СГЦ третьої категорії є генераторами прибутку, тобто джерелами фінансування інших видів бізнесу і функціональних видів діяльності, у першу чергу, розробки нової продукції; капіталовкладення направляються на збереження досягнутого цими видами бізнесу статусу. Зрілі ринки цих продуктів, що характеризуються сильною конкуренцією, вимагають звичайно витрат як на поточні маркетингові заходи щодо збереження і збільшень частки ринку, так і на розробку продуктових і технологічних нововведень, тобто перспективну, стратегічну діяльність. Крім того, для збільшення швидкості обороту капіталу, вкладеного у виробництво цих продуктів, і збільшення потоку готівки капіталістичні фірм прибігають до штучного збільшення попиту, роблячи свідомо недовговічні, а часто і просто неякісні товари, що загрожують здоров'ю і навіть життю споживачів.
Нарешті, від продукції четвертої категорії рекомендується рятуватися якомога швидше. Однак, у деяких випадках корпорації зберігають ці види продукції у своїй номенклатурі. Зрілі, ємні ринки збуту продукції, деякою мірою захищені від різких коливань попиту і великих нововведень, у корені що змінюють переваги споживачів, дозволяють підтримувати конкурентноздатність продукції навіть в умовах щодо малої частки ринку. Наприклад, у США корпорація "Жиллетт" контролює 60% ринку бритвених лез, "Шик" – 20%, а "Уілкінсон" і "Американ Сейфті Рейзор" – продовжують успішно конкурувати, володіючи лише 7-8 відсотками ринку.
Стратегії у відношенні кардинальних нововведень, що не мають аналогів, полягає в активному інвестуванні з метою створення ринку збуту. При цьому допускається збитковість цих видів продукції в плині стадії впровадження на ринок і його розширення. Протягом цього періоду оціночний показник прибутковості у відношенні підрозділів, що роблять нововведення, не застосовується.
Таким чином, за допомогою моделі керування портфелем капіталовкладень оцінюються різні види господарської діяльності корпорації, вибираються інвестиційні (і, відповідно, інноваційні) стратегії у відношенні кожного напрямку бізнесу, приймаються рішення про коректування виробничої структури корпорації. Наприклад, "Дженерал Електрик" з її допомогою виділила зі своїх численних напрямків господарської й інноваційної діяльності ряд бізнесів, подальше фінансування і розвиток яких було визнано безперспективним. У цю категорію потрапило приблизно 30 % підприємств компанії, у тому числі такі високотехнологічні як виробництво ядерних реакторів, засобів зв'язку, систем кабельного і кольорового телебачення, Передачі і розподіли електроенергії.
Відповідно до моделі "життєвого циклу" найбільш бажаної для корпорації послідовністю переходу продукції з однієї категорії в іншу є наступна: із другої в першу, потім у третю, і, якщо цього не можна уникнути – у четверту, тобто послідовність, що відповідає виникненню, ростові і зрілості ринку визначеної продукції. Однієї з найважливіших задач вищого керівництва є створення збалансованого (причому з урахуванням довгострокової перспективи) портфеля, набору видів продукції, що випускається, або напрямків бізнесу, організаційно згрупованих у СГЦ. Теоретично збалансований портфель повинний включати трохи СГЦ третьої категорії, тобто прибутку, що приносять основну масу; один-два СГЦ першої категорії, що повинні перейти в третю; трохи – другий, що еволюціонують у першу; і, можливо, трохи СГЦ четвертої категорії.
У розпорядженні менеджменту знаходиться ряд важелів, що дозволяють регулювати склад портфеля СГЦ, а також у визначеній мері, наскільки це не залежить від впливу зовнішніх факторів, швидкість і напрямок руху основних видів продукції з однієї категорії в іншу. Єдина, глобальна мета, який керується при цьому корпоративне керування – це досягнення цільової норми прибутковості в плановому періоді. Домінування цієї мети, спроба регулювати її досягнення за допомогою механізму селективного фінансування виробництва лише тих видів продукції, що обіцяють максимальну вигоду, обумовлює неможливість для капіталістичної фірми цілеспрямовано і добровільно дотримувати інтересів суспільства. Відома реакційність методики портфельного розподілу ресурсів у рамках капіталістичної корпорації виявляється і при зборі інноваційних проектів. Менеджмент йде на фінансування розробки тільки тих нововведень, що "уписуються" в існуючий набір стратегічних проектів і збігаються з перспективним планом його розвитку. Нововведення ж, що з'явилися в рамках фірм і володіють навіть значною суспільною корисністю, але суперечному досягненню фінансових цілей власників капіталу і вищих керуючих, можуть так і не одержати подальшого розвитку, їхнє впровадження і виробництво затримується доти, поки воно не стане вигідним з погляду фінансових інтересів фірми. На гостроту цієї проблеми вказує і той факт, що буржуазна держава (особливо в США починає в останні роки активні заходи для стимулювання розробки таких нововведень. На це, зокрема, націлене введення податкових пільг для інвестицій у НДВКР, стимулювання створення корпораціями венчурних підрозділів і т.п.
Підводячи підсумок, випливає ще раз підкреслити, що органи, що відповідають за науково-технічний розвиток корпорацій, починають грати усе більш помітну роль у внутрішньо-фірмовому плануванні, що особливо чітко виявляється в технологічно передових концернах. Підхід, що раніше домінував, до керування і планування НДВКР, що полягає в концентрації уваги корпоративного менеджменту на "традиційних" питаннях (наприклад, про якість керівництва лабораторією або про обсяги фінансування НДВКР), починає змінюватися переважною орієнтацією на стратегічні фактори розвита НДВКР, такі, наприклад, як вибір нової технологічної області для компанії; визначення шляхів переходу до нової технологічної бази і засобів керування цим переходом; розробка методів підготовки корпорації до змін у технології, викликаних внутрішнім і зовнішніми стосовно неї факторам. Ця тенденція ще мало помітна, але більш широкі процеси модифікації механізмів стратегічного планування по лінії інтеграції в плановий процес науково-дослідної діяльності дозволяють припустити, що вона буде розвиватися. Застосовувані капіталістичними фірмами схеми і процедури планування інноваційної діяльності в силу різної ролі підрозділів сфери НДВКР у виробленні господарських стратегій, а також у залежності від накопиченого науково-технічного потенціалу, традицій проведення досліджень, підходів до контролю і фінансування НИОКР, досить різноманітні. У сучасній практиці найбільших монополій зустрічаються і централізовані, і децентралізовані системи планування, і що сполучать і той і інший підхід. Усіх них, однак, поєднує одна риса: суперечливість використовуваних управлінських систем, що страждають як методичної невідпрацьованості, так і, що випробують на собі деструктивний вплив капіталістичної системи господарювання. Звідси - їхні часті перебудови, що знижують ефективність планування нововведень, і, як наслідок – результативність самих НДВКР.
БЮДЖЕТНО-ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ НОВОВВЕДЕНЬ У КОРПОРАЦІЇ
Будь-яке науково-технічне нововведення при капіталізмі знаходить право громадянства лише тоді, коли витрати на його впровадження не тільки відшкодовуються, але і повертаються з визначеним приростом. Прибуток, в основі якої лежить прибавочна вартість, зроблена всіма найнятими капіталом працівниками, що беруть участь у виробничому процесі, - це мета і засіб його безперервного поновлення. Забезпечення цільової норми прибутковості, що є розрахунковою формою норми прибутку і концентрованим вираженням стратегічних цілей корпорації, - така головна задача функціонування фінансово-економічного механізму нововведень.
Виділення бюджету на НДВКР являє собою одну зі складових у розподілі ресурсів у корпорації в цілому: воно починається а процесі корпоративного планування. Тільки після того, як установлені довгострокові цілі всієї корпорації, що керують служби НДВКР можуть сформулювати конкретні задачі й установити пріоритетність реалізації найбільш насущних проектів. Будучи затвердженими, ці проекту висувають необхідність в ефективних методах бюджетного розподілу і контролю над ресурсами. Перед службами НДВКР, незалежно від їхнього статусу в організаційній структурі фірми, ставляться в першу чергу наступні задачі: забезпечувати ефективне використання коштів, і давати корисний вихід у виді нововведень, перерозподіляти грошові потоки від малоефективних програм – до потенційно більш вигідного.
Такий підхід до фінансування НДВКР, базується на строго бюджетній основі, з одного боку, і на прибутковості програм – з іншої, припускає аналіз науково-виробничого циклу, оцінку і добір проектів, а також специфічні підходи в розробці бюджетів програм, що необхідні два ув'язування короткострокових бюджетних планів з довгостроковими цілями корпорації. Особливості функціонування витрачених на НДВКР грошових ресурсів вимагають специфічних процедур їхнього фінансування.