Не слід забувати, що серед цих законодавців можуть бути досить впливові люди, скажімо голови постійних комісій або підкомісій законодавчого органу, які за профілем зобов'язані розглядати законопроект, що цікавить лобіста.
У процесі безпосереднього спілкування з законодавцями лобіст має досягти їхнього доброзичливого ставлення, з одного боку, до своєї організації-клієнта як до важливого і соціальне відповідального інституту, а з іншого, - і до себе особисто як авторитетного і повноправного її представника.
З цією метою багато лобістів і тих, кого вони представляють, використовують міжсесійний період, коли законодавці менше завантажені, для організації різноманітних заходів. До участі в них запрошуються сенатори, конгресмени, які за допомогою засобів інформації, які висвітлюють ці заходи, можуть отримати бажане для себе пабліситі.
Крім того, у процесі безпосереднього контакту із законодавцями лобіст прагне не лише зацікавити їх позицією, яку обстоює його організація, а й продемонструвати соціальну вагу даної позиції, потенційний інтерес до неї виборців або наслідки, які можуть мати пропозиції законодавчого характеру. Це також важлива обставина, адже законодавцю надається шанс отримати гарну пресу, якщо він стане на бік інтересів організації, що «робить добру справу». Саме ці два аспекти - мати сприятливе пабліситі та відгукнутися на нагальні потреби виборців - найбільше цікавлять кожного законодавця, особливо тоді, коли він планує бути переобраним на наступний строк [1, с. 51].
Мотивація законодавців завжди повинна бути в центрі уваги лобіста під час подачі ним справи свого клієнта. Але, крім подачі матеріалів, що зачіпають інтереси як законодавців, так і виборців, лобіст, як правило, повинен запропонувати членові законодавчого органу ще й підготовлений текст проекту закону або постанови, де б ураховувалася точка зору організації-клієнта.
І, нарешті, лобіст може передати законодавцю авторитетні заяви або свідчення, які звичайно додаються до запропонованого законопроекту і зачитуються під час слухань у парламенті. Лобіст як досвідчений фахівець часто сам готує такі документи на основі матеріалів, переданих йому керівництвом організації-клієнта та інших установ, що професійно володіють колом обговорюваних питань.
Безпосереднє лобіювання часто набуває більш прихованої форми порівняно з обміном інформацією в офіційній обстановці. Сюди здебільшого відноситься надання гостинності законодавцю або посадовій особі. Давно вже минули ті часи, коли їм дарували норкові шуби, організовували прогулянки на розкішних яхтах, мисливські полювання у вихідні дні.
Крім жорсткого законодавства, посадовці сьогодні особливо побоюються всюдисущих журналістів, які постійно «полюють» за протиправними вчинками людей вищого світу. Та все ж гостинність і досі відіграє важливу роль у лобіюванні. Законодавці та державні чиновники часто відгукуються на запрошення відвідати громадські заходи, спонсоровані впливовими корпораціями, громадськими організаціями та різного ґатунку фундаціями. Такі зібрання мають добру пресу, створюють невимушену атмосферу, сприятливу для обговорення громадських і ділових справ [6, с. 17].
Опосередковане лобіювання ще називають місцевим (на рівні «коріння трави»), - є другою серцевинною складовою діяльності лобістів. По суті, це лобіювання знизу за допомогою організації різних масових кампаній, мобілізації громадськості за межами столиці на підтримку певного акта органів державної влади або на протидію йому.
Мета полягає в тому, щоб впливати на громадську думку та, активізувавши виборців, посилити тиск на законодавців. У багатьох випадках лобіювання знизу поєднує безпосередні форми лобіювання з силою масових політичних рухів. Діяльність лобіста на місцевому рівні включає: роботу з центральними та місцевими засобами інформації; особисте спілкування та роботу з місцевими організаціями громадськості; диригування кампаніями звернення (надсилання листів та іншої кореспонденції) до законодавців, державних чиновників із метою справити вплив виборців на них.
Працюючи із засобами масової інформації різного рівня, лобіст за їх допомогою поширює точку зору організації-клієнта, превалюючу громадську думку виборців, демонструючи злободенність і загальну громадянську значущість порушуваного питання. До таких акцій він, як правило, вдається тоді, коли законодавець, який представляє виборчий округ, протидіє позиції клієнта або залишається нейтральним до неї і тим самим діє не в інтересах виборців.
Використовуючи всі можливі канали масової інформації, лобіст звертає увагу громадськості на дії обраного законодавця, інформує її про те, як він голосує в парламенті з конкретного кола питань і як така його позиція може завадити інтересам населення виборчого округу. Тут, правда, дуже важливо не перестаратися. У деяких випадках атаковані в такий спосіб законодавці теж можуть скористатися засобами масової інформації і з успіхом подати себе жертвами «жирних котів-лобістів» [3, с. 20].
Ефективним напрямком активного лобіювання знизу є використання різноманітних форм особистого спілкування на місцевому рівні. До таких форм належать запрошення законодавців на зустрічі з ключовими лідерами громадської думки на місцях, на конференції чи зібрання громадськості, що організовуються у виборчому окрузі, де з експертними повідомленнями виступають авторитетні представники населення.
Під час таких заходів запрошеним законодавцям надається можливість особисто звернутися до присутніх, поділитися думками, обґрунтувати свою позицію. На додаток до цього особисте спілкування може відбуватися й у вигляді неформальних зустрічей із невеликими групами людей і розмов «віч-на-віч».
Організовуючи їх, лобіст дає можливість керівництву організації-клієнта зустрітися з ключовими посадовцями. Це можуть бути спільні сніданки, зустрічі з видавцями газет, невеликими групами лідерів місцевої громади, куди запрошуються і законодавці, і керівники зацікавлених організацій. Розмови між ними віч-на-віч можуть бути доповнені інтерв'ю, зустрічами з ключовими громадськими діячами, керівниками партійних організацій, профспілок та інших громадських формувань. Одним словом, організація лобістом міжособистісного спілкування у вигляді промов, зустрічей із невеликими групами людей або розмови віч-на-віч, як правило, стають надзвичайно важливою формою лобістської активності на місцевому рівні. Нарешті, лобістська діяльність на місцевому рівні досягає своєї кульмінації у вигляді диригування кампанією масової відправки поштової кореспонденції законодавцям та установам столичного рівня [4, с. 59].
Мобілізуючи виборців, не тільки лобісти, а й партійні організації, ініціативні групи у такий спосіб, обминаючи бюрократичну машину, доводять до відома законодавців і вищих посадовців загальний настрій громадськості. Сучасна техніка комунікації, особливо електронні програми масової підготовки персоніфікованих листів і високоякісна друкарська техніка, зробили можливою розробку програм прямого зв'язку з представниками законодавчої та виконавчої гілок влади. Усе це допомагає в разі потреби організувати «ріки» поштових надходжень, телефонних дзвінків і масових візитів виборців до законодавців і чиновників. Таке лобіювання сформувалось у вигляді «тиску знизу», залучення широкої громадськості до політичного процесу. Громадськість у такий спосіб часто домагається значних поступок із боку держави.Прикладом однієї з таких кампаній може бути масова коаліція американської громадськості в низах, яка змусила Президента США Б. Клінтона відмовитися в 1993 році від введення податку на використання енергоносіїв. Виборці у всіх штатах країни, представники різних груп населення, стурбовані зростанням цін на енергоносії, писали своїм представникам у Конгресі США і вимагали від них посилити тиск на Білий дім. Нарешті, Президент США Б. Клінтон був змушений поступитися.
Отже, із двох наведених вище технологій лобіювання - безпосереднього та опосередкованого - найбільшу ефективність продемонструвала діяльність на місцевому рівні (лобіювання знизу). Акції на рівні «коріння трави» у поєднанні з пресою, міжособистісним спілкуванням і кампаніями прямого надсилання пошти можуть безпомилково довести до відома законодавців і державних чиновників волю електорату [1, с. 54].
Загальне визнання інституту паблик рілейшнз є відповідною реакцією бізнесу на виклик часу, ускладнення процесів громадського життя. Увага підприємницьких структур до питань зв'язків із громадськістю свідчить про усвідомлення очевидної істини, що добрі стосунки з навколишньою громадськістю, зовнішнім світом завжди корисні та вигідні.
Мотивація створення і більш активного використання відділів ПР у структурі корпорацій має ряд підстав:
По-перше, бізнес сьогодні розглядає паблик рілейшнз не як інструмент створення пабліситі або односторонньої комунікації з громадськістю, а як процес діалогу і досягнення компромісу з ключовими групами суспільства, як новий підхід до налагодження плідних стосунків із стратегічно важливими групами громадськості.
Природно, щоб успішно виконувати таке завдання, керівництво ПР-відділів повинно перетворитися з колишніх «ремісників)» комунікаційних технологій на сучасних «менеджерів» стратегічної комунікації.
По-друге, поширеним став прагматичний підхід до паблик рілейшнз, використання ПР-інструментарію як засобу підвищення ефективності бізнесу. Популярності набула думка, що паблик рілейшнз допомагають корпораціям будувати зв'язки, які:
а) заощаджують кошти, які раніше йшли на різні позови й урегулювання конфліктів із державними органами, судові розгляди і протистояння, подолання бойкотів та інших форм тиску;