Не випадково в багатьох країнах кластерний аналіз став активно використовуватися при формуванні і здійсненні національної промислової політики. Кластерний підхід дозволяє підвищити ефективність взаємодії приватного сектора, держави, торгових асоціацій, дослідницьких і освітніх установ в інноваційному процесі
Можливості кластерного підходу демонструє, зокрема, зарубіжний досвід. Повністю кластеризовані фінська і скандінавська промисловість. В США більше половини підприємств працюють за такою моделлю виробництва, коли підприємства кластера знаходяться в одному регіоні і максимально використовують його природний, кадровий і інтеграційний потенціал. Як правило, продукція кластерів орієнтована на експорт. Країни Європейського Союзу прийняли шотландську модель кластера, при якій ядром такого спільного виробництва стає велике підприємство, що об’єднує навколо себе невеликі фірми. Існує і італійська модель – більш гнучка і рівноправна співпраця підприємств малого, середнього і великого бізнесу. Фахівці вважають, що для країн з перехідною економікою найбільше підходить саме така форма кластерної організації виробництва.
Жодна країна не може бути конкурентоздатною у всіх сферах. У розвинених країнах міжнародна конкурентоздатність спочатку знаходилася і зміцнювалася в рамках окремих кластерів. Конкурентоздатність Швеції в целюлозно-паперовому секторі розповсюджується на обладнання в сфері деревообрабки і виробництва паперу, конвейєрних ліній і деяких суміжних галузей, наприклад, виробництво сірників. Данія розробила специфічні промислові технології для агробізнесу і харчової промисловості. Подібним чином німецькі машинобудівники виграють від наявності в Німеччині високорозвиненого виробництва компонентів для цих галузей. В Італії спеціальні кластери сформувалися в промислових районах, в яких склалися галузеві комбінації: металообробка - ріжучий інструмент, мода - дизайн, шкіра - взуття, деревообробка - меблі. Американське "ноу-хау" в секторі виробництва споживчих товарів забезпечило лідерство країни в сільському господарстві, виробництві упаковки нарівні з успіхами в області реклами і фінансовому секторі. Японська потужність в секторі побутової електроніки дозволила успішно розвивати виробництво чипів пам’яті і мікросхем, в той час як США зберігали лідерство у виготовленні логічних мікрокомпонентів, що використовуються в комп’ютерах, телекомунікаційному обладнанні і військовій електроніці.
Існує цілий ряд вже випробуваних практикою систем сприяння формуванню кластерів: Наприклад, програми, спрямовані на об’єднання ділових людей з розрахунку на те, що розширення мереж приведе до розширення співробітництва; створюються бази даних, до яких можуть звертатися фірми, що шукають партнерів. Застосовується також державне фінансування деяких кластерних проектів, що можливе на конкурсній основі. У цьому випадку представники різних проектів взаємодії, кооперації можуть подавати заявки на субсидії, причому державні кошти отримують лише найкращі з них.
У світовій практиці вже склалися основні форми стимулювання малих інноваційних підприємств, в тому числі і в рамках кластерних промислових систем В США, Франції застосовують пряме фінансування, субсидії, позики, які сягають 50% витрат на створення нової продукції і технологій. У Швеції під це надають позики без виплати процентів. В Англії, Німеччині, Франції створюються фонди впровадження інновацій з урахуванням можливого комерційного ризику, знижують державне мито для індивідуальних винахідників.
Поширеність кластерних стратегій вельми нерівномірна між країнами; різна і практика їх здійснення. Далеко не завжди використовуються одні і ті ж поняття, але більшість країн Європи виробила для себе ту або іншу кластерну стратегію. Така стратегі існує в Данії, Нідерландах, Бельгії, Канаді. Франція й Італія можуть служити прикладами країн, де здавна практикується своєрідна кластерна стратегія, хоч і під іншою назвою.
В Італії надзвичайно високою є концентрація індустріальних округів. Ніхто не знає, скільки цих округів існує, бо вони постійно формуються. Італійці створили свою, модель мережевої системи. Наприклад, в Ломбардії працює система підтримки між кластерами, тут вивчаються інноваційні, коопераційні, організаційні зв’язки. Австрія за десятиріччя також створила 100 % інноваційну економіку на базі кластерів. Тут спочатку вивчили всі патентні можливості кожного регіону, всіх 9 земель, а вже потім почала створювати кластери. Перший кластер був створений в сфері обробки деревини. Зараз в Австрії лише автомобільних кластерів чотири. Навіть створений кластер дизельних двигунів, які зараз використовують не лише в Європі, але і у Сполучених Штатах Америки.
Перший кластер в Угорщині створений в західній Панонії. Це був автомобільний кластер, який використав можливість співпраці з 15 європейськими кластерами. Зараз в західній Панонії працюють 5 кластерів Всі кластери Угорщини – інноваційні. Польща теж швидко пішла цим шляхом. Спочатку вона провела адміністративно-територіальну реформу, створивши 15 воєводств, в кожному з яких є багато можливостей для того, щоб створювати свої інноваційні системи. Наприклад, в Гданську працює кластер, який займається біотехнологіями, комп’ютеризацією, електронікою та телекомунікаціями, в ньому беруть участь близько 60 компаній. В Росії існує декілька спонтанних кластерів, утворених навколо ключових галузей промисловост – хімічної, нафтогазової, автомобілебудування, металургії, машинобудування і суднобудуванн.
В Україні досвід створення і розвитку кластерів також існує, хоча називати його особливо вдалим, мабуть, поки що не варто. Кластерні технології застосували спочатку на Хмельниччині, а трохи згодом на Івано-Франківщині. На Хмельниччині така модель впроваджується досить успішно, вже діють чотири кластери. Це: будівельний та швейний у Хмельницькому, туристичний, та харчовий кластер в Кам’янці-Подільському. Наприклад, швейний кластер об’єднує не лише швейні підприємства, а й середні учбові заклади відповідного напрямку і навіть університет. Успішно діє кластер сільського туризму "Оберіг". Зараз він об’єднує 6 тисяч працівників. Це перший подібний кластер сільського туризму в Україні.
Розробка оптимальної моделі промислового кластера для України - це в значній мірі розробка і реалізація заходів підтримки інноваційних малих підприємств, здатних генерувати ідеї і на тих або інших умовах пропонувати підприємствам (інвесторам)-лідерам не тільки свою продукцію, виготовлену "по західних лекалах", але і свої інноваційні розробки.
Китаю знадобилося майже 15 років і величезні зовнішні інвестиції для створення конкурентоздатних кластерів навколо орієнтованих на експорт текстильної промисловості, фабрик спорттоварів, одягу, іграшок, посуду тощо. Скільки часу знадобиться Україні, щоб подібна прогресивна система кластерної взаємодії стала реалією нашого життя? Експерти затрудняються прогнозувати подібну ситуацію, але те, що така форма взаємодії зрозуміли, мабуть, всі. Треба лише розумно й успішно запровадити її в економіку країни.
2. Інноваційні технологічні кластери як засіб активізації трансферу технологій
Інноваційний розвиток економіки пов’язаний з прогресивними змінами в технології і робочій силі, а також у формах і методах організації праці, що потребує нових підходів до управління виробництвом і значних витрат матеріальних, інтелектуальних та фінансових ресурсів.
Ситуація з одного боку ускладнюється тим, що проблеми інвестування провідних галузей доводиться вирішувати в умовах економічної кризи, коли "заморожування" коштів при реалізації конкретних проектів дуже негативно впливає на ефективність функціонування всієї економічної системи, з іншого – потреба в інвестиціях для реструктуризації виробничого апарату, реформування і перебудови всієї економіки постійно зростає внаслідок необхідності оновлення діючих виробничих потужностей. Сьогодні вже відчувається, що всі існуючі негативні тенденції, які склалися, неможливо побороти без ефективної інноваційно-інвестиційної політики, повномасштабної інвестиційної підтримки, орієнтованої на докорінне переоснащення діючого виробництва та створення відповідних умов для реалізації інноваційної моделі розвитку економіки.
У зв’язку з руйнуванням зовнішньоекономічних зв’язків з країнами близького та далекого зарубіжжя в Україні призупинено діяльність ряду хімічних підприємств, підприємств машинобудування, легкої промисловості, будівельної індустрії та ін. Докорінної реструктуризації виробничого апарату вимагає транспортна галузь, де знос основних фондів складає 60-80%.
У критичному стані перебувають переробні галузі сільського господарства. Деяке пожвавлення виробництва останнім часом за умов посиленої експлуатації морально та фізично зношеного обладнання, що не поновлюється, не гарантує подальшого економічного зростання, до того ж глибинні економічні та політичні негаразди не сприяють належній динаміці ринкових перетворень в економіці країни.
Основною проблемою сучасного періоду розвитку економіки України залишається подолання затяжної інвестиційної кризи. Національне виробництво не може в повному обсязі забезпечити необхідний рівень розвитку за рахунок власних ресурсів. Тому для України досить актуальним питанням є залучення іноземних інвестицій. При цьому потреба в іноземних інвестиціях може розглядатися в двох аспектах. По-перше, з точки зору подолання кризових явищ в економіці, що передбачає інвестування життєво важливих галузей, щоб не допустити їх зупинки; по-друге, з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинених країн, тобто, як основа структурної перебудови економіки, що потребує значних коштів.