У роботі менеджера можна виділити п'ять базових операцій. У сукупності вони призводять до об'єднання ресурсів в живий організм, що постійно розвивається.
Менеджер в першу чергу займається постановкою цілей. Він визначає, якими повинні бути ці цілі, якими мають бути приватні цілі в кожної ключової сфері підприємства, вирішує, що потрібно робити, щоб досягти цих цілей. Менеджер робить ці цілі досяжними, викладаючи їх працівникам, від ефективності яких і залежить досягнення цих цілей.
Потім менеджер займається організаторської роботою. Він аналізує необхідні дії, рішення і відносини, класифікує роботу в цілому, ділить її на види діяльності, якими можна ефективно керувати. Ці види діяльності менеджер ділить на групи робіт, якими потрібно управляти. Групування здійснюється у вигляді організаційної структури, що складається з ряду підрозділів. Менеджер компанії підбирає людей для управління цими підрозділами.
Третім важливим обов'язком менеджера є мотивація працівників і спілкування з ними. З безлічі людей, що відповідають за виконання різних робіт, необхідно створити команду однодумців. І зробити це необхідно на основі власного практичного досвіду управління людьми. При цьому застосовуються ті або інші методи стимулювання і винагороди за гарну роботу. Використовується можливість підвищення по службі працівників, що найбільш відзначились. Менеджер робить це, постійно спілкуючись з підлеглими, причому це спілкування обов'язково має носити двосторонній характер.
Четвертим базовим елементом роботи менеджера є вимірювання показників. Менеджер встановлює чіткі показники, що відображають ефективність виконання того чи іншого виду роботи. Він несе відповідальність за те, щоб для кожного працівника організації були передбачені відповідні показники або критерії ефективності, які вимірюють ефективність роботи організації в цілому, так і ефективність конкретної людини, допомагаючи йому успішно справлятися зі своїми обов'язками. Менеджер аналізує ефективність праці кожного працівника, оцінює та інтерпретує її. І, як і в будь-якій іншій сфері своєї діяльності, менеджер викладає своїм підлеглим і керівництву суть цих вимірів і аналізує отримані з їх допомогою результати.
На ряду з вищевикладеним, менеджер сприяє розвитку своїх підлеглих. Стиль yпpaвління кожного менеджера може або полегшувати, або робити важчім саморозвиток і самовдосконалення підлеглих.
Усі перелічені дії є базовими елементами роботи будь-якого менеджера. Кожен з цих базових елементів легко піддати подальшого поділу на більш дрібні складові, опису кожної з яких можна присвятити окрему книгу. Вже одне це свідчить про неймовірну складність роботи менеджера. Крім того, кожний з перерахованих вище базових елементів вимагає від менеджера особливих якостей і кваліфікації.
Постановка цілей, наприклад, являє собою проблему балансів:
- баланс між результатами економічної діяльності та реалізацією принципів, які сповідує;
- баланс між короткостроковими та довгостроковими перспективами підприємства;
- баланс між бажаними результатами та існуючими засобами.
Таким чином, постановка цілей вимагає здібності до аналітичного мислення та синтезу.
Організаторська робота також вимагає від менеджера певних аналітичних здібностей. Але організаційна робота - це перш за все робота з живими людьми, і тому вона в першу чергу передбачає наявність у менеджера таких якостей, як чесність і порядність, а також вміле використання ним принципу справедливості. Аналітичні здібності, чесність і порядність вимагаються від менеджера і для виконання такої функції, як сприяння розвитку своїх підлеглих.
Однак навички, необхідні для правильної мотивації людей і вміння спілкуватися з ними, в першу чергу соціальні. У цьому випадку від менеджера вимагається вже не аналіз, а вміння інтегрувати і синтезувати. Як основний принцип на перший план виступає принцип справедливості. Гідна особистість менеджера має в цьому випадку набагато більше значення, ніж його аналітичні здібності.
Вимірювання показників вимагає прояву в першу чергу аналітичних здібностей. Обов'язково слід використовувати результати вимірів для самоконтролю, а не для тиску на людей ззовні (і особливо зверху), щоб зайвий раз вказати на залежне положення працівників. Тим не менш, цей принцип порушується дуже часто, що багато в чому пояснює, чому вимір показників буває сьогодні найслабкішою ланкою в роботі менеджера. І до тих пір, поки вимірювання використовуються як інструмент контролю і натиску вони, як і раніше, будуть залишатися самою слабкою ланкою в роботі менеджера.
Постановка цілей, організаторські робота, мотивація підлеглих і вміння спілкуватися з ними, вимірювання показників та сприяння розвитку своїх підлеглих є формальними, класифікаційними категоріями. Лише особистий досвід менеджера сприяє втіленню їх у життя, зробити цілі конкретними і осмисленими.
Одне лише вміння правильно ставити цілі не робить людину менеджером, так само, як вміння накласти простенький шов в потрібному місці зовсім не робить людину справжнім хірургом. Однак, якщо людина не вміє встановлювати цілі, то не може бути й мови про належне виконання ним обов'язків менеджера, точно так само, як людина, яка не вміє накладати елементарні шви, не може вважатися справжнім хірургом. І як хороший хірург, постійно удосконалюються в накладення швів, з часом стає відмінним хірургом, точно так само, як і хороший менеджер, постійно удосконалює особисту кваліфікацію і ефективність у всіх п'яти базових елементах своєї роботи, з часом обов'язково стає відмінним менеджером.
У більшості випадків обговорення завдань, що стоять перед менеджерами починається з вказівки важливості планування роботи. Важко заперечувати користь планування, але далеко не всі заплановані дії втілюються в життя. Як підказує практика, плани завжди залишаються тільки на папері у вигляді благородних побажань. Вкрай рідко вони втілюються в реальних досягненнях.
Досвідчені менеджери не відразу починають вирішувати свої завдання. Вони починають з аналізу свого часу, а не з планування, - спочатку вони продумують, як розподілити свій час. Потім намагаються контролювати час, найважливіший елемент якого полягає в скорочення непродуктивних витрат. Нарешті, вони зводять свій «особистий» час в максимально великі й пов'язані між собою блоки. Таким чином, цей процес складається з трьох компонентів:
1. реєстрація часу,
2. управління часом,
3. укрупнення часу.
Як показує практика, саме дотримання цього триступеневий процесу лежить в основі підвищення ефективності управлінської роботи. Досвідчені менеджери знають, що час є обмеженим ресурсом. Межі продуктивності будь-якого процесу встановлюються самим малим ресурсом. В процесі, який називається «досягнення мети», цим ресурсом є час.
Крім усього іншого, час - це ще й унікальний ресурс. З усіх інших найважливіших ресурсів найбільш частим можна рахувати гроші. Саме попит на капітал, а не його пропозицію встановлює межі економічного росту і будь-якої продуктивної діяльності. Людей, а це третій ресурс, завжди можна найняти, хоча по-справжньому грамотних працівників знайти досить складно. На відміну від цих двох ресурсів, ніхто не може зайняти, найняти, купити або якимось іншим чином придбати більше часу.
Пропозиція часу абсолютно не варіює. Яким би високим попит на нього не був, пропозиція рости не буде. Час не має ціни, і його не можна виразити кривою граничної корисності. Більше того, час - це самий продукт, і його неможливо зберігати. Вчорашній час йде назавжди і безповоротно. Саме тому він завжди дефіцитний.
Ресурс часу є абсолютно незамінним. У певних межах завжди можна замінити один ресурс іншим, наприклад алюміній міддю. Можемо замінити людську працю на капітал. Можна використовувати більше знань, інтенсивніше включати в дію інтелект. Але не можна нічим замінити час.
Все навколо вимагає часу. Вимога часу - це справді універсальне умова буття. Всі роботи виконуються у часі і відповідно його поглинають. Тим не менше знаходиться безліч людей, які сприймають цей унікальний, незамінний і необхідний ресурс як даність. І, мабуть, ніщо так не характерно для ефективних керуючих, як їх безмежна турбота про час.
У ринковій економіці підвищення продуктивності праці — основний чинник вирішення економічних проблем підприємства. Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природнокліматичних, структурних.
Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.
Ураховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.
Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві — це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.