Найбільш сприятливі перспективи для розширення російського експорту в групі "нових індустріальних країн". При цьому можливе нарощування як експорту сировини, так і готових виробів. Особливо великі потенційні можливості для експорту в країни, що розвиваються продукції обробної промисловості Росії, в тому числі машин і устаткування. Непрямим підтвердженням може бути істотна збільшення попиту на всі види сировини і готових виробів в країнах, що розвиваються. Їхні сукупні закупівлі на світовому ринку в 70-80-ті роки зросли по сировині в 10 разів, а по промислових виробів більш, ніж у 10 разів. Імпорт машин і устаткування ріс ще більш високими темпами.
Важливим напрямком російського експорту в країни, що розвиваються повинен стати вивезення високотехнологічного комплектного обладнання та пов'язаних з ним послуг, ліцензій, наукових ідей для їх спільного практичного втілення та ін. Цей напрямок експорту Росії має бути орієнтоване на "нові індустріальні країни". З середини 90-х років Росія активізує процеси технічного сприяння країнам, що розвиваються. Основний обсяг робіт припав на Китай, Іран, Індію, Марокко, Кубу. У цих країнах введені в дію ряд енергетичних, металургійних і інших промислових об'єктів.
Традиційним напрямком експорту Росії в країни, що розвиваються повинні залишитися постачання озброєнь і військової техніки. Відхід з цього ринку Росії може бути на руку тільки її конкурентам на міжнародному ринку озброєнь з промислово розвинених країн.
У 80-ті роки обсяг експорту радянської зброї формально досягав суми 15-20 млрд. дол. Однак реально в казну надходило близько 2 млрд. дол. У середині 90-х років на експорті озброєння і військової техніки Росія отримувала до 3 млрд. дол. (на 1,1 млрд. дол. більше, ніж на початку 90-х років). Для порівняння: обсяг експорту зброї з США становить прімерно10 млрд. дол. на рік.
Важливу роль у нарощуванні російського експорту в країни, що розвиваються за всіма товарними групами, а насамперед по промислових виробів, повинні зіграти інвестиції, спрямовані на створення і розвиток виробництв, орієнтованих на місцеві ринки, а також на експорт у треті країни. Мабуть, своє слово в цьому плані повинні сказати що набирають силу в останні роки російські фінансово-промислові групи. Важливо вказати і на регіональну спрямованість російських інвестицій: в першу чергу вони повинні направлятися в так звані полюси економічного зростання, в зони зі сприятливим інвестиційним кліматом (експортно-виробничі зони, різного роду вільні економічні зони).
Орієнтуючись на експортну експансію в країни, що розвиваються, слід не забувати, що існують значні можливості для розширення імпорту з них сировини, продовольства, споживчих товарів, техніки і технології і, звичайно, капіталу.
Проблеми, пов'язані з імпортом із країн, що розвиваються, вирішуються способами, давно здійснюваними промислово розвиненими країнами. Перш за все, збільшення виробництва потрібної нам продукції шляхом створення в країнах, що розвиваються власних або спільних підприємств за участю місцевого капіталу. Другий шлях - раціоналізація імпорту шляхом переключення його з країн, що мають з Росією позитивний торговий баланс, на країни, які мають такий баланс від'ємний.
Досвід 90-х років показує, що в країнах, що розвиваються, перш за все в НІС, є можливість купувати широкий асортимент промислових виробів: одягу, взуття, товарів повсякденного попиту, електроніки та ін. Крім того, саме НІС Південно-Східної Азії можуть розглядатися як важливий джерело майбутніх капіталу потоків в економіку Росії. В Азіатсько-тихоокеанському регіоні зосереджено 60 відсотків світового інвестиційного потенціалу. Але частка азіатських інвестицій становила лише 1,5 відсотка у всьому обсязі капіталовкладень у Росію.
Азіатські банкіри давно придивляються до російських можливостям. Члени Асоціації банків Азії виявили цікавість до 20 інвестиційним проектам в Росії, зокрема, у нафтопереробній, лісової промисловості та енергетиці. При успішному ході справ динаміка нарощування капітальних вкладень буде щорічно зростати.
Помітну роль у розширенні економічних зв'язків з країнами, що розвиваються має відіграти двох - і багатостороннє науково-виробниче співробітництво, в процесі якого створюються матеріальні передумови для нарощування російського виробництва та експорту. Така співпраця особливо з групою "нових індустріальних країн", країн Перської затоки, з Китаєм та ін
Важливим чинником у розвитку економічного співробітництва з країнами, що розвиваються є їхній зовнішній борг СРСР, успадкований Росією, що перевищує за деякими оцінками 130 млрд. дол. Усвідомлюючи практичну неможливість повернення значної частини цього боргу ні в найближчій, ні у віддаленій перспективі, потрібно знаходити відповідні компроміси для повернення цього боргу товарами, послугами, різного роду поступками з боку країн, що розвиваються.
Для мобілізації можливостей і розвитку вже наявного потенціалу економічних зв'язків з країнами, що розвиваються потрібна науково обґрунтована стратегічна лінія, підкріплювана конкретними практичними кроками щодо її реалізації.
Процес інтеграції України у світове господарство, її затвердження як рівноправного учасника в системі міжнародних економічних відносин у міжнародному поділі праці знаходиться на самому початку.
Проблема інтеграції України у світове економічне співтовариство досить складна й різноманітна. Передумовами до її вирішення можуть стати:
проходження Росією основних ступенів розвитку економіки ринкового типу, які свого часу минули економічно більш розвинуті країни;
відновлення порушених зв'язків, економічна інтеграція в рамках СНД (спочатку в рамках будь-якої його частини) і, відповідно, спільне вступ єдиним блоком у світове господарство.
Одночасно з цими процесами повинна здійснюватися вироблення механізму взаємодії з промислово розвиненими, країнами, що розвиваються, міжнародними економічними організаціями, регіональними торгово-економічними блоками і угрупованнями. Очевидно, що все це вимагає чимало часу і зусиль.
1. Гранберг А.Г. Основи регіональної економіки: Підручник для вузів. М.: ГУ ВШЕ, 2000.
2. Лексин В.М. Швецов О.М. Держава та регіони: теорія і практика державного регулювання територіального розвитку. М.: УРСС, 1997.
3. Орешин В.П., Потапов Л.В. Управління регіональною економікою. М.: ТЕИС, 2003.
4. Регіональна економіка / За ред. Т.Г. Морозової. М.: ЮНИТИ, 1998.
5. Проблеми територіального розвитку. Словник-довідник. Укладачі А.П. Сисоєв і І.В. Усов. М.: ТЕИС, 2003.
6. Регіональна економіка: Підручник / За ред. В.І. Відяпіна і Р31 М.В. Степанова. - М.: ИНФРА-М, 2007. - 666 с.
7. Фетисов Г.Г., Орешин В.П. Регіональна економіка і управління: Підручник. - М.: ИНФРА-М, 2006. - 416 с.