р. тільки на 221 млн. [56]. Населення північної зони Мексики набуває товарів в США значно більше, чим на батьківщині. Таким чином, із знов створеної вартості за межами національної території залишається прибуток і значна частина заробітної плати. Це означає, що прикордонні міста США знаходяться у вигіднішому становищі, чим прикордонні міста Мексики.
Спостерігається суперечлива дія американського капіталу на економіку мексиканської півночі: з одного боку, позитивним чином позначається розміщення американських підприємств в прикордонній зоні, адже це приводить до збільшення зайнятості в даній зоні; а з іншого боку, використання іноземного капіталу в прикордонній зоні Мексики не створює матеріальних передумов для подолання економічної залежності, оскільки подібні економічні відносини прив'язують Мексику до господарського комплексу США.
Регулювання іноземних інвестицій в Мексиці – не нове явище. США створювали велику кількість підприємств в Мексиці. Так, в 1979 р. з 1 100 промислових підприємств за участю іноземного капіталу 864 були американськими; з 436 торгових підприємств – 320 американських; з 114 підприємств гірничодобувної промисловості – 85 американських; всього з 1 915 підприємств з іноземним капіталом – 1 481 підприємство американського походження [57].