Організаційно-правовий метод полягає у здійсненні організаційних заходів для прийняття та виконання міжнародно-правових норм у сфері міжнародних трудових міграційних відносин. Цей метод регулювання відносин у сфері трудової міграції посідає особливе місце, адже він має два аспекти: національний і міжнародний. При чому зі збільшенням ролі міжнародного права зростає значення саме національного аспекту [8, с. 60]. Із розвитком і ускладненням МПРТМН усе більша кількість державних органів бере участь у проектуванні міжнародно-правових норм, а також в їх реалізації. Наприклад, Меморандум Мінпраці України і Мінпраці Польщі про співробітництво в галузі розвитку системи інспекції праці на 2004–2007 рр. від 24.06.2004 [5], або Договір між Міністром праці України і Міністром праці та соціальної політики Республіки Польща про співробітництво в галузі праці та соціальної політики від 16.02.1994 [13].Міжнародний аспект цього методу виявляється у формі міжнародної взаємодії суб’єктів щодо створення та реалізації міжнародних норм [15, с. 117], які регулюють питання міжнародної трудової міграції. Сюди можна віднести також і співробітництво держав у рамках спеціалізованих міжнародних організацій МОП [3] та МОМ . Адже одна з основних функцій міжнародних організацій – це сприяння створенню та реалізації норм міжнародного права. Як приклад документа, прийнятого саме завдяки цьому методу, можна назвати Рекомендацію МОП № 19 „Про надання Міжнародному бюро праці статистичних та інших даних, які стосуються еміграції, імміграції, а також репатріації та транзиту емігрантів“.
Як і будь-яка система правових норм МПРТМНспрямоване на регулювання певних видів суспільних відносин, тобто виконує певні функції. Роль (функція) міжнародних міграційно-трудових норм як системи принципів і норм – це реакція на вплив оточення, спрямована на збереження певного типу взаємозв’язків між елементами системи (нормами). Від стабільності цих взаємозв’язків залежить стабільність існування та розвиток усієї системи міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення.
З точки зору теорії міжнародного права, до основних функцій права належать: регулююча, стабілізуюча, координаційна, контрольна та охоронна.
Основна функція – регулююча. Система правових норм має регулювати відносини міжнародної трудової міграції максимально комплексно та ефективно, чітко визначаючи механізми взаємодії держав у сфері міжнародно-правового регулювання трудових відносин з елементами міграційного процесу. Пов’язаною з регулюючою, є стабілізуюча функція МПРТМН, яка закріплює відносини, що склалися між державами з приводу міжнародних зобов’язань, які виникають у даній сфері. Зі стабілізуючою функцією межує координаційна, яка відображається у загальноприйнятих стандартах поведінки держав, наприклад стандарти щодо порядку захисту прав трудящих-мігрантів та прав членів їхніх сімей. Регулюючи та координуючи, держави мають забезпечувати прийняття норм, які зобов’язують держави дотримуватися міжнародних норм рамкового характеру щодо міжнародних трудових мігрантів. Однак для повної реалізації цієї функції міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення необхідно створити дієві механізми контролю за дотриманням договорів у сфері міжнародної трудової міграції. Охоронна функція МПРТМН має на меті захищати держави та їхні інтереси, в тому числі прав своїх громадян на працю за кордоном та іноземних на своїй території, а також вирішувати інші питання адміністративного, судового та іншого характеру. Охоронна функція спрямована на захист інтересів держави, в тому числі через захист державою своїх громадян і забезпечення реалізації прав громадян на працю, як усередині держави, так і за її межами, що відповідає принципам міжнародного права: співробітництва та захисту прав людини.
Зміст правового регулювання відносин залежить від суб’єктного складу цих відносин. Доктрина міжнародного права неоднозначно визначає приналежність учасників міжнародних відносин до суб’єктів міжнародного права, починаючи від концепції держави як єдиного суб’єкта міжнародного права і закінчуючи більш широким колом суб’єктів, що включають у себе як класичних суб’єктів міжнародного права, так і юридичних та фізичних осіб. Критерієм для розмежування учасників-суб’єктів і просто учасників виступає наявність міжнародної правосуб’єктності – сукупності право- та дієздатності. Основним елементом цієї правосуб’єктності виступає можливість своїми діями набувати для себе прав та обов’язків, а не просто користуватися правами, які надаються в результаті діяльності інших суб’єктів.
Єдине, в чому сходяться всі автори, це те, що держава є основним суб’єктом міжнародно-правових відносин публічного характеру в будь-якій сфері, оскільки володіє найбільшим обсягом правосуб’єктності. Хоча, маючи рівну правосуб’єктність, держави внаслідок об’єктивних причин мають різні можливості її реалізації, тобто об’єктивна правосуб’єктність збігається, а суб’єктивна правосуб’єктність є абсолютно різною. Принцип рівності держав у сфері правового регулювання міжнародних міграційних (трудових) потоків може бути дотриманий mutatіs mutandis: існує розмежування держав на держав-імпортерів, держав-експортерів та держав-посередників з відповідним набором прав і обов’язків, що знаходить своє відображення в міжнародних договорах (наприклад, Угоді між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб від 18 червня 2007р., ратифіковано Україною 15.01.2008 [2]).
Забезпечення та захист прав людини, зокрема зовнішніх мігрантів, входить до виключної компетенції держав [3]. Для визначення правового статусу необхідно звернути увагу на правовий режим держави щодо трудящих-мігрантів та сукупність методів впливу в цій сфері. Для вирішення питань загального характеру держави, об’єднуючись (міжнародне договірне співробітництва та створення міжнародних організацій), беруть на себе зобов’язання діяти відповідно до взятих на себе обов’язків. Крім того, держави-учасниці міжнародних договорів у випадку, якщо в межах їх території знаходяться трудящі-мігранти та члени їх сімей, що не мають постійного статусу, повинні застосовувати належні заходи, спрямовані на впорядкування положення таких осіб у відповідності до національного законодавства та двосторонніх чи багатосторонніх угод [1, с. 53]. „Ніхто не заважає державам піддавати міжнародно-правовому регулюванню ці питання та брати на себе відповідні зобов’язання“ [8, с. 125–128]. Тому міжнародно-правовий захист трудящих-мігрантів здійснюється засобами регулювання відносин на міждержавному (міжнародному) та національному (внутрішньодержавному) рівнях у сфері забезпечення економічних, соціальних, культурних, політичних та особистих прав трудящих-мігрантів. Це регулювання здійснюється головним чином шляхом укладання різних видів міжнародних (міждержавних) договорів та здійснення контролю за їх виконанням.
Окремою ознакою механізму МПРТМН є система певних принципів і норм (джерел) [1, с. 55–66]. Що стосується загальної характеристики джерельної бази МПРТМН, то її умовно можна поділити залежно від:
– простору дії – на три рівні: міжнародний (всесвітній), регіональний та національний (внутрішньодержавний);
– походження нормативного акта – на три різновиди: універсальний, регіональний, у тому числі субрегіональний;
– кількості учасників (стосується лише міжнародних документів (універсальних та регіональних): на двосторонні та багатосторонні.
Будучи основним суб’єктом МПРТМН, держави в умовах глобалізації не можуть ефективно здійснювати правове регулювання без участі міжнародних інституцій [1, с. 66–77]. Перша категорія міжнародних інституцій – це міжнародні міждержавні організації та їхні органи. Перш за все йдеться про ООН (Діалог на вищому рівні щодо міграції та розвитку ГА ООН [5, с. 63]) та організації системи ООН – МОП [222], Світовий Банк (Дослідження в рамках економічних перспектив – економічні наслідки міграційних процесів), МОМ [5]. Деякі аспекти міжнародної міграції розглядаються в ході діяльності РЄ (в аспекті регіонального забезпечення захисту прав людини), ОБСЄ (спільно з МОМ та МОП розробила Довідник щодо встановлення Ефективної політики міграції робочої сили в державах походження та призначення [8]) та ряду інших інституцій. Детальніше про діяльність цих організацій мова піде в Розділі 2 дисертації.
Говорячи про суб’єктний склад МПРТМН,не можна оминути питання правосуб’єктності міжнародних неурядових організацій (non-governmentаlorgаnizаtions) [16, с. 68]. Міжнародні неурядові організації, не будучи “повноцінними” суб’єктами міжнародного права, значною мірою впливають (переважно за рахунок неправових методів) на формування правових стандартів у сфері захисту прав людини, в тому числі й плані міжнародно-правового регулювання захисту прав трудових мігрантів. Саме тому в рамках Седеркопінгського процесу [3] (Процес прикордонного співробітництва) було проведено низку зустрічей за участю неурядових організацій.
Отже, механізм МПРТМН має власні структурні елементи: зміст, об’єкт і предмет регулювання, суб’єктний склад, методи та функції, принципи та норми (джерела) [17, с. 21].
Виходячи з вищезазначеного МПРТМН– це функціональний механізм (система способів та методів) міжнародного права, що являє собою систему міжнародно-правових норм та принципів, які знаходяться в стадії формування, спрямовані на регулювання міждержавних відносин міграційно-трудового характеру зі специфічним об’єктом регулювання, який виникає у зв’язку з міграційним (постійним і масовим) переміщенням робочої сили з однієї національної юрисдикції в іншу та захистом прав трудових мігрантів.
міжнародний право трудовий міграція
Література