По-третє, забезпечення ефективного вирішення завдань політики зайнятості, здійснення реальної керованості суспільними процесами на ринку праці неможливе без системи відповідних органів (органів державного (регіонального) управління, центрів зайнятості у їх співпраці з недержавними організаціями).
По-четверте, управління зайнятістю населення зумовлено, насамперед, людським чинником, тобто стосується соціального аспекту ринкових відносин.
Державне управління зайнятістю населення, на наш погляд, повинно вирішувати принаймні три групи завдань:
1. Створювати економічні передумови зайнятості шляхом розробки та реалізації економічної політики, спрямованої на розвиток і збереження ефективних робочих місць. Отже, має бути поєднання загальноекономічної політики (перш за все її інвестиційної, кредитно-грошової, зовнішньоекономічної, податкової та бюджетної складових) з політикою зайнятості.
2. Розробляти та здійснювати заходи, спрямовані на реалізацію довготермінової державної політики щодо розвитку трудового потенціалу. Ці заходи мають забезпечувати суб’єктів ринку праці повною та оперативною інформацією про вакантні робочі місця.
3. Вживати певних заходів щодо стимулювання та активізації безробітних. Це обумовлено тим, що частка безробітних після певного періоду безуспішного пошуку роботи, відмов роботодавців у прийнятті на роботу «опускає руки», припиняє пошук роботи1.
Нинішню систему регіонального управління в Україні в цілому успадковано ще із радянських часів. За своїм змістом вона майже не змінилась, хоча її реформування почалось. Таким чином, регіон є виконавцем державної регіональної політики. Що стосується визначення поняття регіону, то думки вітчизняних фахівців з цього приводу не збігаються. Більшість з них, за традицією, дотримується об’єктивістського підходу, розглядаючи зазначене поняття як однорідне соціально-економічне та еколого-географічне утворення. При цьому ігнорується такий чинник, як наявність автономної системи управління. У такому аспекті автор приєднується до думки тих фахівців, що ототожнюють регіон з адміністративно-територіальним розподілом країни3.
Функція ж регіонального управління зводиться до визначення переліку соціально-економічних проблем, характерних для певного регіону та оцінки рівня пріоритетності в рамках цільового блоку державної регіональної політики.
Як і раніше здійснюється механізм централізованого управління регіональними процесами за допомогою регіональних і місцевих програм зайнятості населення, що враховують особливості демографічного і соціально-економічного розвитку територій4.
Але внаслідок обмеженості фінансового забезпечення цей вплив недостатньо дієвий. Загальні причини такого становища: недосконалість управління регіональним розвитком і перехідний характер економіки України, яка до того ж перебуває у фазах спаду і депресії.
Пріоритетними напрямами регулювання зайнятості населення в регіоні повинні бути:
1. Створення нових і додаткових та збереження старих робочих місць.
2. Стимулювання нетрадиційних форм зайнятості: зайнятості неповний робочий час, тимчасової зайнятості, роботи на дому, сумісництва.
3.Організація професійного навчання безробітних’.
Втілення цих напрямів вимагає удосконалення регіонального управління, яке має полягати у:
· забезпеченні на відповідній території реалізації державної політики у сфері зайнятості населення;
· здійсненні моніторинг}’ у сфері зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, аналізові та прогнозуванні розвитку процесів у соціально-трудовій сфері відповідної території;
· організації на засадах соціального партнерства проведення переговорів і укладення угод між місцевими органами виконавчої влади, об’єднаннями роботодавців та профспілок;
· внесенні пропозицій до програм соціально- економічного розвитку відповідних територій щодо раціонального розміщення продуктивних сил, підвищенні мобільності працівників, заохоченні підприємництва, застосуванні гнучких режимів праці та праці на дому, розвитку тимчасової та самостійної зайнятості;
· організації розроблення та подання на розгляд держадміністрацій відповідного регіону територіальних програм зайнятості населення, спеціальних програм щодо стабілізації зайнятості населення з визначенням фінансового забезпечення для регіонів з кризовою ситуацією на ринку праці;
· аналізові демографічної ситуації, прогнозуванні її впливу на ринок праці та зайнятість населення;
· здійсненні аналізу міграційних процесів на відповідній території, підготовці місцевим органам державної влади пропозиції щодо регулювання міграційних потоків.
На базовому рівні (районному і міському) триває робота з удосконалення управління зайнятістю населення шляхом впровадження Єдиної інформаційно-аналітичної системи (далі — Система).
Ця Система дає змогу в кожному районі мати оперативну інформацію про потребу в працівниках, пропозицію робочої сили та можливість професійного навчання в Україні; створити можливість перенесення з базового на регіональний рівень формування статистичних звітів, нарахування та організацію виплати всіх видів матеріального забезпечення.
На нашу думку, розгортання такої системи підвищить ефективність роботи державної служби зайнятості щодо надання соціальних послуг безробітним громадянам та роботодавцям, підготовки перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості населення тощо.
Такий підхід потребує радикальної зміни існуючої практики застосування центрами зайнятості заходів щодо активного сприяння працевлаштуванню, переходу до програмне-цільових принципів управління їхньою діяльністю. Кожна програма має розраховуватись для певних категорій безробітних відповідно до потреб конкретних клієнтів, а не навпаки, коли на перше місце ставиться виконання плану профнавчання або громадських робіт.
Активність безробітних у пошуку роботи багато в чому визначається ознаками, критеріями і порядком визнання людини безробітною. Власне активність і є межею, що відрізняє неробу — особу, яка не має роботи і не докладає зусиль для працевлаштування, від безробітного — непрацюючої людини, яка наполегливо намагається змінити свій соціальний статус і майнове становище. У міжнародній практиці є правові норми, за якими безробітними вважають осіб, які «не можуть дістати підходящу роботу і справді шукають роботу.» Для України актуальним є питання формування освіченого, конкурентоспроможного, мобільного на ринку праці працівника нового типу, з раціональною поведінкою, почуттям відповідальності6.
Для удосконалення державного управління в сфері зайнятості населення потрібно вирішити суперечності законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального характеру засобом «збудження» органів державної влади в їх єдності з громадськістю та реалізації активної політики зайнятості.
Законодавчо-правовий чинник має включати:
· розробку та законодавче затвердження державних соціальних стандартів;
· заходи щодо забезпечення здійснення прав і гарантій громадян, зафіксованих у Конституції України, інших законодавчих актах;
· розробку проектів законів, спрямованих на розвиток трудового потенціалу та його ефективне використання.
· Економічний чинник управління містить:
· запровадження сприятливої державної інвестиційної політики;
· створення державних і недержавних фондів розвитку трудового потенціалу;
· цільова спрямованість фінансування до сфери відтворення та використання трудового потенціалу;
· реформування системи оплати праці з метою підвищення її відтворювальної, мотиваційної та інших функції;
· заходи щодо забезпечення умов екологічної безпеки, охорони здоров’я та життєдіяльності населення.
До організаційних чинників управління належать:
· розробка Концепції та Національної програми народонаселення до 2020 р.;
· розробка та фінансове забезпечення Державної програми відтворення та розвитку трудового потенціалу України;
· наукове і кадрове забезпечення реалізації концепції трудового потенціалу;
· розробка Комплексної програми створення і збереження робочих місць;
· створення дієвого моніторингу соціальних процесів;
· забезпечення координації заходів щодо розвитку трудового потенціалу з іншими напрямами соціально-економічної політики держави.
· Соціальний блок управління включає:
· забезпечення державою соціальної стабільності суспільства;
· врегулювання соціально-трудових відносин відповідно до етапів реформування економіки;
· створення умов для соціального партнерства, відносин між найманим працівником, роботодавцем та державою;
· удосконалення інституту страхування.
Лише в такий спосіб удосконалення державного управління в сфері зайнятості населення отримає потужні «важелі впливу», реалізація яких дозволить поліпшити ситуацію з формуванням і використанням трудового потенціалу, піднести на новий рівень його розвиток в перспективі.
Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій є одним з найважливіших завдань держави.
Актуальність проблеми забезпечення природно-техногенної безпеки населення і територій зумовлена тенденціями зростання втрат людей і шкоди територіям, що спричиняються небезпечними природними явищами, промисловими аваріями і катастрофами. Ризик надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру невпинно зростає.