Цікава також диференціація регіонів країни за складом безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою фаховою освітою, обличчя передпенсійного віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стала рости частка чоловіків, частка осіб з низьким рівнем освіти, частка молоді
Таким чином, по складу безробітних можна судити про просування того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають "високоосвічені жінки передпенсійного віку", можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні.Отже, в Україні гостре безробіття спостерігається в регіонах двох типів.
По-перше, це райони з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. У регіонах даного типу безробіття існувало й у минулому у виді аграрного перенаселення.По-друге, депресивні регіони, тобто з перевагою найбільш кризових галузей. На даний момент такими є легка промисловість і військово-промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням обсягів виробництва.Важливе також питання сільського безробіття на Україні. Дуже висока також напруженість на сільському ринку праці, тому що вільних робочих місць тут практично немає. В основному сільське безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом і в північних несільськогосподарських регіонах.Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази) рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищує 10%. При цьому рівень безробіття в сільській місцевості вище, ніж у міських поселеннях. У причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Істотними виявилися і соціальні причини (високий природний приріст, значний міграційний відтік), і економічні (різкий спад виробництва в одних галузях, незначний - в інші).
Міжнародна організація праці (МОП) провела дослідження, що показало, що рівень безробітних на Україні значно вище офіційно визнаного.
Таким чином, в обговорюваних сьогодні програмах виходу економіки України з кризи безробіття визначається як результат і наслідок економічної політики, і, отже, боротьбі з безробіттям не приділяється стратегічної ролі в системі державного регулювання. [20].
Розділ 3. Державне регулювання зайннятості
3.1 Прогнозування робочих місць на ринку зайнятості в Україні
Перехід України до новітньої моделі розвитку, в якій джерелом економічного зростання мають стати єдиний освітній простір, наукові знання, технологічні інновації та інформація, потребує кардинального перегляду методів та механізмів регулювання ринку праці з метою забезпечення необхідного перерозподілу зайнятості за видами діяльності та секторами економіки. У період реструктуризації економіки вагомого значення набуває не тільки рівень і якість підготовки робітничих кадрів, а вміння орієнтуватися в потребах ринку праці та бути конкурентоспроможними й затребуваними на ринку праці. Основною умовою формування оптимального ринку праці є створення збалансованих потоків попиту та пропозицій робітничих кадрів.
Сьогодення вказує на те, що в державі не існує комплексного єдиного підходу до прогнозування потреб підприємств у кваліфікованих робітниках, з урахуванням структурної перебудови економіки та програм інноваційного і соціально-економічного розвитку реґіонів. Проблема невідповідності попиту і пропозицій на ринках праці ускладнюється реґіональними диспропорціями в системі ПТО, недостатньою професійною орієнтацією молоді та значною кількістю навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації. Ця ситуація призвела до збільшення кількості фахівців із вищою освітою порівняно з обсягом робітничих професій майже вдвічі. Ринок робочої сили перенасичений бухгалтерами, юристами, економістами, педагогами. Так на одне вакантне робоче місце економіста претендує 86 осіб, а бухгалтера – більше як 30.
Разом із тим, у структурі попиту, який реєструється Державним центром зайнятості України, переважають запити на кадри робітничих професій, тоді як серед тих, хто шукає роботу, значну частину становлять особи з вищою освітою. Відповідно, особливого значення набуває прогнозування професійно-кваліфікаційного попиту на робочу силу як на державному, так і на реґіональному рівнях із необхідним урахуванням безперервного підвищення кваліфікації і перепідготовки трудового потенціалу.
Значний внесок у дослідження стану ринку праці, безробіття, зайнятості, підвищення якості підготовки робітничих кадрів зробили вітчизняні науковці О. Крушельницька, Г. Купалова, Е. Лібанова, Л. Лісогор, В. Новіков, В. Савченко, М. Семикіна та інші. Залишаються недостатньо розробленими питання прогнозування потреб ринку праці для визначення замовлень у системі професійно-технічної освіти (ПТО). Відсутність необхідного збалансованого попиту на робітничі кадри викликає суттєві труднощі під час працевлаштування. [20].
Згідно з Указом Президента України від 29.12.2009 року N 1124/2009, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоров’я і ринку праці в Україні", в якому наголошено про необхідність вдосконалення механізму ліцензування діяльності з надання освітніх послуг, зокрема під час визначення ліцензованих обсягів навчальних закладів, із метою забезпечення оперативного реагування на потреби ринку праці та здійснення в установленому порядку заходів щодо оптимізації мережі ПТНЗ відповідно до потреб ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах [3, с.259].
Так, у 2009 році відбувалося приведення мережі навчальних закладів у відповідність до структури економіки країни, їхнього укрупнення. Із цією метою протягом поточного року на виконання Програми оптимізації мережі професійно-технічних навчальних закладів, ураховуючи динаміку розвитку інфраструктури виробництва та потреби ринку праці, здійснено укрупнення 43 навчальних закладів, в 11 змінено тип навчального закладу. Із вересня 2009 року в Україні працює 993 навчальних заклади ПТО різних типів, із них – 876 державних ПТНЗ, 72 навчальних центри при установах виконання покарань, 45 професійно-технічних училищ, що є структурними підрозділами вищих навчальних закладів [1, с. 9].
Регулювання системи реґіональних ПТО має враховувати сеґментацію ринку робочої сили, а її основними мають бути такі елементи: конкуренція ринку праці, оплата праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання праці, а з іншого – відбувається адаптація системи реґіональної ПТО до потреб ринку. Постає нагальна проблема у створенні єдиної національної системи безперервного професійного навчання, основними цілями якого мають бути: задоволення потреб підприємств у робітничих кадрах необхідних професій і кваліфікацій, що відповідають технологічному рівню виробництва; підготовка робітників за новими спеціальностями і професіями; перепідготовка робітників у зв’язку з їхнім перерозподілом між підприємствами, видами діяльності та реґіонами; формування робітників нового типу, що відповідатиме перспективним вимогам виробництва [2, с. 23].
Питання щодо функціонування підприємств в умовах жорсткої конкуренції напряму залежить від якості професійних знань та мотивацій його робітників, що дозволить переглянути ставлення роботодавців і здійснити нові підходи до участі в організації ПТО. Адже ринок праці потребує системного вдосконалення та підвищення кваліфікації робітників як на виробництві, так і на базі ПТНЗ. У межах запобігання таких негативних тенденцій, як зниження рівня кваліфікації робітників, необхідно спрямувати зусилля на розроблення та запровадження механізмів стимулювання роботодавців до участі в навчально-виробничому процесі.
Ринок послуг професійної освіти виступає як єдиний інтеґральний виробник особливого продукту – кваліфікованої робочої сили на ринку праці. Разом із тим, існують дві суттєві проблема сьогодення, а саме – демографічна й економічна кризи.
Так, в Указі "Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоров’я і ринку праці в Україні" зазначено, що з 1991 року кількість населення України скоротилася більш як на 6 млн. осіб, а під впливом світової фінансової кризи рівень безробіття серед економічно активного населення в першому півріччі 2009 року зріс до 9,9 відсотка проти 6,4 відсотка у 2008 році [3,с.257].
За даними Держкомстату, кількість зайнятого населення віком 15–70 років у середньому за перше півріччя 2009 року зменшилась, порівняно з відповідним періодом 2008 року, на 893,6 тис. осіб і становила майже 20,2 млн. осіб. Рівень зайнятості знизився з 59,6 відсотка в середньому за перше півріччя 2008 року до 57,7 відсотка в середньому за перше півріччя 2009 року. Кількість безробітного населення віком 15–70 років за цей період збільшилась на 609,2 тис. осіб і становила понад 2 млн. осіб. Рівень безробіття, визначений за методологією МОП, підвищився на 2,9 відсоткового пункту і становив 9,1 відсотка економічно активного населення віком 15–70 років [4]. Під впливом кризи найбільше скорочення кількості зайнятого населення відбулося в будівництві на (16,2 відсотка), промисловості (на 11,9 відсотка), готельному та ресторанному господарстві (на 8,1 відсотка), сільському господарстві (на 7,1 відсотка). Найменший відсоток в аграрному секторі не вказує на позитивну тенденцію, адже ще в попередні роки криза в сільському господарстві викликала зменшення кількості зайнятого населення, призвела до занепаду соціально-побутової сфери на селі і, одночасно, до системного зростання кількості селян, які зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу або безробітні. Ускладнює ситуацію низький рівень оплати праці селян, який на 30 % нижчий за середній показник у промисловості.