Від основної мети на найближчий рік залежить оптимізм керівників у відношенні впливу впровадження управлінських нововведень на фінансовий стан фірми. Значного поліпшення очікують керівники:
· тільки 8% підприємств, орієнтованих на виживання;
· 13% підприємств, орієнтованих на стабілізацію;
· 32% підприємств, орієнтованих на розвиток.
Об'єктивна необхідність управлінських нововведень керівниками українських малих підприємств значною мірою усвідомлюється. Потреба у використанні нових методів управління при рішенні різних управлінських задач потребують 71%, а при управлінні конкретними сферами діяльності - 67% опитаних керівників.
Виявилася пряма залежність між залученістю в інноваційну діяльність у сфері управління і рівнем розвитку підприємства. Більш висока прибутковість, позитивна динаміка інвестицій, орієнтація на розвиток співвідносяться з більш високим ступенем усвідомлення необхідності в управлінських новаціях і самій інноваційній активності; про які свідчить реалізовані і підготовлені нововведення, оцінка їхнього позитивного впливу на результати діяльності підприємства. Так, якщо серед керівників фірм, що працюють у збиток, 56% вважають, що їм необхідні нові методи для рішення управлінських задач, то серед керівників прибуткових підприємств таких 70% (при невеликому рівні прибутковості) і 78% (при середньому рівні прибутковості). При цьому кількість управлінських задач, відзначених одним керівником, також росте. Якщо всі опитані керівники виділили в середньому по дві управлінські задачі, для рішення яких вони вважають за необхідне використовувати нові методи, то на одного керівника підприємства з невеликою прибутковістю в середньому приходиться 2,2 задач, на одного керівника підприємства із середньою прибутковістю - 2,8 задачі.
Реальна готовність до змін зберігає ту ж залежність: частка керівників, які мають намір змінити методи, мінімальна для підприємств, орієнтованих на виживання (53%). Для керівників МП, що мають як основну мету розвиток, він складає 72%. І якщо на кожного, що має намір змінити методи рішення управлінських задач, серед орієнтованих на розвиток, у середньому приходиться по 2,8 задачі, то для "тих хто виживає" - по 1,9. Частка фірм, що мають готові до впровадження управлінські нововведення в різних сферах діяльності, коливається від 35% у групі збиткових підприємств до 43% у групі фірм із невеликим прибутком і до 58% у групі фірм із середнім прибутком.
Динаміка інвестицій прямо пропорційна чеканню поліпшення стану фірми в результаті впровадження управлінських новацій. Так, якщо на підприємствах, що зменшило інвестиції, частка песимістів була максимальною і склала 32%, то на підприємствах, що не змінювали обсяг інвестицій, вона скоротилася до 24%, а на МП, що збільшила інвестиції, частка мінімальна - 7%.
Більш зріла позиція у відношенні якості менеджменту в цілому й інноваційній активності в цій сфері здатна забезпечити найбільшу ефективність у використанні всіх можливостей підприємства, привести до фінансової стійкості і до росту інвестиційної активності.
Стратегічне планування стає актуальним для керівників підприємств малого бізнесу. З величезним відривом саме ця задача була оцінена ними як найбільш скрутна. Так само високо була оцінена необхідність використання саме при рішенні цієї задачі нових методів (37% у порівнянні з 23% для наступної задачі). Це відповідає закономірностям розвитку ринкової економіки і тенденціям змін у світовій теорії і практики менеджменту. Сам факт усвідомлення керівниками необхідності вироблення стратегії розвитку на рівні підприємства - нове явище в нашому управлінні.
Як констатуючий висновок по розділу ми можемо сказати те, що в даний час рівень реальної готовності керівників малих підприємств до управлінських нововведень досить низький.
Дослідивши в даній роботі проблему формування і реалізації управлінських інновацій ми можемо зробити наступні висновки і узагальнення:
1. Найважливіше значення для досягнення бажаних результатів інноваційного процесу має мотивація його учасників. Як показало дослідження, переважна більшість керівників при здійсненні новацій орієнтовані на власні ідеї, у той час як підлеглі розглядаються ними як джерело ідей у три рази рідше (відповідно, у 76% і в 27% випадків). Використання цього резерву здатно істотно підвищити ефективність інноваційних процесів на підприємствах.
Для формування позитивної мотивації необхідні наступні умови:
· очікувані керівником результати інноваційної діяльності повинні бути чітко визначені і відомі кожному виконавцю;
· повинні існувати усім відомі винагороди за досягнення цих результатів;
· винагороди повинні мати цінність для виконавців;
· необхідно, щоб існували такі неформальні норми в колективі, при яких статус працівника і відношення до нього з боку колег залежали від його відношення до справи;
· система контролю повинна забезпечувати об'єктивну оцінку результатів інноваційної діяльності;
· одержувані винагороди повинні відповідати результатам праці і розподілятися справедливо;
· необхідно, щоб працівники були упевнені, що існують матеріально-технічні, організаційні й інші умови, достатні для досягнення очікуваних результатів.
Однак не тільки створення необхідних умов, породжує позитивне відношення до нововведень і зацікавленість у їхньому освоєнні. Тому що будь-які нововведення торкають інтереси працівників, для подолання можливого опору з їх боку необхідне вживання спеціальних заходів. Основна мета подібних мір - максимально можливе включення працівників у процес перетворень. У мінімальному ступені це може бути досягнуте за рахунок постійного інформування співробітників про зміни, що готуються, в ідеалі працівники повинні бути учасниками інноваційного процесу із самих ранніх його стадій. Немаловажним є також забезпечення готовності до нововведень за рахунок спеціального навчання співробітників.
Для успішного протікання інноваційного процесу необхідно, щоб виконавці не тільки "хотіли", але і "могли" здійснювати інноваційний процес, тобто мали необхідну кваліфікацію, володіли методами рішення задач на визначених етапах інноваційного процесу, мали досвід і необхідні знання. Спеціальна підготовка кадрів до інноваційної діяльності і нагромадження досвіду такої діяльності - необхідна умова її успішності.
Для успіху спільної діяльності важливо забезпечити ефективний обмін інформацією - ефективні комунікації: вертикальні (між підлеглими і керівником) і горизонтальні (міжособистісні і групові), забезпечивши приступність необхідної виконавцям інформації, своєчасність її надходження, її вірогідність.
1. Андрощук Г. Державна інноваційна політика // Інтелектуальна власність.-2004.-№1.-С.37-40
2. Андрощук Г. Раціоналізаторська діяльність за кордоном // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 4. – с. 29-34.
3. Бондар О.В. Актуальні аспекти управління інноваційною діяльністю машинобудівних підприємств в період трансформації економіки України // Регіональні перспективи. – 2004. – № 3-4 (22-23). – с. 36-37.
4. Гришин І.Я. Національна ідея тотальних інновацій та інформаційна технологія клієнт-сервер//Вісник УАДУ.-2005.-№2.-С.205-208
5. Инновационный менеджмент: Справ.пособие / под. ред. П.Н.Завлина, А.К.Казанцева, Л.Э.Миндели. – СПб.: Наука, 1997. – с.560.
6. Ионцов М. Инновационная сфера: состояние и перспективы // Экономист.-2004.-№10.-С.17-22
7. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. – М. : Екзамен, 2001. – 576 с.
8. Комраков Е.М. Создаём инновационное образование // Народное образование.-2003.-№7.-С.30-37
9. Красноносова О.М. Проблеми матеріального стимулювання персоналу промислових підприємств // Фінанси України. – 2002. – № 10. – с. 48-52.
10. Кулагин А.С., Леонтьев Л.И. О стимулировании иннвационной деятельности // Недвижимость и инвестиции. Правовое регулирование. – 2004г. – № 1(10) http://www.drp.ru/journal/journal_8_7.htm
11. Лебедева Е.А.Венчурные фирмы в США//Вопросы изобретательства.-2003.-№8.-С.11-15
12. Малащук С.П. Роль зон свободного экономического развития в региональной инно-вационной деятельности. Сборник статей и тезисов выступлений по развитию инновацион-ной деятельности в рамках проекта "Харьковский технокрай 2015"15-16мая 2005 г.-Х.:АРПНТЭИ, 2005.-82с.
13. Мякотин Ю.Г.,Шукшунов В.Е. Инновационное образование: концепции, проблемы, становление, поиск технологий.-М.:Академические чтения, 2004.-102с.
14. Пересада А.А.Основы инвестиционной деятельности.-К.: ООО Либра, 1996.-344с.
15. Перлак И. Нововведения в организациях.М.:Экономика,1999.-144с.
16. Пічкур О. Особливості інноваційної діяльності на сучасному етапі // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 1. – с. 34-39.
17. Покропивный С. Инновационный менеджмент в рыночной системе хозяйствования // Экономика Украины.- 2005.-№2.-С.34-
18. Положення про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів. Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №549 від 22.05.96р
19. Тацуно Ш. Стратегия - технополисы: Пер. с англ.-М.:Прогресс, 2003.-344с.
20. Теория и практика создания технологических парков.Материалы международного семинара по проблемам развития инновационной деятельности 17-23 сентября 2003г.- Харьков: Наука, 2003.-160с.
21. Матеріали соціологічного опитування консалтингової агенції „Консалтинг Груп Юкрейн”