До місцевих бюджетів відносяться бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. В свою чергу до бюджетів місцевого самоврядування належать бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
Відповідно до цього визначення бюджетні установи можуть фінансуватися із державного бюджету та із місцевих бюджетів, тому що вони є учасниками бюджетного процесу і наділені відповідними правами і обов'язками або бюджетними повноваженнями.
Для контролю за виділеними бюджетними коштами та результатами їх використання Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням № 538-р схвалив Концепцію застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі. Відповідно до даного розпорядження починаючи з 2008 року, затверджено паспорт для кожної бюджетної програми, виконання якої покладено на одну або декілька бюджетних установ.
Паспорт бюджетної програми - це документ, що визначає суму коштів, необхідних для виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми, на підставі якого здійснюється контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів і аналіз виконання бюджетної програми [28].
Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головні розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі їх керівників [2].
Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього. До розпорядників належать обласні управління освіти, культури, охорони здоров'я тощо [2].
Розпорядники, до сфери управління яких належать інші розпорядники нижчого рівня, в процесі складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів застосовують до них положення порядку, визначені для головних розпорядників. Тобто, якщо обласним держадміністраціям, управлінням освіти, культури, охорони здоров'я, підпорядковуються районні держадміністрації, відділи освіти, культури, районні лікарні, то в такому випадку облуправління визнаються, як головні розпорядники коштів для відповідних районних структур. Або ж міська рада координує діяльність та здійснює фінансування міських будинків культури, дошкільних закладів, то вона теж для даних установ являється головним розпорядником.
Повноваження, яке надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету, визначається як бюджетне асигнування. В свою чергу будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Бюджетне призначення - це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування. Ці повноваження визнаються як повноваження на майбутні бюджетні зобов'язання [2].
Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи.
Бюджетна установа може вести облік самостійно або обслуговуватися централізованою бухгалтерією. Але і в першому, і другому випадках для забезпечення своєї діяльності установа складає індивідуальні кошториси й плани асигнувань за кожною бюджетною програмою (функцією), яку вона буде виконувати, наприклад, для надання медичної допомоги населенню, для контролю за надходженням податків тощо.
Для того, щоб бюджетна установа виконувала свої функції, визначені її Положенням чи Статутом, їй в першу чергу необхідний план, в якому повинні бути визначені доходи, які вона має отримати протягом бюджетного періоду, та відповідні видатки, які будуть здійснені на утримання установи, для здійснення нею своїх повноважень.
За дотримання правил бюджетної дисципліни і правильну організацію бухгалтерського обліку в бюджетних установ ах відповідальність несуть керівник установи і головний бухгалтер. Головний бухгалтер повинен керуватися Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.2009 р. № 996-ХІV, іншими нормативними актами вищих органів державної влади і управління, вказівками та інструкціями ДКУ. У цих документах визначені обов'язки, права і відповідальність головного бухгалтера за правильну організацію обліку, які поширюються на працівників облікової служби всіх підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і форм господарювання.
1.2 Бюджетна класифікація: будова, роль і призначення видатків
Правильність обліку доходів і витрат забезпечується єдиною системою бюджетного обліку, в основу якої покладено бюджетну класифікацію, введену в дію Постановою Верховної ради “Про структуру бюджетної класифікації України” від 12.07.2006 р. № 327/96 – ВР з 1 січня 1889 р., а також наказу Міністерства фінансів України “Про запровадження бюджетної класифікації” від 27.12.2001 р. № 604.
Бюджетна класифікація має організаційне і правове значення. Вона дає змогу однаково обраховувати доходи і витрати бюджету, складати звітність про виконання бюджету, здійснювати контроль і аналіз за кожним видом доходів і витрат, кодувати показники бюджетів при їх автоматизованій обробці. Одночасно всі показники всі показники є фінансовими планами, обов’язковими для виконання на всіх рівнях управління.
Бюджетна класифікація передбачає окремо класифікацію доходів і витрат.
Бюджетна класифікація має такі складові частини:
1) класифікація доходів бюджету;
2) класифікація видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;
3) класифікація фінансування бюджету;
4) класифікація боргу.
Класифікація доходів поділяється на групи. Підгрупи, статті та підстатті.
Витрати бюджетна класифікація поділяє:
— за функціональною ознакою (за головними розділами і підрозділами бюджету);
— за відомчою структурою (освіта, наука, культура, мистецтво, охорона здоров'я і т. ін.);
— за економічними ознаками (група, підгрупа, стаття, підстаття);
— за бюджетними програмами.
Коди функціональної класифікації складено відповідно до функцій держави. Наприклад, утримання Збройних Сил України має код 050200 з деталізацією за видами витрат; загальна середня освіта — код 070200 з деталізацією за видами закладів (школи, ліцеї, інтернати) тощо.
Коди відомчої класифікації надано головним розпорядникам бюджетних коштів. Так, Міністерству економіки України присвоєно код 120, Державній митній службі України — код 516 і т. ін. Тим самим визначається галузь, до якої належить дане підприємство.
Коди економічної класифікації видатків бюджету застосовують при складанні видаткової частини кошторисів розпорядників бюджетних коштів, розписів бюджетів, планів асигнувань відповідно до видів видатків, як поточних (наприклад, на оплату праці працівників бюджетних установ — код 1110), так і капітальних, а також нерозподілених видатків та кредитування з вирахуванням погашення платежів до бюджету.
Класифікація видатків за бюджетними програмами передбачає програмно-цільовий підхід до складання бюджету, тобто затвердження бюджету з урахуванням конкретних цільових програм головних розпорядників коштів, яким і надаватимуться відповідні коди.
Класифікація фінансування бюджету застосовується у разі визначення джерел покриття дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх або зовнішніх позик (за типом кредитора) чи при випуску облігацій та векселів (за типом боргового зобов'язання), а також визначення напрямків витрачання фінансових ресурсів, які можуть утворитися при перевищенні доходів бюджету над його видатками.
Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави (як внутрішні, так і зовнішні), а також Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.
Для бухгалтера важливе значення має економічна класифікація видатків, за кодами якої організовується аналітичний облік фактичних видатків бюджетної установи.
Економічна класифікація видатків бюджету багаторівнева і являє собою розмежування видатків за економічними ознаками. Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню, тобто такі платежі, які не створюють і не компенсують фінансові вимоги. Видатки можуть передбачатися або на поточні потреби (код 1000), або для здійснення капітальних витрат (код 2000). Вони бувають відплатними, тобто здійсненими в обмін на товар чи послугу, або невідплатними.
На першому рівні видатки бюджету поділяють на такі групи:
—поточні видатки (1000);
— капітальні видатки (2000);
— нерозподілені видатки (3000);
— кредитування з вирахуванням погашення (4000).
На другому рівні поточні видатки поділяються на підгрупи:
— видатки на товари і послуги (1100);
—виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями (1200);
— субсидії та поточні трансфертні виплати (1300).
На третьому рівні видатки на товари і послуги поділяються на статті:
— оплата праці працівників бюджетних установ (1110);
— нарахування на заробітну плату (1120);
— придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бюджетних установ (1130);