Для кожного інвестиційного проекту залежно від суми і розподілу в часі інвестицій, строків освоєння об'єкта, розміру прибутку визначається дисконтований строк окупності інвестицій. Значення цього строку для різних проектів можуть змінюватися в широкому діапазоні. Якщо, наприклад, строк становить 2 - 3 роки, то не виникає сумнівів відносно високої ефективності проекту. Строк окупності в 10 - 15 і більше років, вірогідно, є свідченням незадовільної ефективності проекту.
Очевидно, що чим більший строк окупності (менший коефіцієнт ефективності), тим нижча ефективність проекту. У цьому зв'язку можна дійти висновку про існування такого (граничного) значення строку окупності (рентабельності) інвестицій, яке відділяє економічно ефективні інвестиційні проекти від неефективних.
Принципово важливим є питання, як визначити граничне значення коефіцієнта ефективності інвестицій. У плановій економіці централізовано затверджувалися нормативні коефіцієнти ефективності, які були обов'язковими для всіх організацій, де визначалась економічна ефективність капіталовкладень, нової техніки, технічного та організаційного розвитку підприємств.
В ринковій економіці також доцільно визначити граничний рівень коефіцієнта ефективності інвестицій. Безумовно, цей коефіцієнт не може бути директивним чи нормативним. В умовах приватної чи корпоративної власності прийнятність або неприйнятність інвестиційних проектів з будь-якими рівнями рентабельності визначають власники і керівники підприємств. Однак останнім теж потрібні певні орієнтири для прийняття раціональних рішень. Саме таким орієнтиром може слугувати граничне значення показника економічної ефективності.
На практиці можуть складатися різні ситуації. Наприклад, коли інвестиційний проект розширення підприємства має рентабельність інвестицій нижчу за граничний рівень, але вищу за рентабельність діючого капіталу підприємства, позитивне рішення щодо реалізації цього проекту може зумовлюватись очікуваним зростанням рентабельності всього капіталу підприємства після його розширення.
Керівники підприємства можуть прийняти інвестиційний проект до реалізації для одержання додаткового прибутку і в тому випадку, коли його рентабельність нижча за граничний рівень і навіть нижча за рентабельність діючого капіталу. Це їх право і їх відповідальність, але вони мають знати, що ефективність прийнятого ними проекту досить низька і це негативно впливатиме на вартість їх підприємства.
Складною проблемою є визначення граничного рівня коефіцієнта ефективності інвестицій у промисловості. Як у попередні часи, коли нормативні коефіцієнти ефективності капіталовкладень централізовано встановлювалися на рівні 0,12 — 0,15, так і тепер відсутні загальноприйняті методи розрахунку нормативних чи пропонованого граничного коефіцієнтів.
Обґрунтування граничного коефіцієнта ефективності інвестицій необхідно проводити на підставі фактичних і прогнозованих даних рівня і динаміки рентабельності основних фондів та інвестицій у промисловості. При обґрунтуванні всі вихідні дані потрібно брати у порівнянних цінах, враховувати зміни галузевої структури промисловості, стан справ у фондостворюючих галузях – машинобудуванні і будівництві, вплив інших факторів.
Таке обґрунтування можуть виконати центральні науково-дослідні інститути, які володіють усією необхідною інформацією і мають досвід аналізу макроекономічних показників.
Граничний рівень рентабельності має забезпечувати підвищену ефективність інвестиційних проектів порівняно з раніше реалізованими інвестиціями і діючими основними фондами. Саме за такої умови реалізація всієї сукупності інвестиційних проектів у промисловості, що мають рентабельність інвестицій вищу за граничний рівень і відповідно високий науково-технічний рівень, буде вирішальним фактором зростання ефективності суспільного виробництва.
Для оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів, які мають порівняно невеликі обсяги інвестицій і строки реалізації, а також для вибору ефективного проекту з декількох альтернативних доцільно використовувати статичні показники абсолютної і порівняльної ефективності (коефіцієнт ефективності, строк окупності інвестицій, зведені витрати), які забезпечують простоту розрахунків і вірогідність їх результатів.
Для оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів із значними обсягами інвестицій і тривалістю реалізації необхідно розраховувати динамічні показники ефективності – дисконтований строк окупності чи дисконтований коефіцієнт ефективності інвестицій.
Застосування пропонованих динамічних показників, по-перше, не потребує недоцільного і непотрібного прогнозування прийняття строку дії проектів, у багатьох випадках – з точністю до 1 року, і тим самим забезпечує вірогідність оцінки ефективності; по-друге, виключає штучне завищення ефективності, що має місце при розрахунках NPV та інших показників на основі грошових потоків.
В обох методичних підходах при застосуванні статичних і динамічних показників слід віддавати перевагу коефіцієнту ефективності, який є більш інформативним, ніж строк окупності, оскільки дозволяє порівнювати його з рентабельністю виробничих фондів на власному підприємстві, на інших підприємствах, у цілому по галузі промисловості, з коефіцієнтами ефективності інших інвестиційних проектів, а також з граничним коефіцієнтом ефективності (після його встановлення), з процентними ставками тощо.
Граничний коефіцієнт ефективності інвестицій може бути встановлено науковими інститутами на замовлення і під керівництвом Міністерства економіки України на базі аналізу і прогнозування рівня рентабельності інвестицій, основних фондів й інших показників на макрорівні. Цей коефіцієнт не повинен бути обов'язковим для інвесторів і підприємств, але його існування і практичне використання як орієнтира забезпечуватиме відбір ефективних інвестиційних проектів і підвищення ефективності виробництва.
Перехід до ринку викликавпотребу у формуванні принципово нового підходу до інвестиційної політики промисловості, адекватної сучасній економічній ситуації. Це обумовлено істотними змінами інвестиційного статусу держави і недержавних структур, поділам їхніх функцій в інвестиційному процесі, скороченням частки централізованих інвестицій у їхньому загальному обсязі, зміною структури останніх по формах власності в зв'язку з приватизацією землі й засобів виробництва, зміною складу і співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел інвестування, способу розподілу інвестицій у результаті переходу від твердого — централізованого розподілу — до ринкового механізму відповідності попиту та пропозиції, до інших критеріїв оцінки ефективності капітальних вкладень.
Політика охоплює всі напрями діяльності держави. У залежності від сфери суспільних відносин, що є об'єктом політичного впливу, говорять про економічну чи соціальну, культурну чи технічну, фінансову чи інвестиційну, внутрішню чи зовнішню політику.
1.3 Особливості інвестування промисловості
В економічній літературі під інвестиційною політикою розуміють систему заходів і дій органів державної влади, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату, вишукування й консолідацію інвестиційних ресурсів, а також ефективне їхнє використання з метою досягнення позитивного економічного ефекту. Дослідження процесу формування інвестиційної політики необхідно починати з питань підстави цілей інвестиційної політики, при цьому варто враховувати, що державна інвестиційна політика — найважливіша складова частина соціально-економічної політики і може бути реалізована лише в її рамках. Отже, інвестиційна політика повинна бути спрямована на реалізацію стратегічних і тактичних цілей усього народного господарства [15].
В даний час виявляється економічна ситуація в промисловості, що характеризується активізацією виробничої діяльності підприємств реального сектора. Після багатократної девальвації гривні у промисловості з'явилися ознаки фінансового оздоровлення підприємств.
З головної мети інвестиційної політики випливають підцілі й задачі. Головна підціль інвестиційної політики — це формування клімату, сприятливого для інвестиційної діяльності. Формулювання задач інвестиційної політики повинне враховувати головний ланцюг і сформовану економічну ситуацію в країні, регіоні й галузі. Тому головна мета і задача інвестиційної політики в сучасних умовах полягає в тому, щоб зупинити спад виробництва, інфляційний процес, активізувати інвестиційну діяльність для забезпечення структурної перебудови народного господарства з метою подальшого економічного й соціального розвитку.
Ефективність інвестиційної політики оцінюється відповідно до того, наскільки вона відображає інтереси різних кіл суспільства і наскільки сприяє досягненню поставлених стратегічних цілей і рішенню конкретних задач. Головна особливість інвестиційної кризи — його чітко виражений галузевий і регіональний характер, тому для здійснення антикризових мір неодмінна регіоналізація інвестиційної політики, а це потребує розробки системи заходів для удосконалювання інвестиційної політики регіону в рамках державної інвестиційної політики.
За роки реформ в інвестиційній сфері слід зазначити наступні основні тенденції: значно знизилася частка інвестицій в основний капітал в промислові підприємства, наслідком цього з'явилося безперервне зниження темпів приросту основних фондів в промисловості, що привело за останні роки до їх абсолютного скорочення. Ряд негативних тенденцій спостерігалися в динаміці структури і темпів зростання інвестицій по галузях промисловості. Більш ніж в два рази зросла частка інвестицій в електроенергетику, скоротилася частка інвестицій в паливну промисловість, а частка інвестицій в харчову промисловість зросла.