У структурі інформаційного бізнесу прийнято виділяти: значні інформаційні служби-генератори, сервісні комерційні інформаційні фірми і фірми інформаційної інфраструктури.
Інформаційні служби-генератори формують і структурують накопичену традиційну інформацію (друковані видання, технічну документацію, довідкову інформацію на машинних носіях). Подібного роду інформаційні центри тісно пов'язані з науково-технічними, державними організаціями і навчальними закладами, кооперуючись з ними стосовно збору джерел інформації і форм її опрацювання. Генерування інформації є дуже трудомістким процесом. Прискорення опрацювання інформації можливе лише за рахунок його автоматизації. Тому в структурі капіталу таких фірм переважну частину становить вартість технічного забезпечення збору і передання інформації (комп'ютери, їх мережі, розмножувальна і копіювальна техніка тощо).
Сервісні інформаційні фірми виконують в основному функції посередника, що реалізує накопичений інформаційний продукт безпосередньому споживачеві. Поява таких фірм на ринку інформації стала можливою лише з виникненням розвинутої системи інформаційних комунікацій. У цьому випадку накопичена у банках даних інформація стає масовим видом товару.
Наприклад, за наявності у місті 5 значних науково-технічних бібліотек її користувачами одночасно можуть бути від 500 до 1000 осіб. Система теледоступу до банку даних у телефонному режимі дає можливість збільшити кількість користувачів у десятки й сотні разів (обмежувачем може бути кількість телефонів і комп'ютерів).
В інфраструктурі інформаційного обслуговування зайняті фірми, які створюють комунікаційні інформаційні зв'язки, а також фірми, які здійснюють програмне забезпечення інформаційних технологій, тощо.
Аналіз сучасного розвитку інформаційного ринку вказує на тенденцію збільшення частки посередницьких послуг сервісних інформаційних фірм і фірм, що здійснюють програмне забезпечення. Поступово відбувається зсув сервісного обслуговування у бік генерації інформаційних баз даних.
Інформаційні посередники використовують такі форми взаємовідносин із замовниками інформації:
— поширення інформації за передплатою;
— відкритий продаж інформаційного продукту;
— інформаційні замовлення;
— постійне (сервісне) інформаційне обслуговування;
— користування базами даних.
Поширення інформації за передплатою є одним із видів інформаційного обслуговування, що полягає у виборі замовником визначеної тематики інформації, яку він бажає одержати протягом визначеного терміну. Цей вид обслуговування дає змогу постійно поліпшувати і розширювати змістовність наданого замовнику матеріалу. До недоліків цього виду послуг варто віднести однобічність наданої замовнику інформації, яку він не спроможний коригувати. У зв'язку з цим такий вид послуг оцінюється невисоко і комерційні результати можливі лише за великих обсягів замовлення. Ці ж недоліки властиві і відкритому продажу інформації, який розрахований на випадкового користувача (видання довідкової літератури, бібліотечних каталогів, спеціальних видань тощо).
Якщо перелічені види інформаційних послуг спрямовані на споживача, то індивідуальні інформаційні замовлення звичайно надходять від споживачів. До цього виду послуг варто віднести підготовку технічних підбірок, копій документації з інформаційних фондів, машинних копій матеріалів баз даних і т. ін.
Вищим рівнем інформаційного обслуговування є постійне (сервісне) обслуговування замовників інформації. За такого рівня обслуговування сервісна фірма має постійне коло клієнтів, взаємовідносини з якими можуть оформлятися на договірних умовах або без них. Постійні замовники забезпечуються усіма видами інформації та інформаційних послуг.
Особливим видом інформаційного обслуговування є патентна робота і продаж патентних ліцензій Продаж ліцензій є вузькоспеціалізованим і висококваліфікованим видом комерційної діяльності.
Ліцензією заведено називати надане за визначену винагороду право на використання різноманітних науково-технічних досягнень. Ліцензії бувають таких видів:
— патентна, що надає право на використання запатентованого винаходу або винаходу, на який подана заявка;
— безплатна ліцензія, що дає право на використання "ноу-хау", яке незапатентоване або втратило новизну;
— комплексні, надані на нововведення, на які подано заявку, але патентна чистота нововведення є сумнівною;
— виняткова, що визначає монопольне право її власника на використання винаходу;
— проста, що видається під право використання нововведення на певний строк.
У загальному вигляді вартість ліцензії розраховується за такою формулою:
Ц = WТП, (1)
де Ц — ціна ліцензії;
W — частка лицензіара в прибутку ліцензіата;
Т — термін дії ліцензії;
П — щорічний прибуток ліцензіата від використання ліцензії.
Платежі за ліцензії здійснюються двома способами:
— за фактичним економічним результатом та участю у прибутках;
— за очікуваним економічним ефектом (паушальний платіж).
Паушальний платіж — це твердо зафіксована у ліцензійному договорі сума винагороди від очікуваного економічного ефекту. Такі платежі встановлюються за користування занадто складними "ноу-хау" або з невизначеними результатами впровадження (продаж ліцензії маловідомій фірмі, впровадження нововведення через визначений термін і т. ін.).
За фактичним результатом, як правило, здійснюються періодичні відрахування у відсотках від визначеного базового показника (вартості продукції, суми продажів, з одиниці виготовлюваної продукції, з одиниці потужності і т. ін.). Такі відрахування прийнято називати роялті.
Роялті визначають за формулою
(2)де Р — розмір роялті;
П — додатковий очікуваний прибуток;
Ц — світова ціна базового аналога одиниці продукції, що ліцензується.
У міжнародній практиці набули поширення такі розміри роялті, %:
З—6 — за ліцензії на виробниче устаткування;
1—5 — за ліцензії на вироби масового попиту і продовольчі товари;
4—8 — за ліцензії на спеціальні прилади й устаткування;
1—4 — за ліцензії на напівфабрикати і продукцію непромислових галузей.
Виходячи з розмірів роялті, ціна на ліцензію розраховується у такий спосіб:
Ц= QрРТ, (3)
де Ц — ціна ліцензії;
Q — обсяг продукції, що випускається;
р — ціна виробу;
Р — розмір роялті;
Т — термін дії ліцензії.
Термін дії ліцензійних договорів, як правило, не перевищує 10 років.
Останнім часом значного поширення набули консультаційні послуги, що також виділилися в окремий вид науково-технічної діяльності — консалтинг.
Прийнято виділяти такі типи консультаційних послуг:
— дослідження і прогнозування ринку (товарів, послуг, "ноу-хау" і т. ін.);
— дослідження і прогнозування цін світових торгових ринків;
— оцінка експортно-імпортних операцій;
— розробка техніко-економічних обгрунтувань;
— юридичні консультації.
Більшість консультативних фірм надає послуги з багатьох проблем, створюючи для цього спеціалізовані групи, які вирішують питання, пов'язані з конкретними функціями підприємства (виробництво, фінанси, збут, вивчення ринку тощо) або сектором економіки (промисловість, банківська справа, торгівля, комунальні послуги і т. ін.). У таких фірмах, з одного боку, дбають про поглиблену спеціалізацію шляхом накопичення досвіду, а з іншого — всіляко сприяють розширенню кваліфікаційного профілю співробітників, переводячи їх з однієї спеціалізованої групи в іншу. Усе це сприяє підвищенню рівня кваліфікації спеціалістів, тому що на роботу в консультативні фірми підбираються спеціалісти, що мають економічний або технічний (рідше обидва) профіль спеціалізації.
Контроль за якістю роботи консультантів здійснюється фірмою-клієнтом разом з адміністрацією консультаційної фірми. Попередній і поточний контроль є ефективнішим, ніж контроль після закінчення роботи.
Серед чинників, що забезпечують високу якість консультативних послуг, виділяють: рівень підготовки консультантів і їхню активність; точне визначення умов контракту; чіткий добір договорів відповідно до спеціалізації консультативної фірми; правильну організацію взаємовідносин між консультантом і фірмою-клієнтом; стандартизацію методів роботи консультантів.
Підтримання якісного рівня консультативних послуг забезпечується своєчасним відстежуванням нових тенденцій у розвитку науки і техніки в результаті аналізу поточної періодики, організації внутрішньофірмових заходів, участі у семінарах і на курсах підвищення кваліфікації.
Висока якість роботи консультативних фірм останнім часом забезпечується використанням електронно-обчислювальної техніки у двох основних напрямках: опрацювання технічної інформації і застосування ЕОМ безпосередньо у процесі консультування.
5. Показники кон'юнктури науково-технічної продукції
З погляду вивчення кон'юнктури ринку науково-технічної продукції, показники, які її характеризують, можна розділити на такі, що:
— оцінюють діяльність науково-технічних колективів і їхню усталеність на ринку;
— характеризують власне науково-технічну продукцію;
— дають уявлення про стан самого ринку науково-технічної продукції.
До показників, що оцінюють діяльність тієї або іншої науково-технічної організації, можна віднести об'ємні і фінансові показники її діяльності, частку охоплення ринку, конкурентоспроможність, кількісні і якісні оцінки авторитетності наукового колективу.
До об'ємних і фінансових показників діяльності науково-технічних організацій насамперед варто віднести обсяг науково-технічних робіт, у тому числі за їх видами, валовий прибуток і чистий прибуток організації.