Об'єктами ринку праці виступають товар, попит і пропозиція.
Що стосується товару, то частіше за все передбачається, що ним є робоча сила, що визначається як сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які вживаються на виробництво товарів і послуг. Це специфічний товар, який:
а) не відчужується від його власника найманого працівника в процесі купівлі-продажу;
б) є живим, одушевленим товаром, а купівля його використання підприємцем в течії якогось часу отримала назву найма;
в) зумовлює продовження відносин роботодавця і найманого працівника аж до його звільнення;
г) має ту особливість, що носієм його є людина з всіма його правами в суспільстві;
д) грає вирішальну роль в створенні прибутків суспільства;
е) не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з іншим товаром;
ж) не приносить прибутку, якщо його не продати, і крім того, вимагає все нових життєвих благ для його підтримки і ін.
Розглянемо тепер другий об'єкт ринку праці попит на робочу силу. Виділяють індивідуальний і сукупний попит.
Індивідуальний попит це попит окремого роботодавця. Він залежить від:
- попиту на продукцію фірми;
- стану виробництва;
- якості робочої сили.
Рішення про пропозицію своєї робочої сили приймають самі працівники. Важливу роль в цьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т.п.
Основним матеріальним стимулом виступає заробітна плата: чим вище її рівень для окремих працівників, тим більше працівників пропонують свій труд і тим більше вони бажають працювати.
Пропозиція робочої сили формується під впливом ряду різноманітних чинників:
- приріст величини трудових ресурсів;
- співвідношення зайнятого і незайнятого населення;
- особливості пенсійного законодавства;
- культура і релігія і ін.
Основними суб'єктами ринку праці є найманий працівник, як власник, носій і продавець своєї робочої сили, і роботодавець-покупець даного товару.
Важливими умовами здійснення процесу купівлі-продажу товару робоча сила є:
- юридична свобода працівника по своєму розсуду розпоряджаються своїми здібностями робочої сили;
- відсутність можливостей господарювання свого як джерела отримання всіх потрібних для життя коштів або відсутність інших умов існування;
- наявність на ринку праці покупця, що пред'являє попит на робочу силу певної кваліфікації і професійного профілю.
Ринок праці може бути гнучким або жорстким в залежності від того, які відносини складаються між найманими працівниками і роботодавцями, як і якими силами регулюються ці відносини.
Гнучкість ринку праці передбачає:
а) велику територіальну і професійну мобільність трудящих;
б) гнучкість витрат на робочу силу;
в) гнучкість внутрішньогалузевої і міжгалузевої диференціації заробітку;
г) гнучкість в управлінні людськими ресурсами на рівні підприємств;
д) гнучкість використання трудящих у всіляких формах найма і інш.
Жорсткий ринок праці відрізняється наступними характеристиками:
а) гарантія зайнятості;
б) стабільність зайнятості;
в) забезпечення трудящих стабільними прибутками;
г) стабільність зміст роботи;
д) безпека роботи.
На думку багатьох економістів, жорсткий ринок праці є причиною зростання безробіття. [13, с.134].
1.3 Проблеми молоді на ринку праці
Під поняттям “робоча сила” маються на увазі ті працівники, грудці понад 16 років, і хто або вже має роботу або активно зайнятий її пошуком, або хто чекає, що після звільнення з роботи до його послуг знову звернуться. Ті індивідууми, що знаходяться на ринку праці, хто не має роботи за винагороду, складають ряди безробітних. Люди, які не зайняті на роботі, не шукають роботи і не чекають, що їх роботодавець знову дасть їм робоче місце, не прираховуються до робочої сили. Отже. Сукупна робоча сила складається із зайнятих і безробітних. Якість і кількість робочої сили на кожному конкретному ринку праці постійно міняються і потік працівників, що міняють ринок праці, вельми значний. Розглянемо чотири основних потоки між ринками:
1. Наймані працівники, що мали роботу, стають безробітними або в зв'язку з тим, що вони з власного бажання йдуть з роботи, або тому, що їх звільняють з ініціативи адміністрації.
2. Безробітні працевлаштовуються в зв'язку з тим, що їх наймають на роботу на нове місце, або їм знову надають те місце, з якого їх раніше тимчасово звільнили.
3. Ті, хто входить до складу робочої сили, незалежно від того мають вони роботу чи ні, можуть вийти з категорії робочої сили в зв'язку з відходом на пенсію або вирішивши не шукати роботу за плату.
4. Ті ж, хто ніколи не працював і не шукав роботи, поповнюють ряди працівників, уперше входячи в робочу силу, а ті, хто вийшов з робочої сили входять в її склад.
Відношення чисельності безробітних до чисельності робочої сили і є рівень безробіття. І хоч ця величина вельми приблизна, і створює певні неточності, все ж це частіше за все величина, що згадується, необхідна для оцінки стану ринку. [9, с.123].
Коли рівень безробіття складає порядку 5%, то вважається, що положення на ринку праці напружене для роботодавця, а те свідчить про те, що загалом робочих місць багато. У тому випадку підприємці навіть випробовують ускладнення в тому, яким чином заповнити вакансії, що є. Така ситуація свідчить і про те, що більшість з тих: хто не має роботу, в стані досить швидко знайти роботу. Якщо ж рівень безробіття стає вищим, скажемо досягне 7% і більш, то в цьому випадку ринок праці вважається ненапруженим в тому значенні, що існує великий вибір робочої сили, і наймачі можуть без проблем знайти собі відповідні кандидатури на вакансії місця. Коли кажуть, що положення на ринку праці ненапружене, це не означає, що ніде немає ніякого дефіциту. Коли ж кажуть, що ринок праці в напруженому стані, це, проте, може означати, що відносно деяких видів професій або робочих місць число тих, хто шукає роботу, перевищує число вакансій при домінуючій заробітній платі.
Державний та регіональні ринки праці можна сегментувати за галузевою (за видами діяльності) і професійно-кваліфікаційною ознаками.
Галузевий розріз ринку праці за своїм економічним змістом являє собою сукупну суспільну потребу в робочій силі галузей національного господарства, забезпечену реальними робочими місцями.
На сьогоднішній день галузеву структуру сукупного ринку праці слід визнати нераціональною. Перш за все нераціональна найбільш загальна пропорція – співвідношення сукупного попиту на робочу силу сфери матеріального виробництва і сфери послуг. В матеріальній сфері зайнято біля 60%, а у сфері послуг біля 40%. Такий стан склався через переважну орієнтацію на екстенсивний шлях розвитку., недостатнього впровадження у виробництво досягнень НТП та недооцінювання впливу соціальної сфери на ефективність економіки. (в США у виробничій сфері зайнято менше 30% працівників).
В економіці України переважала гіпертрофована потреба в працівниках промисловості, сільського господарства та будівництва. Якщо в нашому сільському господарстві чисельність працівників перевищує 15% від зайнятих у народному господарстві, то у розвинутих країнах вона коливається в межах 2-3% (у США – 2,5%).[14, с.288].
Одне із основних завдань, що повинен вирішити механізм ринку – створити умови для ефективного міжгалузевого перерозподілу сукупної праці.
При цьому необхідно відзначити, що ефективний попит на робочу силу, який буде визначати галузеву структуру сукупного ринку праці в недалекому майбутньому змінюватиметься швидше ніж сукупний попит, який визначає структуру зайнятих тепер. Швидко скорочується потреба в працівниках виробничої сфери і зростає потреба в працівниках сфери послуг.
Професійно-кваліфікаційну структуру сукупного ринку праці можна розглядати, з одного боку, як потребу виробництва в працівниках визначеного рівня освіченості і професійної підготовки, з іншого - як потребу економічно активного населення в робочих місцях, що відповідають рівню його підготовки. Якраз дисбаланс цих складових приводить до наявності вакантних робочих місць в умовах безробіття, та дефіциту визначених робочих місць в умовах нестачі робочої сили.
Найближчим часом важкий фінансовий стан більшості підприємств може привести до ситуації, коли використання некваліфікованої робочої сили буде значно вигіднішим ніж механізація виробництва. І лише з ростом конкуренції між підприємствами ситуація може змінитись в бік механізації виробництва, як гаранта якості товарів, і почнеться вивільнення некваліфікованої робочої сили.
Сьогодні економісти вважають, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 7-8 %. Якщо поточне безробіття значно перевищує природну норму, то це свідчить про змушене безробіття. Безробіття, що є особливо змушеним - це і соціальна катастрофа. Депресія приводить до бездіяльності, а бездіяльність – до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних надбань, розпаду родини, самогубств, соціальної напруженості. Історія переконливо показує, що масове безробіття приведе до швидких соціально політичних змін (згадаємо прихід Гітлера до влади). Тому держави намагаються знижувати рівень безробіття, щоб убезпечити себе і суспільство від соціальних вибухів і потрясінь. [15, с.224].
Масове безробіття в Україні, на жаль, стає суворою реальністю. Кількість тих, хто вже втратив роботу, перевищила найпесимістичніші офіційні прогнози минулого року. Якщо невпинне скорочення робочих місць відбуватиметься такими темпами й надалі, країна матиме всі шанси перетворитися на майже "комуністичне" безкласове суспільство.