Міжнародні організації головною метою вважають запобігання різких коливань цін на товар - як у бік підвищення, так і в бік падіння. Вони регулюють такі ринки: какао; кава; натуральний каучук; цукор; зерно; тропічна деревина; джут.
Міжнародні ради складаються в рамках міжнародних товарних угод, їх метою є врегулювання відносин між учасниками угод шляхом надання інформації про стан і розвиток певних товарних ринків і узгодження світових цін. Міжнародні ради контролюють ринки оливкової олії, олова й зерна.
Міжнародні консультативні комітети також надають учасникам угод інформацію про кон'юнктуру ринку, обговорюють проблеми співвідношення виробництва й експорту товарів, сприяють врегулюванню цін. Відомі два комітети: Міжнародний комітет з бавовни й Комітет ЮНКТАД з вольфраму.
Міжнародні дослідні групи з сировинних товарів працюють під егідою ЮНКТАД. Вони аналізують тенденції на;сировинних ринках і надають відповідні рекомендації країнам-учасникам. Комітети аналізують ринки: натурального каучуку, свинцю й цинку, нікелю, міді.
Міждержавні організації країн - виробників і експортерів сировини складаються тільки з виробників та експортерів і не включають нетто-споживачів сировини. Вони представлені об'єднаннями країн, що розвиваються (за незначними винятками). Утворення організацій цього типу стало спробою протистояти диктату споживачів, якими є переважно високорозвинуті країни. Значною мірою цієї мети вдалося досягти. Сьогодні частка товарних асоціацій у поставках на світовий ринок сировини й продовольства сягає 55%, а по деяких товарах - навіть, 80 - :90%. Так, організація ОПЕК постачає 80% нафти, Асоціація країн - виробників олова - 90% цього металу, Асоціація країн - виробників натурального каучуку - 95% каучуку від усього обсягу відповідного ринку [12, с. 206].
Міжнародні організації експортерів сировини налічують майже три десятки. Найбільш відомі й впливові є Організація країн - експортерів нафти (ОПЕК); Асоціація країн - експортерів залізної руди (АІЕК); Асоціація країн - виробників олова (АТПК); Асоціація країн виробників натурального каучуку (АНРПК); Рада виробників какао-бобів; Організація з кави; Міжафриканська організація з кави (ІАКО); Федерація кави Америки; Міжнародна асоціація країн — виробників та експортерів чаю; Союз країн - експортерів бананів (УПЕБ); Група країн - експортерів цукру Латинської Америки й Карибського басейну (ГЕПЛАСЕА); Організація країн - експортерів джуту.
Отже, можна виділити такі основні міжнародні організації з регулювання світової торгівлі як СОТ, ЮНКТАД, Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ та ЮНСІТРАЛ. Всі ці організації мають певні цілі, функції, засоби регулювання світової торгівлі та методи врегулювання економічних спорів з приводу торгівлі. Але панівну роль на міжнародному рівні регулювання світової торгівлі все ж таки займає Світова організація торгівлі.
2.2 Міжнародний рівень регулювання світової торгівлі у межах ГАТТ/СОТ
Ідея утворення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі, яка б була дійовою, спромоглась, нарешті, подолати перешкоди, які створюються протекціоністською політикою держав, сягає середини 40-х років. Ініціатором виступили США, які особливо були в цьому зацікавлені. По закінченню Другої світової війни Сполучені Штати стали най-могутнішою державою світу, обсяг їх промисловості становив 51% усього виробництва несоціалістичних країн. Але американські товари не так вже й легко просувалися на закордонні ринки, оскільки скрізь наштовхувалися на тарифні й нетарифні бар'єри. Справа ускладнювалася ще й тим, що колоніальні держави (Велика Британія, Франція, Португалія та ін.) в торгівлі зі своїми колоніями застосовували преференційну систему, тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до ринків великої кількості країн, чого були позбавлені США. Тому ще в листопаді 1945 року американці розробили "Пропозиції щодо розширення торгівлі й зайнятості", які передбачали скасування деяких обмежень у світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіх країн можливостей щодо доступу до світових джерел сировини. На грунті цих пропозицій було розроблено статут Міжнародної торгівельної організації, головною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.
Прийняття статуту планувалося на конференції ООН у Гавані, яка відбулася в 1947-1948 рр. Але статут так і не був ратифікований через суперечливість у його тексті й через неоднаковість підходів до вирішення проблеми серед країн, що зібрались у Гавані (їх тоді було 23). Отож, утворення МТО не відбулося. Проте залишився в силі один документ - протокол про тимчасову угоду, що регулює міжнародні торгівельні відносини до ратифікації статуту. Цей документ мав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі – ГАТТ. Таким чином, тимчасова угода стала основою організації, що діяла майже півсторіччя.
Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар'єрів та регулювання торговельних спорів.
Можемо також зазначити, що основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнародних багатосторонніх торгівельних переговорів - раундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торгівельної політики і визначались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі. Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до 1995 року відбулося вісім. Восьмий, - Уругвайський раунд, (1986-1993) і прийняв рішення про претворення ГАТТ у Світову організацію торгівлі (СОТ).
Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Таким чином досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торгівельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.
Можемо визначити основні принципи діяльності СОТ: принцип найбільшого сприяння, принцип національного режиму, принцип захисту національної промисловості, принцип утворення стійкої основи торгівлі, принцип сприяння справедливійконкуренції, принцип дій у найзвичайних ситуаціях, принцип регіональних торгівельних домовленостей.
Отже, сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торгівельні аспекти інвестиційних заходів та ін.
Проаналізував призначення та напрями діяльності СОТ, можемо виділити міжнародні правила щодо торгівлі товарами.У практиці регулювання міжнародної торгівлі існують чотири основних правила, установлених Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що входить у систему СОТ.
Перше правило стосується захисту національної промисловості тільки за допомогою тарифів. Незважаючи на те, що ГАТТ спрямована на поступову лібералізацію торгівлі, у ній визнається, що країни можуть бути змушені захищати національне виробництво від іноземної конкуренції. Однак вона вимагає,щоб захист здійснювався за допомогою тарифів. Застосування кількісних обмежень, за винятком небагатьох ситуацій (наприклад, труднощі з платіжним балансом), забороняється.
Друге правило визначає, що тарифні ставки повинні бути знижені і зв'язані, щоб уникнути подальшого підвищення. Від країн потрібно, щоб тарифи й інші заходи, які використовуються з метою захисту внутрішнього ринку, були знижені, а там де можна - скасовані шляхом проведення багатосторонніх торгових переговорів. Знижені в такий спосіб тарифи зв'язуються і не підлягають підвищенню, про що вказується в національному Розкладі країни. Розклад зобов'язань є невід'ємною частиною правової системи ГАТТ.
Що стосується третього правила, товоно визначає торгівлю на підставі положень режиму найбільшого сприяння (РНС). Суть положень цього режиму зводиться до того, що торгівля не повинна бути дискримінаційною. РНС - умова, закріплена в міжнародних торгових угодах, що передбачають надання договірними сторонами один одному всіх прав, переваг і пільг, якими користується і(чи) буде користуватися будь-яка третя держава. Іншими словами, якщо країна-член СОТ надає іншій країні який-небудь тариф чи інші переваги щодо будь-якого товару, то вона повинна відразу і безумовно надати такий самий режим аналогічним товарам інших країн. Можемо сказати, що зобов'язання про надання РНС не обмежуються тільки тарифами. Вони стосуються також:
o будь-яких зборів, пов'язаних з імпортом чи експортом;
o методики застосування тарифів, зборів;
o правил проведення експортних чи імпортних операцій;
o внутрішніх податків і зборів на імпортні товари, а також законів, постанов і вимог, що впливають на їхній продаж;
o застосування кількісних обмежень (наприклад, розподіл квот між країнами-постачальниками на недискримінаційній основі), де такі обмеження дозволяються.
Однак існують деякі винятки з правил РНС. Так, одним з винятків є торгівля між учасниками регіональних торгових угод, у відношенні яких застосовується преференційний чи безмитний режим, а іншим винятком - Генеральна система преференцій.
Країни в рамках регіональних угод можуть зменшувати тарифи й інші торгові бар'єри на преференційній основі. Нижчі чи нульові тарифні ставки, які застосовуються в торгівлі між сторонами регіональних угод, не повинні поширюватися на інші країни.
Щоб захистити торгові інтереси країн, які не є учасниками регіональних угод, ГАТТ накладає строгі обмеження на укладення домовленостей.