Лідерство. Стиль керівництва (стр. 2 из 2)

Прихильники іншої ситуаційної теорії стилю керівництва, яка допускає множинність оптимальних стилів, стверджують, що продуктивність груп людей є взаємозалежною категорією, функцією взаємодії між повагою керівника та найменш значущого працівника і такими ситуаційними змінними:

ступінь довіри і симпатії підлеглих до керівника;

ступінь структурованості завдання (можливість поділу його на компоненти);

ступінь сприйняття позиції керівника як вияву його влади (наприклад, влади приймати і звільняти підлеглих).

Таблиця 1.1. Матриця застосовуваних стилів керівництва та їх сприйняття підлеглими

Матриця застосовуваних стилів керівництва
Орієнтація на відносини	Орієнтація на завдання
	Низька	Низька	Висока
	Стиль відокремлення	Стиль відданості справі
	Висока	Стиль налагодження зв'язків	Об'єднуючий стиль
Матриця сприйняття стилів керівництва
Орієнтація на відносини	Орієнтація на завдання
	Низька	Низька	Висока
	Бюрократ (дезертир)	Добрий автократ (деспот)
	Висока	Розвиваючий керівник (місіонер)	Об'єднуючий керівник (примирювач)

Якщо підлеглі поважають керівника і довіряють йому, виробничі обов'язки чітко окреслені, а становище керівника сприймається як відносно повновладне, найкращим стилем керівництва є орієнтація на завдання.

Дослідження феномену лідерства свідчать, що основною характеристикою лідера є стиль його керівництва, який визначає спрямованість його дій на роботу (завдання) і вектор спрямованості його впливу на персонал організації.

Стиль керівництва

Стиль є феноменом, який часто не має кількісного виміру і сприймається інтуїтивно як комплекс особливостей об'єкта. Такий погляд прийнятний для трактування стилю керівництва, який розглядають у контексті організації праці підлеглих. Нерідко поняття "стиль керівництва" і "стиль управління" ототожнюють, хоч між ними існують певні відмінності.

Стиль управління - системна поведінка керівника щодо безпосередньо підпорядкованих йому управлінських працівників, яка змінюється в часі залежно від ситуації і виявляється у способах виконання управлінських робіт і впливу на об'єкт управління підпорядкованого управлінського персоналу.

Отже, стиль управління є ширшим поняттям, яке характеризує не лише стиль роботи керівника, а й стиль роботи всіх управлінських працівників.

Стиль керівництва - сукупність типових і відносно стабільних прийомів впливу керівника на підлеглих з метою ефективного виконання управлінських функцій і виробничих завдань господарської системи.

Стиль керівництва виявляється в прийомах, послуговуючись якими керівник спонукає (мотивує) колектив для ініціативного і творчого виконання обов'язків, контролює

результати його діяльності. Він може бути характеристикою якості діяльності керівника, його здатності забезпечувати ефективне управління, створювати і відтворювати в колективі творчу, доброзичливу атмосферу.

Значний внесок у дослідження стилю управління зробили послідовники Е. Мейо. Так, на основі їх тестів сформульовані класичні в теорії менеджменту ознаки авторитарного, демократичного і пасивного (ліберального) стилів управління. К. Левін та його прихильники вважали, що індивідуальний стиль конкретного керівника залежить від його особистих психологічних якостей і може цілеспрямовано формуватися на основі усвідомлення проблем організації.

Однак отримані ними результати неоднозначні: працівники досягали кращих показників за авторитарного стилю керівництва, хоч відчували більше задоволення від співпраці із керівником-демократом. Це послужило підставою для тверджень, що стиль керівництва зумовлює не психологічний тип керівника, а середовище, в якому він працює.

У процесі досліджень стилів керівництва постала проблема їх кількісної оцінки, у поглядах на яку оформилося два підходи. Один із них передбачає оцінку психологічних якостей особистості керівника, які визначають тип його поведінки в колективі, а отже і стиль керівництва (автократ, демократ, ліберал). Однак за цього підходу неможлива точна кількісна оцінка стилю керівництва, оскільки вона ґрунтується на суб'єктивних експертних висновках. Крім того, чітке розмежування стилів не дає змоги оцінити їх проміжні варіанти. Пошуки критеріїв виміру якості стилю керівництва були малоуспішні, оскільки всі психологічні характеристики слабо корелювали з ефективністю керівництва.

Перші успішні роботи з кількісного аналізу стилів керівництва припадають на другу половину 50-х років XX ст. Зроблені вони були у СПІА. В основі їх - кількісний вимір стилів керівництва у таких координатах:

Орієнтація на працівників, тобто такий стиль поведінки, який свідчить, що керівник розуміє інтереси підлеглих, поважає індивідуальність кожного з них і враховує їх потреби.

Орієнтація на виробництво, за якої основну увагу приділяють виробничим і технічним аспектам діяльності організації.

Найвідомішим описом стилів керівництва з цих пози цій є ґратка менеджменту, запропонована сучасними американськими вченими Робертом Блейком і Джоан Моутон. На їх думку, кожний результат досягається у "силовому полі" між виробництвом і людиною. Перша "силова лінія" спрямована на максимальний обсяг виробництва товарів і послуг. Постійними цілями тут є максимально високий прибуток, економія витрат виробництва та ін. Намагання при цьому підвищити продуктивність будь-якою ціною призведе до мізерних результатів.

Друга "силова лінія" націлена на людину. Вона спрямована на те, щоб умови праці найбільшою мірою відповідали її потребам та бажанням. Добре самопочуття і задоволення від роботи - друга мета. Отже, амплітуда стилів керівництва перебуває в межах, позначених 1.1 - 9.9. Очевидно, стиль, закодований як 9.9, - ідеал, якого можна досягти. Він полягає в умінні менеджера так побудувати свою роботу, щоб підлеглі вбачали в ній можливість самореалізації, підтвердження власної значущості.

Дещо інтим підходом до опису стилів керівництва є класифікація К. Левіна, запропонована ним у 1944 р. і відома як одномірний опис стилю керівництва. На його думку, з погляду мотивації працівників стиль керівництва виявляється передусім в ступені делегування повноважень підлеглим.

Отже, стиль керівництва конкретного керівника можна описати в координатах ставлення до людей і ставлення до виробництва. Міра тяжіння керівника до тієї чи іншої силової лінії відображатиме його індивідуальний стиль керівництва.

Висновки

Діяльність сучасного вітчизняного менеджера перебуває під впливом політичних, соціальних і психологічних чинників дестимулюючого і стимулюючого характеру. їх сукупність вимагає таких особистих якостей, як активна соціальна позиція, компетентність, опора на колективний розум, товариськість і дружелюбність, практично-психологічний розум; здатність до саморефлексії; психологічний такт.

Поняття "керівництво", "влада" та "лідерство" мають різну сутність. Керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати їх виконання. Влада - це змога впливати на поведінку інших. У системі формальних повноважень керівника передбачена потенційна влада над підлеглими, а реальна влада залежить від відносин керівника з навколишнім середовищем - його безпосередніми керівниками, підлеглими та колегами. Сучасна філософія менеджменту основою ефективного впливу на підлеглих вважає відносини керівництва і влади, побудовані на засадах лідерства.