3. Виявлення ступеня досягнення критеріїв за кінцевими та
проміжними цілями розвитку.
4. Виявлення основних причин відхилень у досягненні цілей та ла
нок (рівнів) системної ієрархії, які впливають на ці відхилення.
5. Встановлення тенденцій та повторюваності причин, що вик
ликають відхилення.
6. Порівняння ситуацій, що виникли, та причин відхилень з на
бором стандартних ситуацій та причин, їх кількісно-якісних
оцінок з варіантами прийняття рішень за ними.
105
О.А. Подсолонко
7. Вибір варіанту управлінського рішення, яке відповідає ситу
ації, що виникла.
8. Прийняття рішення з усунення небажаних ситуацій та причин
відхилення і з закріплення позитивних змін у процесах
суспільного виробництва.
9. Забезпечення прийнятого рішення документами, що ор
ганізують його виконання у відповідній ланці управління.
10.Перевірка виконання прийнятого рішення та результатів йо
го впливу на досягнення проміжних та кінцевих цілей розвит
ку підсистем та системи в цілому.
Кожний з перерахованих етапів процесу прийняття управлінських рішень має власну специфіку, враховує взаємодію всіх підсистем управління наведеної класифікації, а також зміст усіх груп класифікації управлінських рішень.
Змістом першого етапу є чітке з'ясування управлінським персоналом кожного рівня системної ієрархії спільної цілі розвитку системи та цілей керованої цим персоналом підсистеми. В економічній літературі аналогічний етап називають " з'ясування проблеми та визначення цілей рішення", визначення завдання (цілей), з'ясування проблеми та визначення цілі, "попереднє формулювання завдання (проблеми), визначення цілей організації".
Як видно з перерахованих понять, йдеться про цілі не лише і не так про прийняття рішень, як про цілі розвитку організації, системи. З цим не можна не погодитись. Цілі прийняття рішень, безумовно, підпорядковуються цілям розвитку системи.
Основна ціль розвитку суспільства не є статичною, вона постійно змінюється за формаю та змістом. Така динамічність значно ускладнює проблему, вимагає постійного оновлення проміжних цілей, зв'язків між ними, порушує усталені закономірності, народжує нові. Все це разом призводить до необхідності розглядати процес управління на всіх його етапах, не виключаючи й процес прийняття рішень як науковий, творчий процес. При цьому, природно, цілі етапів підготування та прийняття управлінських рішень підпорядковуються цілям розвитку системи та її підсистем.
Другий етап процесу прийняття рішень, як і перший, є певною мірою підготовчим, спільним не лише для прийняття рішень, а й для усіх наведених раніше функціонально-методичних підсистем.
Динамічність цілей розвитку системи та її підсистем, їхнього змісту та закономірностей зв'язків між ними, зазначені в пер-
106
Менеджмент: теорія та практика
шому етапі, істотно впливають також на вибір критеріїв їх досягнення. Звичайно, ці проблеми проявляються не оперативно, не одночасно на всіх рівнях системної ієрархії суспільного виробництва, а від кінцевих цілей до проміжних, послідовно за технологічними ланками галузей народного господарства, охоплюючи періоди від 2-3 до 5-Ю років.
Менший період стосується галузей народного господарства, які випускають предмети споживання, безпосередньо вирішують завдання, що випливають з головної цілі розвитку суспільства. Більший період охоплює переробні та видобувні галузі промисловості. При цьому аналіз дозволяє виявити наявність тенденції росту темпів оновлення потреб у міру наближення технологічних процесів від видобувних галузей промисловості до переробних та особливо до тих, що задовольняють потреби людини.
У зв'язку з цим при використанні одних і тих самих показників як бази для критеріїв ефективності управління та розвитку системи й її підсистем необхідно для зазначених галузей народного господарства враховувати різницю в динаміці вдосконалювання виробництва. В першу чергу ця різниця знаходить відображення в показниках та критеріях оцінки процесів впровадження нової техніки, зокрема розроблення, освоєння та впровадження нових високоефективних технологічних процесів та видів продукції.
На основі зазначеної вище тенденції з'являється можливість прогнозування зміни потреб до продукції, що випускається, на 5-Ю років у переробних та видобувних галузях, якщо мати інформацію про тенденції потреб людини в поточний та оперативний періоди часу. Все це відповідно здійснюється на основі техніко-еко-номічних показників та критеріїв управління, що на них базуються.
Таким чином, враховуючи динамічність цілей та змісту розвитку суспільного виробництва, зсуви в часі та неоднакову тривалість часових періодів, протягом яких у різних галузях відбувається оновлення продукції, що випускається, послуг, що надаються, та потреб суспільства, уточнення критеріїв ефективності та розвитку суспільного виробництва в усіх його ланках стає нагальною потребою, необхідністю. Це питання тим більше є важливим для кожної з функціонально-методичних підсистем управління, одною з яких є прийняття рішень, оскільки тут на основі системи техніко-економічних показників, критеріїв та обмежень забезпечується функціонування об'єкту (системи) управління відповідно до об'єктивно діючих економічних законів.
107
| v\ |
О.А. Подсолонко
Третій етап, на відміну від двох попередніх, практично є вже початковим етапом процесу прийняття рішень. Саме з моменту оцінення ступеня досягнення критеріїв ефективності управління та розвитку всіх систем та її просторово-об'єктних підсистем, з моменту виявлення відхилень фактичних значень техніко-економічних показників від запланованих, фіксується необхідність прийняття рішень. Безумовно, тут виникає необхідність методичного обгрунтування меж кількісного відхилення показників, за підвищення яких уже втручається управлінський персонал, відповідного прийняття рішень, залучення того чи іншого рівня системної ієрархії.
Вирішення завдання виявлення ступеня досягнення критеріїв як за кінцевими, так і за проміжними цілями розвитку системи ускладнене динамічністю зміни змісту цих цілей. На кожному наступному етапі (часовому періоді) розвитку системи однакові з попередніми етапами кількісні результати характеризуватимуть неоднаковий ступінь досягнення критеріїв розвитку. Це відповідно впливатиме на прийняття управлінського рішення.
Четвертий етап практично вирішує проблему виявлення ситуацій, що призвели до відхилень фактичного розвитку суспільного виробництва від того, що вимагається відповідно до завдань, що визначені поставленими цілями розвитку суспільства. Пошук таких ситуацій, виявлення відхилень доцільно проводити методом дедукції — від загального до часткового. Інакше кажучи, спочатку має бути встановлено факт наявності відхилення в досягненні загальної цілі розвитку системи кожного рівня — від найвищого до найнижчого: народне господарство, галузь, підприємство.
Далі відхилення розчленовується за складовими. Тут велике значення має встановлення пріоритету відхилень, за якими необхідно оперативно прийняти рішення, здійснити управлінський вплив. Розглядаючи склад кількісно-якісних показників, що характеризують розвиток суспільного виробництва в умовах галузі, її підприємств, напевно, пріоритет варто надати сукупності показників та критеріїв, які дозволяють судити про виконання чи невиконання замовлень споживачів (планів поставок відповідно до укладених договорів). Лише на цій основі далі деталізують відхилення за причинами їх виникнення.
Наступним кроком активного пошуку причин відхилень комплексу розглянутих підсистем управління, очевидно, є аналіз якості випущеної продукції чи наданих послуг, те, наскільки вони
108
Менеджмент: теорія та практика відповідають державним, перспективним чи світовим стандартам. І лише після цього доцільно розглядати відхилення та їх причини з виконання планів з обсягу виробництва в номенклатурі продукції. В економічній практиці традиційно було прийнято, на відміну від наведеної, зворотну послідовність розгляду результатів діяльності підприємств, об'єднань, галузей; така послідовність існує й досі. Відповідно ухвалення рішення підлягає цій послідовності, що в результаті не дозволяє забезпечити всій системі управління досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства. Запропонована послідовність аналізу відхилень та орієнтації прийняття рішень на досягнення кінцевих народногосподарських результатів дозволяє усунути зазначене відхилення, недолік.
Окрім виявлення причин відхилень в одержанні кінцевих результатів з підвищення добробуту та всебічного розвитку кожного члена суспільства, виникає необхідність дослідження причин відхилень у досягненні умов їх отримання — забезпечення безупинного росту та вдосконалення виробництва. Сюди належать відхилення показників рівня використання трудових та матеріальних ресурсів, виробничих потужностей та причини, що їх зумовили. За умови кількісної обмеженості зазначених вихідних ресурсів безупинний ріст та вдосконалення виробництва можливі лише на основі зниження їх витрат, підвищення їх питомої віддачі. Відповідно управлінські рішення орієнтуються на досягнення цієї цілі.
Найважливішим завданням в процесі підготування рішень на основі виявлених причин відхилень за всіма перерахованими результатами та вихідними умовами їх отримання є розподіл ухвалення кожного рішення в часі та за рівнем системної ієрархії. Ці питання досить специфічні та складні; їх буде розглянуто нижче. На п'ятому рівні встановлюється, чи є випадковими чи закономірними причини, що призвели до відхилень у розвитку, які тенденції їх зміни (вони згасають, прогресують чи мають маятниковий характер). При цьому широко застосовують математичні методи дослідження. Цей етап фактично визначає направленість рішення, що приймається з кожного відхилення, пошук стандартних рішень та вибір варіанта управлінського рішення.