2. Нова модель економічного розвитку України
Входження країни в етап економічної стабілізації актуалізує обґрунтування конструктивної моделі післякризового розвитку. При її розробленні необхідно враховувати нову не лише економічну, а й політичну ситуацію. На відміну від попереднього періоду, коли при формуванні стратегії економічного розвитку межа протистоянь проходила між ринковою і неринковою ідеологією, нині визначаються напрямки прийняття рішень у межах ринкової парадигми. Це стосується не лише України, а й низки інших країн СНД.
Вибір України на користь неоліберальної моделі не був спонтанним. Не маючи на старті реформ, країна змушена була вдатися до запозичення зарубіжного досвіду. Модель ліберальної економіки з кінця 70-х – початку 80-х років повсюдно закріпилася в розвинутих країнах Заходу. На початку 90-х років країни Східної Європи вже нагромадили позитивний досвід ринкових перетворень на основі принципів неолібералізму. Треба враховувати і готовність Заходу надавати фінансову допомогу виключно за умови відповідних перетворень, за умови виконання рекомендацій Міжнародного Валютного Фонду (МВФ), які базувалися на принципах так званого Вашингтонського консенсусу. Ці принципи сформувалися на початку 80-х років і мали спершу чітко виражену латиноамериканську спрямованість, а в подальшому були екстрапольовані на країни з перехідною економікою, в тому числі й на держави пострадянського простору.
Основний зміст цих принципів зводився до низки позицій, які вважаються базовими:
1) усунення державного регулювання економіки;
2) прискорена приватизація;
3) перехід до відкритої економіки;
4) ліберальне ціноутворення;
5) пріоритетність макроекономічної стабілізації й форсоване стиснення грошової маси як основи приборкання інфляції;
6) ставка на зовнішні позики як головний рушій економічного зростання.
Для відновлення дієздатності нашої держави необхідно здійснювати поглиблення ринкової трансформації економіки. Визначальними чинниками цього процесу є інституційне забезпечення політики реформ, завершення процесу формування ринкової інфраструктури, установлення ефективного законодавчого поля та стабільних правил економічної діяльності.
Дієздатність держави має оцінюватися і з позицій реалізації наявних (і потенційних) конкурентних переваг української економіки. В ситуації, коли такі переваги не можуть бути реалізованими на основі ринкових саморегуляторів через відсутність останніх, держава має виступати в ролі суб’єкта, який посилює ринкові механізми, що лише формуються.
Реалізація конкурентних переваг має втілитися в зміцненні позицій внутрішнього ринку, утвердженні інноваційної моделі розвитку української економіки, освоєнні механізмів енергозбереження.
Зміцнення держави також пов’язане з істотним посиленням її впливу на розвиток соціальної сфери. Першоосновою цього є надійний захист та державна підтримка соціально незахищених верств населення.
Наближення економіки України до світових та європейських господарських процесів детермінує необхідність подальшого поглиблення ринкових реформ, здійснення широкомасштабних структурних перетворень, прискорення інституційних змін, відчутного скорочення тіньового сектору. Головними показниками раціональності мають стати ефективність використання ресурсів, факторів виробництва, добробут населення, індекс людського досвіду та інші.
Трансформаційні процеси в економіці загалом є особливістю функціонування України як незалежної держави. У глобальному вимірі вони, залежно від рівня розвитку економіки, можуть означати:
зміну однієї формації на іншу, або зміну суспільства з аграрного на індустріальне, згодом – на постіндустріальне, а далі – на індустріальне;
перехід від планово-розподільної системи до ринкової.
Серед загальних трансформаційних процесів, що впливають на хід перетворень в економіці України, слід назвати такі:
поширення ринкової моделі економіки на всі регіони світу;
глобалізація і посилення взаємозалежності у світі;
поглиблення інтеграційних процесів;
В ході реалізації пріоритетів структурної переорієнтації в економіці України виділяються наступні етапи.
На першому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації.
На другому етапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована на формування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунок науково-технічної та інвестиційної діяльності.
На третьому етапі – становлення стабільних умов для становлення і саморозвитку ефективної національної економіки, внутрішньо збалансованої та глибоко інтегрованої в структуру світового господарства.
В Україні є достатні стартові умови для того, щоб поступово інтегруватися в загальноцивілізаційні процеси.
По-перше, вона має потужний науково-технічний, інтелектуальний потенціал, висококваліфіковану робочу силу, що є визначальним у системі сучасного виробництва.
По-друге, адміністративно-командні механізми значною мірою підірвані, що створює можливість остаточного і швидкого демонтажу тоталітарної системи і побудови сучасних економічних форм та управлінських механізмів.
По-третє, має великий потенціал людських ресурсів, спрямований на політичне, економічне, духовне відродження нації.
Отже, економічна модель України формується на основі тісної взаємодії загальноцивілізаційних детермінант та генетично-історичних економічних чинників. Особливості сучасного етапу економіки пов’язані з необхідністю :
по-перше, забезпечити розвиток не самих по собі виробничих потужностей, а започаткувати технологічні перетворення сучасного рівня і масштабів;
по-друге, органічно включити економіку країни у світогосподарьські глобальні процеси з метою повнішого використання зовнішніх ресурсів розвитку та розміщення ринків збуту продукції власного виробництва;
по-третє, модернізація вимагає не стільки зростання випуску окремих товарів (хоча це й не виключається), скільки формування внутрішніх інституційних та економічних структур і механізмів для впровадження гнучких технологій на основі інформаційних і комп’ютерних систем.
Головна спрямованість економічної модернізації напрямків, форм і засобів економічної політики – у наданні цьому процесу комплексності та системності в процесі її реалізації.
Специфічний феномен української державності у вигляді різновекторності механізму кооперації із зовнішнім світом, головним змістом якого є намагання забезпечити багатоканальну взаємодію із Заходом в економічній, політичній і військових сферах за значною економічної та політичної залежності від Росії та інших країн СНД, поки ще зберігається як довготривала умова побудови моделі взаємовідносин України із зовнішнім світом. Відтак доречним є пошук ситуативних компромісів при виробленні моделі міжнародної економічної діяльності України. Необхідно дотримуватися багатовекторності співробітництва у напрямку посилення геополітичної диверсифікації, акцентуючи увагу на європейський напрям. Обґрунтуванням багатовекторності державної орієнтації України слугує теза про закінчення епохи біполярного протистояння та про початок формування багатополюсного світу [12].
3. Специфіка процесів інтернаціоналізації на сучасному етапі розвитку України
Активна участь України у сучасних процесах, що відбуваються у світі, зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої призвели односторонній її розвиток в межах СРСР, деформовані зовнішньоекономічна політика й механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини та національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.
Для ефективної інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови (рис. 13.3).
Основні політико-правові передумови інтеграції: політична визначеність України; забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки; виконання міжнародних зобов’язань; пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах; формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.
Економічні передумови інтеграції: економічне та інституційне забезпечення суверенітету; розроблення та реалізація обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин за пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення; оцінка експортного потенціалу, вироблення експортно-імпортного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності; розв’язання проблеми зовнішньої заборгованості та ін.
До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать: формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти; відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народу України.
Формування інфраструктурних передумов пов’язане з розвитком транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних); розвитком сучасних інформаційно-комунікаційних систем і включенням їх до міжнародних систем прикордонного співробітництва.
Для України, яка розташована у географічному центрі Європи міжнародна інтеграційна модель поки що не має чіткої визначеності. Тому проблема прикордонного співробітництва має особливий інтерес. Його посилюють численні господарські зв’язки українських виробників, споживачів, які утворилися на кордонах з іншими колишніми республіками СРСР.