В умовах створення автоматизованих систем управління підприємством (АСУП) такі розробки є необхідною умовою забезпечення системного підходу до них, їх типовості та наступного їх функціонування. Без таких робіт неможливо вирішити і проблему підготування та прийняття рішень на всіх розглянутих раніше етапах та в усіх її аспектах.
135
| , iV\ |
| A4 |
О.А. Подсолонко
На відміну від існуючих на практиці управлінських рішень, що направлені на позбавлення премій за кожний прорахунок у роботі, обгрунтованішим є застосування методу динамічного формування стимулюючих рішень, що направлені на досягнення кінцевого результату в межах місяця (мінімальна одиниця часу), кварталу та року. Таке формування управлінських рішень відповідає й процесові виконання плану виробництва та відвантаження готової продукції до споживачів за наростаючими підсумками. З метою усунення штурмівщини у виробництві та кількісної оцінки стимулюючих рішень треба робити корективи на коефіцієнт ритмічності виробництва. Такий підхід робить систему управління гнучкішою та дозволяє в управлінських рішеннях враховувати можливість усунення допущених негативних відхилень та закріплення позитивних. Таким чином, забезпечується поєднання стимулюючих та організуючих рішень.
На середньому рівні управління підприємством головним завданням є узгодження в часі діяльності цехів та служб підприємства для отримання високих виробничих кінцевих результатів його розвитку при максимумі прибутку, пріоритет мають планові рішення (частково кваліфікаційні). Завдання узгодження в часі вирішують різні служби підприємства, що спеціалізуються на забезпеченні досягнення тих чи інших кінцевих (проміжних) результатів.
Узгодження обсягів виробництва здійснюється балансовими розрахунками у плановому підрозділі. Обсяги виробництва кінцевої та всіх видів проміжної продукції взаємопов'язуються на всіх технологічних переділах за вихідними матеріальним ресурсами в розрахунку на рік, квартали, на кожний місяць. Далі у виробничому відділі на основі цього складають графіки виробництва продукції та її проходження всіма етапами технологічного процесу протягом місяця. На дрібних підприємствах функції двох зазначених відділів виконує один планово-виробничий відділ. Виробничий відділ також контролює виконання цих графіків протягом місяця. В даному випадку — це функції оперативного управління, які виконує персонал середнього ієрархічного рівня. Аналогічні функції на найнижчому рівні — всередині кожного цеху — виконує їхній диспетчерський апарат (планово-розподільне бюро).
При підготовці та прийнятті рішень, що стосуються взаємопов'язаних балансових розрахунків на підприємстві, доцільним є застосування методів матричного моделювання, так як досвід їх застосування досить великий.
136
Менеджмент: теорія та практика 2.2. Інформатизація управління
,. 2.2.1. Концептуальні основи інформатизації
Концепція має містити основну ідею теорії її формування, мати загальний задум та головну думку щодо даної проблеми. В даному випадку розглядається проблема ініформатизації управління розвитком суспільства. При цьому інформатизація ніби відіграє другорядну роль перед змістом завдань управління та включає в себе сукупність інформаційних даних для вирішення цих завдань. Обгрунтованість вибору завдань управління та чіткість їх постановки безпосередньо впливає на структуру та надійність інформатизації.
У процесі інформатизації управління суспільством створюється об'єктивно необхідний для цього процесу інформаційний ресурс, який використовують органи влади та управління на всіх рівнях, а також юридичні та фізичні особи. Інформаційний ресурс, на відміну від інших, єдиний, що має системотвірну (організуючу) властивість, без якої неможливо створення цілеспрямованої високоефективної системи. Особливе значення інформаційний ресурс має при розгляді суспільства як соціально-економічної системи. Тут його організуюча властивість відіграє визначальну роль при створенні високоефективної системи.
З метою надання визначеності та чіткості поглядів на процеси інформатизації управління такими системами, забезпечення єдності у їх розумінні та трактуванні, розробляють концепцію інформатизації.
У міжнародній та вітчизняній практиці здійснення інфо-ратизації суспільства їй виділяють роль складової частини програми соціально-економічного розвитку суспільства із забезпечення досягнення поставлених за цією програмою цілей. При цьому програма інформатизації тим ефективніша, чим більше вона забезпечує ефективність програми соціально-економічного розвитку суспільства. Ефективність останньої оцінюють із рівня досягнення кінцевої мети цього розвитку. В якості такої мети, як правило, виступає забезпечення задоволення матеріальних та духовних потреб населення, що постійно зростають.
Якщо обрати за кінцеву мету соціально-економічного розвитку нашого суспільства нийвищий рівень добробуту наро-
137
О.А. Подсолонко
ду, можна здійснити інформатизацію суспільства у напрямку її досягнення. Обрання такої мети дозволить здійснити інформаційну підтримку завдань програми соціально-економічного розвитку будь-якої структури та орієнтації, забезпечити необхідною для досягнення цієї мети інформацією всі ланки існуючої організаційної структури управління таким розвитком.
Зазначена підпорядкованість інформатизації головній меті соціально-економічного розвитку дозволяє органічно вписати усі виконувані тут розробки у потреби існуючої організаційної структури управління. При цьому якість та ефективність ухвалюваних рішень у цих ланках управління залежатимуть від надійності методів оцінки цього вищого рівня та міри його досягнення.
Структура держави, республіки як об'єкту соціально-економічного розвитку та інформатизації має три взаємопов'язані просторові складові: територіальну, галузеву (відомчу) та населення, що їх об'єднує.
Оскільки населення одночасно пронизує територіальну та галузеву структури будь-якого регіону, а головною метою управління соціально-економічним розвитком останнього є досягнення найвищого рівня добробуту народу, то й склад завдань, що вирішуються для досягнення цієї мети, має бути єдиним як для територіального, так і для галузевого рівнів.
Але ролі кожного з цих рівнів у вирішенні таких завдань неоднакові. Територіальний рівень керівництва має пріоритетне значення — у формуванні косплексного результату розвитку керованої території та повного забезпечення діяльністю всіх підприємств та організацій, що розташовані на цій території, досягнення найвищого рівня добробуту народу за всіма вихідними та кінцевими його складовими. Галузевий та відомчий рівні господарського, соціального та культурного керівництва забезпечують комплексний розвиток підвідомчих підприємств та організацій за тими самими складовими при орієнтації їхньої роботи на випуск необхідної для населення продукції та послуг. Саме спільність вихідних складових рівня добробуту народу створює реальну основу для формування єдиного для територій та відомств комплексу завдань із досягнення поставленої мети.
Системний аналіз дозволив виділити наступну групу вихідних складових, що характеризують рівень добробуту народу, та є однаковими як для процесів, забезпечення необхідного рівня
138
Менеджмент: теорія та практика
його матеріального добробуту, так і для рівня його соціального та духовного розвитку:
- асортимент продукції та послуг;
; >:?, - якість продукції та послуг;
' - інтенсивність процесів отримання послуг;
- використання у виробництві вихідних ресурсів;
- екологічна чистота виробництва та довкілля;
- соціальна захищеність працівників та населення.
Відповідно до наведеного змісту вихідних складових фор
мується аналогічний склад завдань з управління процесом досяг
нення найкращого результату за кожною з складових у напрямку
одержання в цілому по регіону та кожному його місту й району
найвищого рівня добробуту населення на основі вирішення цих
завдань у процесі діяльності підприємств та організацій, що роз
ташовані на цій території. При цьому формується інформаційна
підтримка вирішення кожного завдання за допомогою
комп'ютерної техніки. Разом з тим така підтримка є можливою
лише за наявності певних умов забезпечення, що створюються в
цілому по регіону, до яких можуть належати:
- єдина законодавча база;
- інформаційна єдність планування та аналізу розвитку ре
гіону;
- єдина система фінансової та банківської діяльності;
- єдина статистична та науково-технічна звітність;
- економічно обгрунтована судова та арбітражна діяльність.
Всі ці види умов забезпечення мають пронизувати перера
ховані раніше складові досягнення найвищого рівня добробуту
населення, а їхня сукупність дає набір вирішуваних завдань для
досягнення головної мети соціально-економічного розвитку дер
жави, республіки.
Через те, що головна мета соціально-економічного розвитку має складну структуру та досягається послідовно через відповідні вихідні складові, виникає необхідність у визначенні пріоритетів за інформатизацією серед цих складових.
На перше місце претендують завдання інформаційної підтримки управління процесами задоволення матеріальних, соціальних та духовних потреб населення в асортиментному наборі всіх видів продукції та послуг, що виробляють та здійснюють підприємства та організації свого регіону чи ті, що надходять з інших регіонів. Так само сюди тяжіють питання якості продукції та послуг.
139
О. А. Подсолонко