Які б ні були внутрішні причини обмеження витрат на НИОКР, його наслідком є заниження довгострокового росту фірми і приведених дійсних і майбутніх її прибутків.
Зовнішні причини, що приводять до обмеження дослідницьких бюджетів, більш серйозні, чим внутрішні. Велика частина фондів, що йдуть на нові капвкладення, формується з грошових надходжень, які генеруються самою компанією: цей перерозподіл прибутку й амортизаційних відрахувань. Вихід за межі таких надходжень означає нові позики або випуск нових акцій, що, природно, знижує прибутку фірми, оскільки і ті й інші вимагають виплати відсотків.
Таким чином, покриття витрат на НДВКР, особливо в галузях з довгостроковими і дорогими програмами, як, наприклад, виробництво ЕОМ, авіа космічна й електротехнічна промисловість, представляє досить значну проблему.
Оскільки проведення досліджень зв'язане з великою невизначеністю, і, отже, високим ступенем ризику, фонди на них, як правило, формуються з власних засобів корпорації: їхнім джерелом можуть служити як її нерозподілені прибутки, так і доходи, отримані від випуску акцій. Ці фонди складають так називаний ризиковий капітал, утрата якого не веде до настільки важких наслідків для положення корпорації, як утрата позикових засобів у результаті невдалого дослідницького проекту. Але на дослідження виділяються звичайно суми менше, ніж на придбання нового обладнання, необхідного для випуску нової продукції, оснащення, сировини і напівфабрикатів. У такому виділенні власного капіталу корпорації, до речі, лежить можливість його специфічного використання в організаційно відособлених підрозділах НДВКР – венчурних групах, що можуть розвиватися в самостійно функціонуючу філію і навіть – в окрему фірму. Відособлена частина капіталу, складаючи невловимі активи материнської корпорації, у той же час знижує ризик у її діяльності, страхує від можливих невдач і втрат.
Нерозподілені прибутки корпорацій, що йдуть на НДВКР, обкладаються пільговими податками, що є одним з основних важелів стимулювання інноваційної діяльності з боку держави стосовно приватного сектора і служить посиленню фінансової моці найбільших корпорацій. У 1981 р. адміністрація Рейгана прийняла новий закон про податкові пільги компаніям, що здійснюють торговельну і господарську діяльність (тобто він не стосується тих фірм, що зайняті тільки дослідженнями і розробками і ті доводять них до промислового впровадження). Основним елементом закону поряд із поруч інших, менш істотних, є положення про те, що промислова фірма одержує додаткову 25%-ную податкову знижку з будь-якої суми, виділюваної на проведення НДВКР понад базовий рівень, що визначений рівнем 1981 р. У цю суму включаються витрати на заробітну плату, лабораторне устаткування і матеріали, а також орендні платежі, наприклад, оплата дорогого машинного часу.
Період дії нової податкової пільги з липня 1981 р. до 1 січня 1986 р. Завдяки їй передові в технічному відношенні фірми зможуть збільшити витрати на НДВКР на 20-40%. Якщо, наприклад, якась фірма, витрачаючи щорічно на НДВКР 1 млн. дол. вирішить підвищити їхня вартість до 2 млн. дол., то фактично їй треба буде додати не 1 млн. долл., а 290 тис., дол., тому що вона заощадить 710 тис. дол. на податках із прибутків. Ця економія буде складатися зі звичайної46%-ний знижки з податків на доходи, що йдуть на проведені фірмами НДВКР, плюс ще додаткова 25%-ная знижка. Остання не тільки сприяє збільшенню бюджету НДВКР, але також веде до росту норм прибутку від нововведень.
Ефект підвищення норми прибутку зв'язаний з розрахунком граничної норми прибутковості від НДВКР. Так, якби інноваційні програми якоїсь корпорації генерували до прийняття закону 200 умовних одиниць прибутку при 100 одиницях сумарних витрат, то норма прибутку склав би до і після відрахування податків 2. Після прийняття закону прибутку з урахуванням виплати податків склали б 104 од. (при 48%-ний звичайній податковій ставці на прибутку), а витрати з обліком нової податкової знижки - тільки 27 од.; тоді норма прибутку від дослідницьких бюджетів склав би 3,85. Виходить, одним з наслідків нової податкової пільги є зниження граничних витрат, розрахованих на рівні активності 1981 р.
Проілюструємо це малюнком 3а: при такому зниженні в секторі П, пік кривої чистих прибутків зміститься вправо, як і рівень оптимальної дослідницької активності. Це буде означати підвищення ефективності додаткових вкладень у НДВКР.
Аналіз малюнка 3б, що враховує виплати податків, показує, що зубцювата ламана лінія, що представляє собою вартість капіталу, є результатом впливі 25%-ний податкової пільги на граничні витрати капіталу. Якщо в 1981 м, бюджет НДВКР був нижче того рівня, що був необхідний для виконання всіх гранично ефективних програм, то зниження цих витрат стимулює збільшення бюджету. Оскільки фірма при цьому повинна мати більш високі граничні грошові надходження для фінансування дослідницького бюджету, гранична норма прибутку для проектів також підвищиться. Комбінація прибутковості, що скорочується, від нових проектів і росту вартості капіталу визначить новий, більш високий граничний рівень переглянутого бюджету.
Керівники корпорацій вважають, що податкові пільги набагато ефективніше стимулюють інноваційну діяльність приватних промислових фірм, ніж інші заходи, як наприклад, субсидії або державна участь, тому що перші виключають втручання уряду в справи компанії. Як і всі податкові міри в руслі "рейганоміки", так і податкове стимулювання НДВКР більше відповідає вузькокорисним інтересам найбільших корпорацій, ніж проводилося в 70-і роки більш інтенсивний централізований перерозподіл прибутку під егідою держави.
Однак, корпорації не відмовляються і від державної участі у фінансуванні НДВКР. Так, у 70-і роки авіа будівельні фірми США жадали від уряду підвищення асигнувань на НДВКР, указуючи, що 15,5% витрат, що покриваються федеральним бюджетом, на них явно недостатньо для створення цивільних транспортних літаків, що відповідають сучасним вимогам, у той час як у Західній Європі уряду фінансують 73% аналогічних витрат.
Що стосується самофінансування через цільовий випуск акцій або облігацій під дану програму, то через високий ступінь невизначеності одержання по них доходів такі операції звичайно терплять провал, як це було з компанією "Макдоннел Дуглас", який двічі невдало намагався в 1970-71 р. випустити облігації позабанківської позики.
Весь інноваційний процес у корпораціях, таким чином, погодиться з головною метою їхньої діяльності – максимізацією прибутків. Тому ріст ефективності нововведень прямо зв'язується з підвищенням норми прибутку від них. Деякі компанії проводять ретельну реєстрацію доходів від інвестицій у технологічні інновації вже протягом тривалого часу, а інші приступили до їх фіксації порівняно недавно. Таке ретроспективне вивчення допомагає в прийнятті рішенні щодо нових інвестицій в інноваційні програми і дозволяє виявити неприбуткові або малоприбуткові, або, навпаки, - недостатні вкладення. Э.Менсфілд наводить приклад руху внутрішньої норми прибутковості однієї з найбільших американських корпорацій, що, починаючи з 1960 р., проводить зіставлення витрат на всі технологічні нововведення, що протікає на основі НДВКР, з їх результатами. Це дає детальну оцінку ефективності кожної з інноваційних програм у формі доходів. Цифри очікуваного компанією приросту грошових доходів простежуються в часі по кожнім новому продукті (з урахуванням утрат доходів від замінних продуктів), а також по кожнім новому технологічному процесі. Розрахунки переглядаються щороку і приводяться в порівнянний вид відповідно до цін, які змінюються, методами обліку і т.д.
Крім даних про витрати і прибутки по інноваційних програмах фірма веде запис про щорічні витрати НДВКР. Зіставляючи щорічний приріст грошових надходжень від нововведень з відповідними витратами на них, корпорація визначає щорічно норму прибутковості від інновацій. Результати зіставлення представлені в таблиці 3.
Таблиця 3. Зміна внутрішньої норми прибутковості від інвестування в технологічні нововведення в крупній американській промисловій корпорації (у %)
| Рік | Нововведення | Рік | Нововведення | ||||
| продукти | процеси | продукти і процеси | продукти | процеси | продукти і процеси | ||
| 1 | 21 | 34 | 31 | 8 | 11 | 12 | 11 |
| 2 | 0 | 15 | 9 | 9 | -1 | 5 | 2 |
| 3 | 17 | - | 7 | 10 | 13 | -15 | 3 |
| 4 | 13 | 30 | 26 | 11 | 9 | 3 | 6 |
| 5 | 9 | 18 | 15 | 12 | 16 | 10 | 12 |
| 6 | 27 | -1 | 16 | 13 | 14 | 14 | 14 |
| 7 | 22 | 27 | 25 | Сер. | 14 | 22 | 19 |
Реальна середньорічна норма прибутковості – 19% - вище запланованої на 4%. Однак при 19% середньорічних минулому роки (6 років з 13), коли норма прибутковості не доходила до запланованої. Причому прибуток від технологічних нововведень надходила більш нерівномірно в порівнянні з продуктовими інноваціями. Ці цифри ще раз свідчать про те, що успіх у керуванні нововведеннями приходить тільки з часом, що інноваційна діяльність зв'язана з ризиком, її оцінка вимагає більш тривалих тимчасових рамок, ніж рік.
Ретроспективний аналіз економічної діяльності фірм може дати не тільки оцінку ефективності нововведень у рамках окремих корпорацій, але також їхню народногосподарську ефективність. Внутрішня (приватна) норма прибутковості відбиває прибуток на інвестиції в нововведення, здійснені окремою компанією, а в народногосподарській нормі прибутковості порівнюються витрати і прибутку в рамках всієї економіки. Незважаючи на те, що підрахунок останньої вимагає обліку множинного ефекту в ряді галузей і у великому числі фірм, американські економісти, використовуючи складні методи розрахунку, вирішили цю задачу, хоча й у першому, наближеному варіанті. Результати такого підрахунку по 37 нововведенням показують, що народногосподарська норма прибутку практично завжди перевершує внутрішньофірмову. Причому, чим важливіше нововведення, тим ця перевага значніше. Якщо середнє (медіанне) значення внутрішньої норми прибутку згідно з цими даними дорівнює 25%, то народногосподарської – 70%. Для приклада можна порівняти обидві норми прибутку від упровадження нитяної прялі, скрученої на основі нового способу. Нова нитка дозволяє швейним машинам працювати зі значно більш високими швидкостями, чим стара, що веде до скороченні витрат у швейній промисловості. Це скорочення значне перевершує відповідні витрати на впровадження нового способу прядіння, тому народногосподарська норма прибутку більш ніж у 10 разів перевищує внутрішню. При цьому велика частина прибутку приходиться на швейну промисловість. Сама ж фірма-новатор не могла скористатися такими високими прибутками, тому що конкуренти зуміли швидко (за 6 місяців) і дешево скопіювати нову технологію.