Поділ праці являє собою розчленування єдиного виробничого процесу на окремі операції (наприклад, процес виробництва зерна складається з оранки, сівби, догляду за посівами, збирання врожаю та інших операцій). З ним пов'язаний поділ праці по галузях підприємства, стадіях розвитку рослин і тварин, по видах робіт. Ним визначаються спеціалізація працівників, їхній професійний та кваліфікаційний склад. Спеціалізація працівників, залежно від кількості виконуваних технологічних операцій, може бути поопераційною (виконання однієї операції, певної стадії робіт) і комплексною (виконання всіх операцій процесу).
Поділ праці на підприємстві відбувається: між його окремими підрозділами і між працівниками всередині підрозділу. Поділ праці між підрозділами виражається у спеціалізації робіт і засобів праці. Відповідно до цього підрозділи господарства відрізняються один від одного за видами вироблювальної продукції (буряківнича бригада, молочна ферма та ін.) і за родом занять (загін по внесенню добрив, ремонтна майстерня тощо).
Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.
Зворотною стороною поділу праці є її кооперація, як сумісна участь людей в одному або різних, однак пов'язаних між собою процесах праці.
Кооперація — це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту. Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.
Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації: а)всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки; б) всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції; в) всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов |тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).
Найбільш основними формами кооперації є : проста і складна. За простої кооперації група працівників сумісно зайнята на виконанні однорідних операцій. Ця форма кооперації переважає при виконанні кінно-ручних робіт. При складній кооперації працівники виконують неоднорідні операції одного процесу. Вона застосовується при виконанні робіт із використанням технічних засобів.
Між поділом і кооперацією праці існує тісний зв'язок. Розвиток поділу праці зумовлює його подальшу кооперацію. Кооперування, в свою чергу, спонукає до подальшого поділу праці. Ці категорії завжди лежать в основі організації праці на будь-якому підприємстві. Без цього виробництво неможливе.
• організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;
Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдосконалення планування, організації і обслуговування робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної праці. Організація робочого місця - це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації. Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника.
Велике значення в організації праці має обслуговування робочих місць, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо. Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями: - енергетична - забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;-транспортно-складська - доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;-підготовчо-технологічна - розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;- інструментальна - зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;- налагоджувальна - налагодження і регулювання технологічного устаткування;-міжремонтна - профілактичне обслуговування; o контрольна - контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;- облікова - облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін. Всі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджувальне, чергове обслуговування робочих місць.
• нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці, виробництво продукції і надання послуг, як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;
Нормування праці – це основа організації на підприємстві. Нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.
Універсальною мірою праці і найширше вживаним об’єктом її нормування є робочий час.
Під нормою часу розуміється його регламентований розмір, необхідний для виробництва одиниць продукції, партії, або виконання тої або іншої роботи одним або групою виконавців відповідно кваліфікації у визначених організаційно-технічних, природно-кліматичних умовах. При нормуванні ручних, машинно-ручних робіт в основу норм кладуться нормативи часу, тобто його затрати що регламентуються на виконання окремих виробничих операцій, установлені для звичайних умов з урахуванням застосування передових прийомів та методів праці виконавцями відповідно кваліфікації, сучасного устаткування. Крім норм та нормативів часу на виробництво, визначаються норми затрат часу на відпочинок, що знаходяться в залежності від ступеня стомлюваності робітника, при виконанні окремих видів робіт. Вони ґрунтуються на спеціальних наукових рекомендаціях, виражаються у відсотках до оперативного часу.
• організація підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;
• оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу.
Режим роботи підприємства визначає кількість змін на добу, тривалість зміни в годинах , тривалість робочого тижня й загальний час роботи підприємства, цеху протягом календарного періоду (доба, місяць, квартал, рік). Виходячи із цього режими праці й відпочинку підрозділяються на змінні, добові, тижневі й річні.
Змінний режим праці й відпочинку - порядок чергування часу роботи й відпочинку протягом робочої зміни. Основою для розробки будь-якого змінного режиму праці й відпочинку є динаміка працездатності. При розробці змінного режиму роботи з урахуванням умов виробництва й особливостей кожного конкретного виду робіт визначається загальна величина часу на відпочинок, розподіл цього часу протягом зміни (перерви в роботі і їх тривалість), характер відпочинку.
Необхідно розрізняти загальний час на відпочинок і особисті потреби (обумовлене відповідними нормативами) і час на регламентовані перерви. Тривалість відпочинку в плині зміни ( регламентовані перерви) залежить в основному від ваги праці й умов його здійснення. Відповідно до рекомендацій праці при визначенні тривалості відпочинку протягом робочого часу необхідно враховувати наступні десять виробничих факторів, що викликають втому:
- фізичні зусилля,
- нервова напруга ,
- темп роботи,
- робоче положення ,
- монотонність роботи,
- мікроклімат,
- забруднення повітря,
- виробничий шум,
- вібрація,
- освітлення .
Залежно від сили впливу кожного із цих факторів на організм людини встановлюється час на відпочинок.
Змінний режим праці й відпочинку повинен містити в собі перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Відпочинок повинен бути регламентованим, тому що він більш ефективний, ніж перерви, що виникають нерегулярно, за бажанням працівника.
При раціоналізації добових режимів праці й відпочинку ефективність багато в чому залежить від того, наскільки правильно враховуються закономірності добового ритму фізіологічних процесів людини, тобто при виборі оптимального режиму праці й відпочинку потрібно визначити такі параметри, які сприяють кращому використанню виробничих фондів і забезпечують найбільшу ефективність виробництва .
Добовий режим роботи підприємства може бути однозмінним, двозмінним, трьохзмінним або чотирьохзмінним.
Перехід на багатозмінний режим роботи повинен проводитися одночасно із прискоренням перебудови роботи організацій і установ сфери обслуговування й соціально-культурних галузей. З метою підвищення зацікавленості робітників, майстрів і інших фахівців, що працюють у вечірню й нічну зміну, для них вводиться ряд додаткових моральних і матеріальних стимулів, пільги і переваги.