В Україні є ряд факторів, які можуть сприяти розвитку підприємницьких структур венчурного капіталу. До цих факторів слід віднести такі: наявність дешевої, висококваліфікованої і творчої робочої сили; великі запаси сировинних ресурсів, а також коштів, що осідають в іноземних банках; зручне географічне положення тощо. Можна вважати, що удосконалення політики держави щодо розвитку венчурного підприємництва і стабілізація економічного стану в Україні сприятимуть розвитку таких структур. Як відзначають більшість аналітиків, зростання кількості венчурних інвестиційних фондів в Україні пов’язане зі спрощеною звітністю і пільгами при оподаткуванні.
Необхідно створити індустрію венчурного фінансування, яка виступає складовою частиною господарського механізму і розвивається відповідно до потреб інноваційного виробництва. Під індустрією венчурного фінансування ми розуміємо сукупність суб’єктів інноваційного підприємництва, які здійснюють свою діяльність у сфері інноваційного виробництва, використовуючи специфічні економічні механізми спеціальних інститутів і відповідної інфраструктури. Створення індустрії венчурного фінансування у нашій економіці передбачає: формування її інституційної структури, розвиток венчурного капіталу та розвиток інфраструктури венчурного фінансування.
Для ефективної інноваційної діяльності важливою передумовою функціонування є наявність інфраструктури венчурного фінансування. Визначальна роль у розвитку інфраструктури належить державі, бо комерціалізація цієї сфери передбачає значні грошові кошти. Елементами інфраструктури виступатимуть фондові біржі, аудиторські, інжинірингові фірми, "інкубатори" венчурного бізнесу тощо.
Організації типу "інкубаторів" спроможні формувати сприятливе підприємницьке середовище з усім спектром науково-виробничих, організаційно-фінансових послуг. "Інкубатори" можуть створюватись при наукових установах, закладах освіти, діяльність яких має охоплювати наукове консультування, попередню експертизу проектів, фінансову підтримку через венчурний капітал, державні субсидії тощо.
В Україні необхідно створювати нові форми управління циклом "наука – техніка – виробництво", до яких належать технопарки і технополіси. У сучасному світі технопарки і технополіси відіграють значну роль у реалізації механізму прискорення науково-технічного прогресу в передових галузях промисловості, пов’язаних з реалізацією новітніх досягнень фундаментальної науки. Створення технопарків, що спеціалізуються на розробці технології нової продукції, є можливим і ефективним за багатьма напрямами залежно від функцій, обсягу і рівня кооперування. Найпоширенішими можуть бути такі парки: технологічні, промислові і дослідно-конструкторські. У містах України, які мають потужний науково-технічний потенціал, доцільно створювати технопарки у формі агломерацій наукомістких фірм і виробничих підприємств, які групуються навколо наукових центрів.
У країнах з технологічно орієнтованою економікою зростання виробництва й індустріальний розвиток переважно залежать від успішних інновацій, які означають, що результати досліджень і розробок ефективно комерціалізуються [28, с.24-25].
Залежно від різних ситуацій, рис і структури компанії менеджерський персонал може вибирати найбільш доцільний тип фінансування за рахунок зовнішніх коштів, враховуючи обмеження та вимоги, переваги та недоліки різних джерел фінансування інноваційних проектів (табл.3.6).
Таблиця 3.6 Переваги та недоліки джерел фінансування [7, 75-79]
| Джерела фінансування | Обмеження та вимоги | Переваги | Недоліки |
| Державне фінансування | Соціальна значущість.Фінансування може використовуватися тільки для пріоритетних видів діяльності. | Здійснюється навіть у випадках, коли неможливо отримати фінансування з комерційних джерел; вимагає до виплати менший об’єм коштів і на довший термін. | Обмеження на використання. Труднощі в отриманні, переважно невеликі обсяги. |
| Кредити | Ліквідна застава.Наявна позитивна кредитна історія компанії. Вимоги до плану розвитку проекту, що фінансується. | Гнучкість у запозиченні і обслуговуванні позики. Відсутність оперативного контролю над використанням коштів. | Ризик неплатоспроможності.Високі процентні ставки.Вимоги до ліквідної застави. |
| Венчурний капітал | Компанія повинна показувати: потенційне зростання,Унікальність ідеї, високу кваліфікацію управлінського персоналу. | Венчурний капіталіст як власник акцій реалізовує досвід в управлінні та фінансовій сфері, що дозволяє компанії додатково прогресувати. | У компетенції інвестора здійснювати кадрові перестановки. Процес отримання фінансування тривалий і складний. Проблематичне вилучення венчурного капіталу. |
Як свідчить проведений аналіз переваг і недоліків, обмежень і вимог до джерел фінансування, які властиві українській економіці, залучення венчурного капіталу відповідає потребам фінансового забезпечення інноваційних проектів і важливим принципам системи фінансування інновацій, що передбачає множинність джерел для фінансування проектів із досить високим ступенем невизначеності та ризику.
Венчурне інвестування – це особлива система вкладення коштів у нові проекти. Його головна і принципова відмінність від традиційного полягає в тому, що необхідні кошти можуть надаватися під перспективну ідею без гарантованого забезпечення наявним майном, заощадженнями або іншими активами підприємця. Єдиною заставою служить спеціально обумовлена частка акцій у вже існуючій або лише створюваній фірмі.
Інвестори венчурного капіталу йдуть на розділення всієї відповідальності і фінансових ризиків разом з підприємцем. Потреба в отриманні кредитів такого роду нерідко виникає у початківців або дрібних підприємців, винахідників, учених і інженерів, що намагаються самостійно реалізувати їхні нові оригінальні і перспективні розробки. При цьому отримання банківського кредиту для них проблематично з кількох причин.
По-перше, багато інноваційних проектів починають приносити прибуток не раніше, ніж через три - п’ять років, а то і пізніше, а значить, подібні кредити мають бути розраховані на довгострокову перспективу. Але тоді вони повиснуть на балансі банку і погіршуватимуть його фінансові показники.
По-друге, для таких кредитних установ, як банки, дуже високий ступінь супутніх фінансових ризиків.
По-третє, банки обов’язково вимагають надання застави або гарантій, і вже самому підприємцеві, навіть якщо він володіє яким-небудь достатком, доведеться подумати про те, чи варто ризикувати своїм благополуччям і благополуччям своєї сім΄ї.
Проте не слід думати, що інвестори венчурного капіталу йдуть назустріч підприємцеві, виходячи з чистого альтруїзму. Швидше навпаки, інтерес інвесторів якраз і полягає в тому, щоб отримати від своїх капіталовкладень прибуток, який буде істотно вищий, ніж при розміщенні вільних фінансових ресурсів на банківських депозитах або їх вкладень в державні цінні папери з фіксованим доходом [73, с.25-31].
За кордоном, головним чином в США і деяких країнах Західної Європи, механізми венчурного фінансування підприємницьких проектів широко використовуються на практиці вже не одне десятиліття і набувають усе більшого поширення. Спільний світовий ринок венчурного капіталу перевищив в 2006 році 150 млрд.дол. За один лише 2007 рік, навіть не зважаючи на кризу, нові інвестиції венчурного капіталу в США склали близько 10 млрд. дол, а на європейському континенті – майже 8 мільярдів.
Можливо, ці цифри не справляли б великого враження на фоні спільних інвестиційних витрат, коли б не одна істотна обставина. Річ в тому, що саме венчурний капітал з властивими йому відмітними особливостями зіграв в другій половині ХХ століття найважливішу роль в реалізації найбільших науково-технічних нововведень в області мікроекономіки, обчислювальної техніки, інформатики, біотехнології і в інших наукоємних галузях виробництва.
Участь венчурного капіталу є принциповим чинником в інноваційному процесі. З різних причин для великих компаній реалізація ризикового проекту надто складна. Такі проекти мають більший шанс на успіх, якщо вони реалізуються малими технологічними фірмами. Венчурний капітал здатний за допомогою відповідних фінансових інструментів брати участь у підтримці високо ризикових інноваційних проектів. Це підтверджується тим, що технологічні революції, які призвели до трансформації індустріального виробництва, були проведені компаніями, котрі підтримуються венчурним капіталом. Наприклад, фірми, які лідирували в розробці кожного нового покоління комп’ютерних технологій (ПК, програмне забезпечення), фінансувалися за рахунок венчурного капіталу.
Станом на 2009 рік в Європі функціонувало приблизно 1400 фондів прямих інвестицій, що майже в 5 разів більше, ніж у 1999 році. За останнє десятиліття обсяги інвестицій, здійснених фондами прямих інвестицій, зросли більше ніж у 10 разів та сягають сотні мільярдів доларів [34, с.94].
Традиційно вкладниками венчурних фондів є великі інституційні (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, фонди фондів, тощо) та приватні інвестори, а також міжнародні фінансові організації та урядові структури. При цьому, вибираючи фонд, крупні міжнародні інвестори аналізують, зокрема три основні фактори:
- політичну ситуацію в країні, де працює фонд;
- макроекономічну ситуацію, тенденції розвитку економіки країни;
- історію даного фонду.
Венчурний капітал, за визначенням Європейської асоціації венчурного капіталу, є пайовим капіталом, що надається професійними фірмами, які інвестують і спільно керують стартовими, що розвиваються, або приватними компаніями, котрі трансформуються і демонструють потенціал для помітного зростання.