Уряд КНР розуміє, що володіння ядерною зброєю КНДР може підштовхнути до такого кроку й Тайвань. Головною перешкодою на цьому шляху можуть стати тільки США, а тому співробітництво Китаю і США з північнокорейської ядерної програми є запорукою без’ядерного статусу Тайваню[1].
Створення системи ПРО у Тихому океані, яке вже давно здійснюється спільними зусиллями США і Японії, також розцінюється Пекіном як загроза національним інтересам Китаю. На конференції з питань безпеки АТР, було запропоновано Китаю співробітництво у системі ПРО. Таке запрошення схоже на те, яке було зроблено Росії з приводу розміщення ПРО у Європі. Оскільки кораблі із системами ПРО розміщуються паралельно лінії Східної Азії, то не викликає сумнівів, від кого вони мають «захищати», – КНР і КНДР. Китай неодноразово заявляв про своє негативне ставлення до наближення протиракет до своїх кордонів. Особливо небезпечним він вважає політичний і психологічний ефект від розміщення ПРО у регіоні, оскільки в разі «накривання» щитом Тайваню останній матиме більше сміливості у переговорах з материковим Китаєм.
4. Зовнішньополітичні відносини КНР з іншими провідними країнами
В багатьох гострих питаннях американсько-китайських відносин прямо або опосередковано зачіпаються інтереси ще однієї впливової регіональної сили – Японії. Пекін гостро реагує на посилення американсько-японського військового союзу, вістря якого, на його думку, спрямоване проти нього. Саме надмірним посиленням сил самооборони Японії в останнє десятиліття, Китай пояснює власне нарощування військового потенціалу. А з реалізацією спільного із США проекту ПРО, як вважають китайські лідери, в Східній Азії остаточно буде порушено стратегічний баланс сил.
Політичні відносини між Пекіном і Токіо напружені, що обумовлюється історичними подіями і неприязню на рівні спілкування між людьми. Обидві країни конкурують в боротьбі за вихід до нових джерел енергопостачання, за лідерство у Східній і Центральній Азії, за більш впливовий статус на міжнародній арені. Нерозв’язаною залишається проблема розробки шельфу у Східнокитайському морі.
Стратегічна конкуренція між обома країнами залишається на порядку денному і сьогодні.
У 2004р. Китай став основним торговельним партнером Європейського Союзу. Товарообіг між КНР та ЄС становив 177,28 млрд. дол. США [3]. Позитивній динаміці відносин сприяла спорідненість позицій КНР та ЄС у міжнародних відносинах (акцент на мультиполярності світової системи), активні темпи росту економіки та посилення ролі на міжнародній арені. Китай та Євросоюз є важливими зростаючими в сучасному світі силами, сфера співробітництва поступово розширюється від обговорення нагальних регіональних питань до глобальних проблем.
Висновки
Економічне зростання Китаю обумовило неабияке збільшення його впливу, що визнає навіть беззаперечний світовий лідер – США. Американська пропозиція стати «відповідальним лідером» разом з іншими великими державами є привабливою, але звужує поле маневру для Китаю, який прагне зберегти самостійність у здійсненні зовнішньої політики. У будь-якому разі на близьку і середню перспективи очевидним є те, що Китай не дотримуватиметься агресивної зовнішньополітичної лінії, оскільки внутрішня ситуація вимагає від нього співпраці з іншими великими країнами. Разом з тим подальше економічне зростання об’єктивно розширюватиме ареал політичного впливу Китаю та поглиблюватиме його суперництво з основними конкурентами – США, Японією, Індією.
Література:
1. George Friedman“The Geopolitics of China: A Great Power Enclosed” Stratfor 2008.
2. Лі Юхао «Особливості правового регулювання співробітництва КНР та ЄС» Часопис Київського університету права 2009.
3. Анотація «Особливості сучасного зовнішньополітичного курсу КНР: висновки для України» Відділ досліджень країн Близького Сходу та Азійсько-Тихоокеанського регіону 2007.
4. Інтернет http://ru.wikipedia.org/wiki/ Китайская_Народная_Республика.