Отже, незалежні аудитори і аудиторські фірми стали гарантом того, що підприємство має такий фінансовий стан, як оприлюднений. Спираючись на дані аудиторської перевірки, різні користувачі інформації можуть вирішувати питання про інвестування, спільну виробничу діяльність тощо.
Аудиторська служба швидкого розвитку набула у країнах з ринковою економікою. Уже через п'ять років після встановлення обов'язкового аудиту в Англії було прийнято такий самий закон у Франції.[92, стр.326-329 ].
Аудиторська діяльність у США виникла під безпосереднім впливом британської практики аудиту. У 1896 р. законодавчими органами штату Нью-Йорк був ухвалений закон, що регулював аудиторську діяльність. Тепер практично в усіх країнах світу з ринковою економікою існує громадський інститут аудиту зі своєю правовою і організаційною інфраструктурою.
Професійні організації бухгалтерів-аудиторів створені: у Великобританії — Інститут присяжних бухгалтерів Англії і Уельсу (1880 р.); США — Інститут дипломованих бухгалтерів (1887 р.); ФРН — Інститут аудиторів (1932 р.) і Палата аудиторів; Франції — Палата експертів-бухгалтерів і повірених бухгалтерів, Товариство комісарів по рахунках.
У розвинених країнах незалежний аудит є провідною формою фінансового контролю. Порівнюючи законодавство різних країн у галузі організації аудиту, можна виявити певну подібність, яка полягає у тому, що скрізь є нормативні акти про обов'язковий аудит річної фінансової звітності певних суб'єктів підприємництва, встановлені кваліфікаційні вимоги до аудиторів на право зайняття аудиторською діяльністю. [ ,стр. 358-360].
Розвиток аудиторської справи сприяв створенню великих транснаціональних аудиторсько-консультативних фірм, які мають свої філії і представництва у багатьох країнах ("Делойт енд Туш" та ін.).
Аудиторська діяльність у країнах СНД — в Україні, Російській Федерації, Білорусі, Казахстані, Вірменії, Узбекистані та інших — розвивається у міру формування ринкової економіки, урізноманітнення форм власності капіталу [111, стр. 79-82].
Аудиторська діяльність у цих країнах регулюється спеціальним законодавством та нормативно-правовими актами з аудиту. Позитивним у розвитку аудиту у країнах СНД є те, що створено Координаційний центр з аудиту за участю певних структур 00Н, Асоціації бухгалтерів і аудиторів СНД, Асоціації бухгалтерів і аудиторів України та інших країн СНД. Координаційний центр сприяє розробці методичного забезпечення аудиту, створенню підручників для підготовки бухгалтерів-аудиторів у вузах, уніфікації навчальних планів для підготовки бакалаврів і магістрів за фахом "економіст з бухгалтерського обліку і аудиту".
Спеціалістів із аудиту у різних країнах називають по-різному: у США — громадськими бухгалтерами; в Англії і англосаксонських країнах — ревізорами або присяжними бухгалтерами; ФРН — контролерами господарства, контролерами книг; країнах СНД — аудиторами, економістами з обліку й аудиту. [111 , стр. 112-114].
Незважаючи на різне найменування фахівців із аудиту, всі вони виконують одну функцію: провадять незалежний фінансовий контроль соціальних і економічних програм на стадії їх проектування та виконання; перевіряють діяльність господарюючих суб'єктів та відображення її у обліку і звітності з метою запобігання зловживанням і помилкам у сплаті податків до державного і місцевого бюджетів, громадських та державних фінансових фондів; складають об'єктивні (незалежні) висновки про результати перевірки, а також надають консультативні послуги з питань маркетингу, менеджменту, бухгалтерського обліку, звітності тощо.
Отже, виникнення і розвиток аудиту у системі фінансово-господарського контролю пов'язані з урізноманітненням форм власності капіталу в різних суспільно-економічних формаціях та потребою його раціонального використання.[ 111, стр. 96-99].
Аудит — це діяльність з надання необхідної суспільству послуги для підтвердження правдоподібності опублікованої фінансової звітності підприємств. Комітет з аудиторської практики (АРС) у США зробив ще простіше визначення аудиту: "Незалежний розгляд спеціально призначеним аудитором фінансових звітів підприємства І вираження думки про них з дотриманням правил, встановлених законом" [111, стр. 96-99].
Метою зовнішньої аудиторської перевірки компанії з обмеженою відповідальністю є формування думки аудитора і доведення до відома акціонерів компанії.
Аудитом може займатися приватна особа або фірма чи аудиторський персонал, який діє на підставі делегування повноважень. Аудит не може проводити особа, яка є співвласником чи задіяна до управління підприємством, що підлягає аудиторській перевірці. За своєю суттю вона незалежна і викликана тим, що користувачі бухгалтерської інформації не звикли довіряти фінансовій звітності, яка не була предметом розгляду незалежних осіб.
Палата лордів (Великобританія) у справі "Сараго" проти "ТоисЬе Коза" (1990) дала трактування ролі аудитора: "Функція аудитора зводиться до підтвердження, наскільки це можливо, того, що фінансова інформація про справи компанії, подана її директорами, точно відображає стан справ, щоб, по-перше, захистити саму компанію від наслідків невиявлених помилок або можливих зловживань І, по-друге, подати акціонерам надійну інформацію для вивчення ведення справ компанії і вираження їх колективних повноважень щодо винагороди чи відклику тих, йому було довірено ведення справ". [111, стр.1 14-116].
Разом з тим відзначалося, що відповідальність за подання фінансової звітності, яка дає правильну і об'єктивну інформацію про фінансовий стан компанії, безпосередньо покладена на її директорів.
Роль аудиторів полягає у наданні власникам компанії незалежного звіту про складання балансу і звітності щодо прибутків і збитків, а також про те, чи дають ці документи правильну і об'єктивну інформацію про стан справ компанії на кінець фінансового року і про її прибутки і збитки за цей рік. їхня роль, таким чином, скоріше чисто дослідна, чим творча" .
Рішення у справі "Сараго" підтвердило, що аудитор не відповідає перед компанією та її акціонерами як організацією в цілому. Аудитор не несе відповідальності за результати перевірки перед індивідуальними акціонерами або іншими третіми особами, він несе відповідальність тільки перед тими людьми, з якими укладено договір, бо винагороду виплачує аудитору компанія, яка знаходиться з ним у договірних стосунках.
На жаль, аудит в Україні ще не одержав широкого впровадження. Тому в період становлення ринкових відносин слід старанно аналізувати зарубіжний досвід і застосовувати його на практиці з врахуванням конкретних умов. Вивченню цієї проблеми повинна допомогти як зарубіжна, так і вітчизняна література, яка акумулює такий досвід західних і вітчизняних діючих аудиторських фірм.
Ревізія і контроль у колишньому СРСР, у тому числі й в Україні, багато років і десятиліття були наглухо вмонтовані в адміністративно-командну систему. Разом з тим через об'єктивну необхідність наступного контролю за діяльністю будь-яких соціально-економічних (у тому числі господарських) систем малася велика практика контрольно-ревізійної діяльності і судово-бухгалтерської експертизи.[110, стр. 26-28].
У чистому виді радянський і російський аудит як такий був відсутній. Так уже склалося, незважаючи на кілька історичних спроб його створення (у 1888-1889 р. - Інститут присяжних бухгалтерів, у 1907-1914 р. - Інститут бухгалтерів і в 1928-1930 р. - Інститут державних бухгалтерів-експертів), прийому відповідних кваліфікаційно-атестаційних іспитів і т.д.
Звичайно, окремі елементи даної області діяльності фахівців з обліку, контролю й аналізу через їхню об'єктивну необхідність у СРСР завжди мали місце. У переважній більшості випадків такі елементи були розрізнені і не представляли систематизованого цілого - аудита як невід'ємного елемента ринкової інфраструктури. Вони і не іменувалися аудитом. [ 110 , стр. 32-33].
Ті окремі дослідження і практичні розробки, що звичайно виконуються на Заході аудиторськими фірмами і супроводжуються конкретними рекомендаціями для адміністрації клієнтів в області керування, обліку й аналізу господарської діяльності, механізації й автоматизації обліково-аналітичних робіт, стали необхідні в новій Україні .
Після семінару ( 1989 р.) у декількох вузах СРСР, у тому числі і на базі Київського державного університету, кілька років функціонувала система підготовки аудиторів і фахівців з обліку відповідно до міжнародних стандартів. Навчання було організовано за участю ООН (Центру по транснаціональних корпораціях), Британської ради в Москві і найбільших аудиторських фірмах ("Купері і Лайбранд", ДТТ, КПМГ і ін.).
Україна почала формувати власну систему фінансово-економічного контролю і аудиту , ще перебуваючи в складі СРСР, коли 3 серпня 1990 року був прийнятий Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про економічну самостійність Української РСР". Цей Закон на основі Декларації про державний суверенітет України визначив зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України, як суверенної держави, в ньому були закладені підвалини системи фінансово-економічного контролю. Ця система повинна реалізувати контрольну функцію державного управління, без якої не може існувати жодна держава. З тих пір минуло вже більше 11 років, на державному рівні проведена велика робота щодо створення елементів системи національного фінансово-економічного контролю, але в цілому система ще не створена. Тому окремі законодавчі акти або діють розрізнено, або дублюються.