Мотивація керівництва промислових підприємств і об'єднань є вихідною й однієї із самих складних проблем формування й розвитку систем екологічного менеджменту.
Отже, впровадження системи екологічного менеджменту в Україні має свої сильні й слабкі сторони. Тому при мотивації діяльності вітчизняних підприємств в області екологічного менеджменту варто керуватися її позитивними моментами, а саме – наступними перевагами впровадження СЕМ:
– екологічна діяльність підприємства починає відповідати основним цілям його керівництва;
– систематично знижуються виробничі й експлуатаційні витрати, утвориться менше відходів; витрачається менше енергії й ресурсів, зменшуються витрати, пов'язані із впливом підприємства на навколишнє середовище;
– підприємство одержує додаткові можливості бути визнаним на міжнародному рівні й на світовому ринку;
– підвищується конкурентоспроможність підприємства;
– підприємству легше виконувати вимоги природоохоронного законодавства;
– зростають можливості відносно інвестування підприємств із добре функціонуючою системою екологічного менеджменту;
– ряд клієнтів віддають перевагу підприємствам, у яких функціонує система екологічного менеджменту;
– у підприємства створюється більше сприятливий імідж серед населення й громадськості;
– використовуються додаткові можливості відносно попередження розвитку надзвичайних екологічних ситуацій і аварій, які можуть викликати істотне забруднення навколишнього середовища, фінансові втрати й банкрутство.
Таким чином, екологічний менеджмент здатний зіграти виняткову роль у рішенні екологічних проблем в умовах виходу України із соціально-економічної кризи, при крайній обмеженості наявних фінансових і матеріальних ресурсів.
Система екологічного менеджменту на малому приватному підприємстві «СЄА», займаючимся оптовою торгівлею електронних компонентів, відповідно до цього стандарту передбачає:
– формування та підтримання екологічної політики підприємства;
– визначення і виконання вимог екологічного законодавства (зокрема виконання міжнародного законодавства до дотримання норм ROHS);
– наявність організаційної структури екологічного управління;
– визначення екологічних аспектів діяльності підприємства та вимінювання екологічних показників функціонування системи;
– розробка екологічних програм для планування екологічних заходів;
– визначення процедури здійснення екологічно небезпечних робіт;
– підготовку персоналу для знання процедур системи;
– налагодження інформаційних зв'язків між підрозділами підприємства, державними органами, іншими організаціями;
– управління документацією системи для підтримання її в актуальному стані;
– визначення процедури реагування на надзвичайні екологічні ситуації;
– виявлення відхилень і підготовка коригувальних і запобіжних дій;
– реєстрація екологічних характеристик та інших даних системи;
– екологічний аудит і аналіз з боку керівництва;
– постійне поліпшення системи екологічного менеджменту.
Список літератури
1.Екологічне право України/ за ред. Попова В.К., Гетьмана А.П. – Х., 2001. – 480 с.
2.Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: навчальний та науково-практичний посібник. – К., 2002. – 332 с.
3.Дерябин В.А. Общий экологический менеджмент. Курс лекций. Изд. УМЦ-УПИ. Ек., 2000 г.
4.Психология и этика делового общения / Под ред. В.Н. Лавриненко. – Москва: ЮНИТИ, 2000 г.
5.Психология делового общения и управленческих воздействий / Под ред. В.В. Горанчука. – Санкт-Петербург: Нева, 2003 г.
6.Конфликты / Под ред. Л.Ю. Субботиной. – Ярославль: Академия развития, Академия Холдинг, 2001 г.
7.Психология менеджмента / Под ред. А.В. Карпова. – Москва: Гардарика, 1999 г.
8.Шапито В.Д. TQM как высший етап развития корпоративного менеджмента.