Характеристика сутності та змісту класичної школи управління (стр. 1 из 4)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РЕГІ ім. СТЕПАНА ДЕМ’ЯНЧУКА Shura19@yandex.ru Курсова роботаз дисципліни “Менеджмент”на тему:Характеристика сутності та змісту класичної школи управління

Виконала:

Перевірив:

РІВНЕ - 2004

З М І С Т

Вступ ....................................................................3

1. Розвиток теорії управління ......................................5

1.1. Становлення і розвиток теорії і практики управління ..5

1.2. Розвиток теорії управління ................................7

2. Класична школа управління .......................................10

2.1. Науковий підхід в управлінні ..............................10

2.2. Адміністративний підхід в управлінні .....................15

Висновки ................................................................22

Список літератури .....................................................25

“Керувати – значить приводити до успіху інших”

В С Т У П

Термін «управління» - це всеосяжне поняття, що включає в себе всі дії і всіх осіб, що приймають рішення, у які входять процеси планування, оцінки, реалізації проекту і контролю. У деякому значенні планові й оперативні рішення нерозрізнені, характерною ознакою служить лише порядок їхнього проходження. Будучи не в силах справитися зі складними і важкими проблемами, ми схильні заміняти їх більш легкими.

Класична школа управління вчить, що необхідними умовами забезпечення успішної роботи компанії є: вдале формулювання системи цілей компанії, чітке доведення її до кожного працівника, мотивація персоналу на основі оцінки внеску кожного працівника в досягнення поставлених цілей.

Власне, теорія управління як наука (на відміну від її визначення) виникла наприкінці позаминулого століття і з тих пір перетерпіла значні зміни.

Причому саме поняття «наукове управління» вперше узвичаїв не Фрідерик У. Тейлор, який по праву рахується родоначальником теорії управління, а представник американських фрахтових компаній – Луїс Брандейс у 1910 р. згодом і сам Тейлор широко користався цим поняттям підкреслюючи, що «управління це справжня наука, що спирається на точно визначені закони, правила і принципи».

Пізніше Лютер Гьюлик, теоретик в області управління 30-40-х років, заявляє, що управління стає наукою, тому як воно систематично вивчає явища, що згруповані в різні теорії і тому, що «прагне на системній основі зрозуміти, чому і як люди систематично працюють разом для досягнення визначених цілей і для того, щоб зробити ці системи співробітництва більш корисними для людства».

Дана курсова робота містить опис еволюції управлінської думки – особлива увага сфальцьована на класичній школі управління; показано, як розвивалося управління, перш ніж воно сформувалося в систематизовану наукову дисципліну і професію. Не існує ніяких універсальних прийомів чи твердих принципів, які б робили управління ефективним. Існують однак підходи, що допомагають керівникам підвищити імовірність ефективного досягнення цілей організації. Кожний з викладених далі підходів вніс помітний вклад у наше розуміння управління й організації.

Розвиток як наукової дисципліни не представляло собою серію послідовних кроків уперед. Скоріше, це було кілька підходів, що часто збігалися.

Світ стає ареною швидких змін. Усе більш частими і значними ставали науково-технічні нововведення й уряди почали усе більш рішуче визначатися у своєму відношенні до бізнесу. Ці й інші фактори змусили представників управлінської думки глибше усвідомити існування зовнішніх стосовно організації сил. Для цієї мети були розроблені нові підходи.

До теперішнього часу відомі чотири найважливіших підходи, що внесли істотний вклад у розвиток теорії і практики управління.

Підхід з позицій виділення різних шкіл в управлінні укладається в собі фактично чотири різних підходи. Тут управління розглядається з чотирьох різних точок зору.

Процесний підхід – розглядає управління як безупинну серію взаємозалежних управлінських функцій.

У системному підході підкреслюється, що керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структура, задачі і технологія, що орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища.

Ситуаційний підхід концентрується на тому, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує такий достаток факторів, як у самій організації, так і в навколишнім середовищі, не існує єдиного «кращого» способу керувати організацією. Найефективнішим методом у конкретній ситуації є метод, що найбільше відповідає даній ситуації.

У першій половині двадцятого століття одержали розвиток чотири чітко помітні школи управлінської думки. Хронологічно вони можуть бути перераховані в наступному порядку: школа наукового управління, адміністративна школа, поведінкова школа, кількісна школа.

У даній курсовій роботі буде розглянута класична школа управління, її сутність і зміст, яка містить у собі школу наукового управління й адміністративну школу.

1. Розвиток теорії управління

1.1. Становлення і розвиток теорії і практики управління.

Виникнення управління пов’язано з необхідністю досягти цілей, що неможливо досягти поодинці. Це були насамперед господарські оборонні й інші цілі, що вимагали спільних дій людей, поділу функцій між ними і координації колективу.

У доісторичну епоху виникли мисливські племена, скотарські кочові племена, землеробські громади. Ці три способи пропонували поділ людей на дві групи: на тих хто зайнятий трудовою діяльністю і на тих хто керує ними. Між цими двома групами стали складатися певні відносини – відносини управління. Наступним етапом розвитку управління стало утворення апарату держави. Один з найбільших дослідників історії управління Л. Маморорд охарактеризував даний етап у своїй роботі "Міф машини". Для даного етапу характерне створення апарату управління в державному масштабі з чіткими поділом праці, командною ієрархією, стандартизацією, проектуванням і плануванням.

Державотворення істотно розсунуло границі людських можливостей. Державотворення обумовило і виникнення міст. Черпаючи ресурси з великої розмаїтості людських здібностей, місто створило ефективний засіб організації управління, заснований на найбагатшому ансамблі кваліфікацій, здібностей і інтересів.

Однак, при своєму різноманітті форм міського самоврядування міста не могли замінити собою державу, тому що задачі управління міста і держави не ідентичні, і міста-держави виявилися дуже тендітними організаціями.

Наступним етапом є розвиток управління, пов'язаний з виникненням і поширенням християнства. Новими соціальними інструментами вже в сьогоденні стають бенедиктинські монастирі, що являли собою невеликі групи людей, що приймали працю по завіту святого Бенедикта Нурсійського не як проклін раба, але як моральний і релігійний борг вільної людини.. У цих монастирях зберігалася і влада, і дисципліна, і субординація. Але приналежність до монастиря була добровільною, контакти були особистими, фізичні й інтелектуальні заняття були ретельно продумані й організовані по чинах. Бенедиктовці розуміли, що навіть найблагородніша праця притупляє думки і почуття Тому вже до XI сторіччя створили і широко використовували енергетичні машини, що зберігали працю.

Бенедиктовська система показала, як ефективно може бути виконана будь-яка робота, коли вона упорядкована, коли примуси заміняють співробітництвом, коли використовуються всі здібності людини.

Аналогічні висновки можна зробити і розглядаючи досвід управління екологічною діяльністю монастирів у Росії, де монастирі як господарство відрізнялися високою культурою, чіткою організацією і духом співробітництва.

У Росії склалася нова форма трудової діяльності - артіль. Які ж відмінні риси російської артілі як форми управління.

По-перше, артіль була добровільним товариством цілком рівноправних працівників, що на основі взаєморозуміння і взаємодопомоги могли вирішувати практично будь-які господарські і виробничі задачі.

По-друге, члени артілі були зв'язані між собою круговою порукою. Ця відповідальність друг за друга найважливіша відмітна ознака.

У третіх, в артілі, як у будь-якій організації, один із членів виконував розпорядницькі функції, але якщо він намагався експлуатувати інших членів артілі, то такі спроби жорстоко припинялися. У керівниках артілі цінувалася тверда воля, яка виражала інтереси артілі, але не гнітюча самостійність її рядових членів.

Артіль можна розглядати як самокерований трудовий колектив.

1.2. Розвиток теорії управління.

Розвиток теорії управління і насамперед управління людьми в процесі виробничої діяльності описується авторами з різних позицій. Наприклад, Р. Скотт, розглядаючи теорію управління в розвитку з двох точок зору: з погляду закритої і відкритої систем і з погляду раціонального і соціального факторів, виділив чотири етапи в розвитку теорії і практики управління. При цьому під відкритою системою він розумів систему, що сприймає і реагує (у відмінності від замкнутої) на зовнішні впливи, будь то зміна цін на сировину, жорсткість конкурентної боротьби або інші фактори.