- стратегічні інвестори - прагнуть придбати великі пакети акцій, фахово розбираються в специфіці роботи підприємств інвестованих, втручаються в оперативне керування ними.
- венчурні капіталісти і венчурні фонди - прагнуть придбати значну частку в підприємстві (20-40%).
Досвід розвинутих економічних країн у періоди промислового спаду, що стикалися з проблемами, аналогічними нинішнім вітчизняним, свідчить, що венчурні фонди можуть служити одним з ефективних засобів подолання дефіциту і дорожнечі інвестиційних ресурсів [66, с.65].
Венчурні фонди Західної Європи інвестують в економіку регіону більше 6,5 млрд. доларів на рік. Але, на відміну від американських, європейські фонди ризикового фінансування воліють вкладати кошти не в початковий, а у вже зрілий, що добре зарекомендував себе, бізнес.
Головна відмінність венчурних фондів від інших інституційних інвесторів полягає в тому, що перші інвестують кошти шляхом придбання акцій підприємств, котрих вони інвестують. Більшість фондів створюється на період 7-10 років. По завершенні цього періоду фонд реалізує всі придбані корпоративні цінні папери і ліквідується. Тому венчурні фонди зацікавлені у високому котируванні акцій підприємства-реципієнта.
Інвестор готовий нести великі ризики, тому венчурним фондам потрібно набагато більше часу для прийняття рішень, як правило, не менше півроку.
Основною проблемою венчурного бізнесу є високий ступінь ризику при здійсненні венчурного проекту. Перед здійсненням проекту необхідно оцінити можливі інноваційні втрати.
Фінансові витрати на проведення технічних заходів, часовий розрив між впровадженням нововведень і одержанням корисного результату, а також імовірність втрат від нововведень вимагають оцінки ризику інноваційних рішень. При цьому виникає необхідність чіткого розмежування очікуваних збитків, що в економічній практиці не знаходить належної уваги.
Є велика кількість факторів, що впливають на формування інноваційних ризиків. Найголовнішими з них щодо венчурного інвестування є наступні: зовнішній ризик, ризик стабільності партнерства,банківський ризик, ризик стабільного постачання, ризик зміни податкової політики, ризик зміни бюджетних відрахувань, ризик підрядного партнерства, ринковий ризик, ризик зменшення попиту, ризик надлишку, ризик скорочення фінансування тощо.
Поряд із зовнішніми факторами інноваційних ризиків помітний вплив роблять специфічні внутрішні умови, що перешкоджають розвитку інноваційної діяльності і підвищують ступінь ризику нововведень на рівні підприємств. Це стосується насамперед витоку кадрів із сфери науково-технічної діяльності за межі країни. Разом з тим очевидна неспроможність підприємств у справі підготовки менеджерів і виконавців в області інновацій.
Крім існування самостійних ризикових фірм великі корпорації самі створюють у своїй структурі спеціальні підрозділи, призначені для добору і фінансування цікавих ідей, освоєння новітніх технологій, пропонованих як незалежними малими наукомісткими фірмами, так і співробітниками самої корпорації. Таким чином, характерним у розвитку корпорацій ризикового фінансування стало формування цілком належних їм ризикових фірм.
Створювані тимчасові, автономно керовані спеціалізовані підрозділи називають "внутрішніми венчурами". При успішній діяльності "внутрішнього венчура" він стає одним з виробничих підрозділів корпорації, а його продукція реалізується за сформованими у корпорації каналами збуту.
Необхідно мати на увазі, що фінансування компаній, котрі знаходяться на стадії "розширення", тобто вже існуючого і функціонуючого бізнесу, потребує розрахунку їхньої вартості. Для цього використовуються два основних методи оцінки первісної вартості компанії. Перший - заснований на оцінці вартості активів чи чистих активів. Другий - на розмірі річного обороту чи обсягу продажів. Розрахунок первісної вартості необхідний для визначення структури угоди. З огляду на те, що в переважній більшості випадків, при первинному інвестуванні венчурний капіталіст претендує на контрольний пакет акцій, обсяг наданих інвестицій повинний бути пропорційний попередній оцінці вартості компанії [8, с.103].
Кожне венчурне підприємство здійснює оцінку венчурних проектів за допомогою певних методів.
В умовах принципових зрушень в складі та характері інформаційного, технологічного та інституційного базису господарських структур, гостро постають проблеми розробки нових методів керування та реалізації системи заходів, спрямованого на опанування нових видів продукції (продуктові інновації), вдосконалення або створення нових виробничих технологій (технологічні інновації), створення та формування умов, які б забезпечили зміцнення ринкових позицій, умов доступу до інформаційних, матеріальних ресурсів, в тому числі розробку нових методів та інструментів активізації інноваційної діяльності та вибору засобів досягнення цілей та методів оцінки результативності венчурних проектів.
Головна мета венчурного фінансування інноваційних проектів зводиться до того, що грошові кошти одних підприємницьких структур та інтелектуальні можливості інших об’єднуються у реальному секторі економіки для того, щоб принести новій компанії прибутки.
Роль інвестора в успішному розвитку проінвестованої компанії не обмежується лише своєчасним фінансуванням, а включає одночасно інвестування власного досвіду ведення бізнесу та ділових зв’язків, які сприяють розширенню діяльності компанії, появі нових контактів, партнерів та ринків збуту. Оскільки вирішальна роль в успішності венчурного проекту належить не стільки ідеї, яка лежить в основі продукту або технології, скільки якості управління проектом, тож венчурного капіталіста менше цікавлять тонкощі наукової ідеї, при цьому він приділяє значну увагу детальній оцінці потенційних можливостей капіталізації цієї ідеї та організаційних здібностей керівника та управлінського персоналу компанії.
Мета експертизи інноваційного венчурного проекту полягає в оцінці наукового та технічного рівня проекту, можливостей його виконання та ефективності, наслідків його реалізації.
Експертиза венчурного проекту ґрунтується на таких принципах:
- системність організації експертної роботи та єдності її нормативно-методологічного забезпечення;
- незалежність та правова захищеність учасників експертного процесу, їх компетентність та заінтересованість в отриманні об’єктивних результатів;
- наукова та економічна обґрунтованість експертних оцінок, їх орієнтацію на світовий рівень розвитку науки та техніки, норм та правил техногенної і екологічної безпеки, вимог стандартів і міжнародних угод;
- об’єктивність сприйманих рішень по результатам експертизи.
Сучасні методи оцінки інвестиційних проектів базуються на припущенні, що інвестиційний проект розробляється, базуючись на цілком визначених припущеннях щодо капітальних та поточних витрат, обсягів реалізації зробленої продукції, цін на товари, часових рамок проекту. Незалежно від якості і обґрунтованості цих припущень майбутній розвиток подій, пов’язаних з реалізацією проекту, завжди неоднозначний. Це основна аксіома будь-якої інвестиційної діяльності. У зв’язку з цим, практика інвестиційного проектування розглядає, серед іншого, аспекти невизначеності та ризику.
Серед найбільш розповсюджених методів аналізу інвестиційних проектів можна виділити такі: метод коригування норми дисконту, аналіз чутливості критеріїв ефективності, метод сценаріїв, метод Монте-Карло, аналіз ймовірних розподілів потоків платежів, дерева рішень та інші.
Складність застосування більшості стандартних методів аналізу інвестиційних проектів для аналізу венчурних інноваційних проектів полягає у тому, що венчурні капіталісти мають справу більше з ідеями, ніж з конкретними цифрами. Таким чином, до кількісного аналізу венчурного проекту необхідно визначити, перш за все, чи буде проект взагалі ефективним [4, с.79].
Одним з найпрогресивніших методів аналізу інвестиційних проектів є квантово-економічний аналіз (КЕА). КЕА – новітня методологія прогнозу, що дозволяє не тільки інтуїтивно передчувати, а заздалегідь передбачати, і визначати ті проекти і компанії, що неефективні і не будуть мати успіху. КЕА не тільки вирізняє приречені проекти, але виявляє причину, з якої починання приречене, і дозволяє вибрати прийом, що може виправити ситуацію.
Основною відмінністю широко використовуваних методів аналізу інвестиційних проектів від КЕА є те, що вони зосереджені на аналізі окремих параметрів, що не дає змогу отримати цілісну картину майбутнього розвитку бізнесу. Прикладом може виступати аналіз документів бухгалтерського обліку, прогнози фінансових та кількісних показників, застосування до них аудиторського аналізу та розрахунки різноманітних коефіцієнтів.
З точки зору КЕА більшість проектів потерпає поразку саме тому, що їх окремі складові не відповідають один одному. Або дана конкретна компанія не мала змоги і не змогла позиціонувати даний продукт на даному ринку. При цьому слід зазначити, що самі по собі і продукт, і компанія, і ринок окремо цілком привабливі, і бізнес-аналітик дасть проектові "зелене світло". Однак проект приречений, а інвестиція загублена.
Квантовий економічний аналіз розглядає класифікацію етапів еволюції компаній, ринків і продуктів, але основна ідея концепції КЕА полягає в тому, що важливі не стільки рівні еволюційного розвитку продукту, компанії та ринки самі по собі, а правильне сполучення цих рівнів. Вміння визначити "дозволені" та "заборонені" сполучення дало можливість створити інструментарій для інвесторів, менеджерів, маркетологів, що постійно розширюється та поповнюється.
Ефективне застосування КЕА неможливе без чіткого розуміння компанії. Так, КЕА визначає компанію як інститут, створений з метою приносити максимальний прибуток власникам її акцій. Компанія залишається незмінною доти, поки не міняються власники акцій і розподіл пакетів між ними, або змінюється кількість самих акцій.