Міністерство освіти та науки України
Житомирський державний технологічний університет
Кафедра менеджменту
Контрольна робота
з курсу: "Комунікації в менеджменті"
Виконала: студентка V курсу
групи ЗМО-10 м
Карпінська Н.В.
зал. книжка № 20107126
Перевірив: Бурачек Ігор Володимирович
2010
Зміст
1. Розкрити теоретичне питання. Мова ділової людини. 3
Список використаної літератури. 21
1. Розкрити теоретичне питання. Мова ділової людини
Становлення людської свідомості тісно пов’язане з розвитком мови. Мова виступає як засобом висловлення думки, так і фактором розвитку. Кожне слово має певний фіксований зміст. Ця фіксація обумовлена предметним співвідношенням слова з світом і постійністю слововтілення. Структури ж свідомості не просто дублюють це відношення, а узагальнюють його, вводячи нові зв’язки і відношення, а значить – нові смисли.
Мова – це інформаційно-знакова система.
Вживання мови в спілкуванні – це формулювання речень, кожне з яких є мовним актом. Розуміння мовного акту пов’язане з наступними характеристиками:
Розуміння мовного акту – це його виділення в мові. Мовний акт має в собі ту мінімальну інформацію, яку не можна розчленити без шкоди для висловлюваного ним змісту. Це перший рівень розуміння.
Виявлення змісту мовного акту, тобто читання й засвоєння тієї інформації, яку даний мовний акт несе в собі. Такий рівень розуміння – осмислення.
Виявлення значення мовного акту, співставлення його з тим, що він означає. Це третій рівень розуміння – означення.
Прагматична інтерпретація мовного акту: хто, коли, кому і за яких умов формулює його. Цей четвертий рівень розуміння складає прагматичне розуміння.
Встановлення психологічного навантаження мовного акту: з якою метою, на основі якого мотиву формулюється даний мовний акт.
Вказані рівні розуміння – суть комунікативного розуміння. Його можна інтерпретувати, тлумачити та пояснювати. Для комунікативного контакту, як правило, виділених вище п`ять рівнів розуміння достатньо.
Механізм впливу на людину ґрунтується на взаємодії слова із знанням, обумовленим минулим досвідом людини і закріпленим в його пам’яті. Знання може бути зображене в різних формах:
знання в неусвідомленій формі;
знання усвідомлене, в якому можна виділяти раціональне, досвідно-емпіричне, чуттєво-емоційне (емоції, враження), невербальне знання (образне, рухоме), вербальне знання (слова та їх значення).
У відповідності до різних форм знань існують різні способи впливу слова на особистість. Слово може мати великий вплив на підсвідомість, визначаючи собою слова та вчинки. Хоч в багатьох випадках це не усвідомлюється, все-таки слова можуть впливати на почуття й емоції людини як звучанням, так і своїм змістом та значенням. Найбільший вплив слово має на інтелект, розум, свідомість.
Багаточисельні групи слів, які зберігаються в пам’яті кожного носія мови, створюють його словник, або тезаурус особистості. Для того, щоб взяти участь в комунікації, необхідно мати наявність такого словника. Словник особистості середнього носія мови складає 104 – 105 слів. Експерименти доводять, що словниковий запас зберігається в пам’яті як впорядковані структури. Це впорядкування значно складніше одномірної структури, наприклад, алфавітного списку. Витягнення потрібного слова із такого списку вимагає постійного перебору всіх елементів списку. Старогрецьке слово «тезаурус», буквально означає «скарбниця» і справді являє собою скарбницю людської пам’яті, організованої та упорядкованої на диво цілеспрямованим чином.
Багатомірність такої скарбниці інформації (словника особистості) дозволяє знайти потрібне слово, не перебираючи всіх варіантів, використовуючи для його знаходження різні ключі доступу.
Фразеологія є розділом лексикології. Як відмічено дослідниками, деякі слова виявляють більшу тенденцію до спаяності між собою, ніж інші. Вони створюють особливі структури, які називаються фразеологічними кластерами і входять в мову як єдине ціле.
Якщо у фразеологічному кластері поміняти деякі слова, то зовсім змінюється зміст або його значення. Наприклад, якщо у вислові замінити одне слово, то вислів набуває зовсім іншого значення. Отже, особливістю фразеологізмів є те, що вони цілісні структури. Інша їх особливість полягає в тому, що вони мають образний метафоричний характер.
У фразеологізмах акумулюється професійний та особистий досвід, характер людини, проявляється національно-культурна специфіка мови. Згідно з цим фразеологізми виступають цікавим об’єктом дослідження й дозволяють звернути увагу на особливості людської психіки, психічний світ комуніканта.
Загальною характеристикою ділового стилю є орієнтованість на досягнення конструктивного результату, пов’язаного з обговоренням суперечливого положення. Конструктивним називається такий стиль спілкування, який складається із оптимального комбінування позицій учасників комунікативного процесу. Ми маємо справу зі зваженим обговоренням суперечливого положення. Це і є діловий стиль.
Основним принципом будь-яких ділових відносин, які пов’язані із спілкуванням, буде такий: ставлення до проблеми не залежить від ставлення до опонента.
Реалізація даного принципу пов’язана із застосуванням наступних більш часткових прийомів та методів.
Виявлення проблеми в “чистому вигляді”, тобто яка вона є сама по собі, незалежно від того, що про неї думають і як до неї ставляться всі інші сторони конфлікту, в тому числі й від власної думки. Незалежно від того, хто її представляє, яка про неї існує думка, чи відповідає вона “правилам гарного тону”.
Оцінка проблеми, яка виходить із об’єктивних критеріїв, а не характеристик будь-якого, в тому числі власного інтересу і наміру. Треба відмітити, що основними труднощами, які доводиться долати в діловому спілкуванні, є не боротьба з супротивником, опонентом, а боротьба з самим собою. Це зусилля, які необхідні для того, щоб подолати власний суб’єктивізм, упередженість, претензію на те, що власна точка зору є єдино правильною. Тому при формуванні позиції необхідно розділити об’єктивну оцінку і суб’єктивні цілі та наміри. Потрібно показати, що при всьому об’єктивному баченні проблеми позиція характеризується, насамперед, своїми конкретними цілями та ідеями. Це зрозуміло й природно. Але якщо до суб’єктивної мети ще додати упереджене суб’єктивне бачення проблеми, то чекати від цього всього конструктивного вирішення спірного положення неможливо.
Розмежування об’єктивних оцінок та суб’єктивних цілей і задумів. Особистість опонента можна не схвалювати, проте не можна це ставлення переносити на його позицію. Необхідно віддати належне сильним сторонам позиції опонента.
Незалежна експертиза ситуації, яка склалася через різні позиції. Проводиться по всіх аспектах проблеми, в тому числі і по власній.
Визначення власної позиції, виходячи з того, що вона характеризується виразом позиційного інтересу, а не претензій на абсолютну істину, що суб’єктивно сприймається як право сили або сила права (в спілкуванні має діяти презумпція рівності сторін, доки не стане зрозумілим, що одна позиція сильніша за іншу. Жодна із сторін не має права претендувати на виключне право, початковий пріоритет, режим сприяння).
Формування відношення до позиції опонента, виходячи із принципової рівності поглядів, основ, принципів та права висловити свою точку зору.
Альтернативою розглянутих вище характеристик є наступний принцип.
Ставлення до проблеми формується через призму ставлення до опонента. Цей принцип має протилежну властивість. Реалізація цього принципу, який перетворює обговорення суперечливого положення із досягнення угоди в змову, характеризується такими прийомами і методами:
Природно те, що принциповість по суті – це, насамперед, позиція, яка грунтується на ставленні до проблеми, а не на ставленні до опонента. Це необхідна, але не достатня умова. Інші вимоги формулюються як прості імперативи ділового стилю спілкування, які наводить Курбатов В.І.
Імператив 1. Поставте себе на місце опонента
Фішер і У. Юрі стверджують, що ми бачимо світ в залежності від того, з якої дзвіниці ми на нього дивимося. Люди схильні вірити в те, що їм більш близьке, і бачити те, що вони бажають бачити. Це проявляється в тенденційному підборі інформації, селекції й оцінці фактів, в їх упередженій інтерпретації, відмові опоненту в праві на правоту. Кожна сторона в діловому спілкуванні має намір бачити тільки переваги своєї власної позиції й не помічати її недоліки. Мова про переваги позиції опонента, як правило, взагалі не йде.
Автори відомої книги “Шлях до згоди або переговори без поразки” відмічають, що здатність бачити ситуацію такою, якою її бачить інша сторона, є важливим елементом ділового стилю спілкування. Таку здатність поставити себе на місце опонента можна розглянути як імператив принципового, ділового стилю ведення ділового спілкування.
Імператив 2. Формулюйте цілі ділового спілкування в межах їх досяжності
Діловий стиль спілкування має на меті, насамперед, конкретні цілі. Тому цілями комунікації повинні бути такі орієнтири, які знаходяться в межах можливостей партнерів. Такі цілі повинні знаходитись і в тих областях, які співпадають з вашими власними можливостями. Цілі ділового спілкування повинні бути конкретизовані за строками, технологією реалізації, послідовністю і практичною значущістю. Ці параметри виступають необхідною умовою ділового стилю спілкування.
Імператив 3. Предметом суперечки повинне бути відношення до проблеми, а не до партнера