Найбільша чисельність працюючих сконцентрована у сільському господарстві (5,4 млн. осіб, або 25,2% всіх зайнятих у 2004 p.), що значно перевищує чисельність зайнятих у промисловості (4,4 млн. осіб). Така структура зайнятості не відповідає інноваційним стратегіям розвитку, зорієнтованим на випереджальний розвиток наукоємних сфер промислового виробництва, спроможних забезпечити оновлення техніко-технологічної бази сільськогосподарського виробництва. Для порівняння: частка сільськогосподарського сектору в Канаді становить 2,8% загальної чисельності зайнятих, у Франції - 3,6, в Угорщині - 6,3, у Польщі - 19,3, у Чехії - 4,8% [7, c.254].
Попри помітне зростання, протягом останніх років надто низькою залишається зайнятість у будівництві, хоча збільшення обсягів виробництва цієї галузі є необхідним з огляду на її важливість для забезпечення сталого економічного розвитку.
Частка працюючих у невиробничих галузях у загальних обсягах зайнятості в Україні в цілому відповідає світовим стандартам. Помітно нижчою є тільки питома вага зайнятих фінансовою діяльністю, що свідчить про недостатній розвиток ринкової інфраструктури.
Проте під час оцінки структури зайнятості в Україні, її зрушень протягом періоду економічного зростання та порівняння з європейськими стандартами слід враховувати збереження загального низького рівня зайнятості та продуктивності праці в Україні.
Зайнятість в особистому підсобному господарстві. Ознакою збереження кризової структури зайнятості є значна роль доходів від особистого підсобного господарства.
За даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств у 2005 р. вартість проданої та спожитої продукції, отриманої від особистого підсобного господарства та самозаготівель, складала сьому частину (15%) сукупних ресурсів домогосподарств, у т. ч. міських - 4%, сільських - більше третини (40%).
За даними опитування, у першій половині 2005 р. земельні ділянки мали у своєму користуванні 56% домогосподарств України, в містах - більше третини (36%), а на селі - майже всі домогосподарства (97%). Худобу, птицю, бджіл утримували 36% домогосподарств. На селі цей показник становив 86%, у містах -12% [22, 23].
Зайнятість в особистому підсобному господарстві фактично дозволяє виживати частині українського населення, але вона не забезпечує належної ефективності виробництва, запровадження сучасних технологій, не вимагає високої кваліфікації робочої сили. Фактично це є паліативом і поступово має бути трансформовано у фермерство чи найману працю.
Професійно-кваліфікаційний склад зайнятих. Найважливішими ознаками його змін є стабілізація від початку виходу з економічної кризи чисельності професіоналів, технічних службовців, операторів та складальників устаткування і машин та кваліфікованих працівників, зниження чисельності кваліфікованих працівників сільського господарства, поступове збільшення чисельності працівників сфери обслуговування та торгівлі. Ознакою новітніх і доволі негативних змін є, зокрема створення у 2004 р. робочих місць з низькими вимогами до якості робочої сили, а також істотне збільшення кількості зайнятих найпростішими професіями.
Розвиток галузей сфери послуг, безпосередньо пов'язаних з обслуговуванням виробничих потреб, вимагає від зайнятих там працівників дедалі вищого рівня кваліфікації. Водночас залишається вагомою частка галузей сфери послуг (так званих "консервативних" галузей), застосування високих технологій в яких недоцільне через обмеженість масштабів серійного виробництва, нерегулярність попиту на їхні послуги. Відповідно вимоги до рівня кваліфікації зайнятих не настільки жорсткі, що дозволяє залучати до цього сегмента сфери послуг працівників з низьким рівнем освіти та трудовою мобільністю. Проте набуття малокваліфікованими працівниками, зайнятими в цьому сегменті сфери послуг, належного досвіду роботи дозволяє їм поступово підвищувати рівень своєї кваліфікації, отримувати навички індустріальної праці та змінювати вид діяльності. Таким чином, цей сегмент виступає своєрідним буфером для переходу працівників на вищий кваліфікаційний рівень за рахунок розширення сфери професійних знань [20].
Значна частина населення змушена працювати не за фахом. Зокрема, у 2004 р. на посадах робітників працювала половина зайнятих, які за освітою є технічними фахівцями в галузі прикладних наук та техніки, чверть - молодших фахівців в галузі освіти, 2/5 службовців, пов'язаних з інформацією, та службовців, що обслуговують клієнтів. Майже половина осіб працюють на посадах, що не відповідають їхній освіті [23].
Неповна зайнятість. У 2005 p., незважаючи на 39,3% зниження відпусток з ініціативи адміністрації і 12,7% зменшення чисельності працюючих за скороченим робочим днем (тижнем), фактично 11,3% зайнятих працювали менше 40 год. на тиждень (без урахування зайнятих в особистому підсобному господарстві та тимчасово відсутніх на роботі). У більшості цих випадків тривалість тижневого робочого часу взагалі не було встановлено.
З числа опитаних, тільки кожний одинадцятий, працюючий у скороченому режимі, повідомив що не бажав мати роботу з повним робочим днем і кожний сімнадцятий мав такий графік роботи за станом здоров'я або у зв'язку з сімейними обставинами. Більше половини працівників були переведені на умови неповного робочого дня (тижня) за ініціативою адміністрації, а понад чверть - працювали в такому режимі через те, що не змогли знайти роботу з повним робочим днем (тижнем).
Взагалі поширення неповної зайнятості є ознакою гнучкості ринку праці і спостерігається у сучасному світі далеко не тільки за умов економічної кризи - воно є, скоріше, віддзеркаленням обраної конкретним суспільством соціально-економічної моделі. Але в Україні воно є наслідком передусім низького рівня завантаженості виробничих потужностей, недостатності сфери докладання праці. Про це свідчить, зокрема, і помітне скорочення масштабів неповної зайнятості після подолання економічної кризи. Порівняно з 1999 р. питома вага працівників, переведених на скорочений графік роботи в загальній кількості працюючих знизилася на 31%, цей процес тривав і в 2005 p., де їхня частка становила 11,3% [21].
Втрати робочого часу через неоплачувані відпустки та зайнятість неповний робочий день (тиждень) з ініціативи адміністрації в розрахунку на одного штатного працівника становлять 2,3% фонду робочого часу за 2005 рік.
Додаткова зайнятість. За існуючими оцінками, значна частина дорослого населення має додаткові заробітки, причому у половини додаткова діяльність принципово відрізняється від заняття за основним місцем роботи. На двох і більше роботах чоловіки працюють в 1,8 раза частіше за жінок. Особливого поширення вторинна зайнятість набула серед чоловіків молодого та середнього віку (20-49 років). До додаткових заробітків найчастіше вдаються зайняті у сфері будівництва, послуг, охорони здоров'я, освіти, науки та культури, найрідше (серед галузей, які акумулюють значну частину зайнятого населення) - працівники промисловості та торгівлі. Що вищим є рівень освіти, то частіше спостерігається вторинна зайнятість: для високоосвічених осіб саме вона є основним видом нестандартної економічної діяльності, головним джерелом додаткових доходів [20, 21].
Зростання попиту на робочу силу сприятиме поширенню різних форм додаткової зайнятості, незважаючи на збільшення рівня оплати праці.
Попри позитивні зрушення, що спостерігаються з часу виходу з кризи, у сфері зайнятості населення України існують серйозні проблеми: загальний низький рівень зайнятості та її нераціональна галузева структура, передусім висока питома вага зайнятих у сільському господарстві та секторі самостійної зайнятості; поширеність вимушеної неповної зайнятості; робота не за фахом.
Економічне зростання закономірно віддзеркалилося у зменшенні масштабів безробіття, але поки що не супроводжується відповідним скороченням його тривалості.
Масштаби безробіття. Зниження безробіття у відповідь на економічне зростання вдвічі перевищує теоретичні очікування. За 2003-2005 pp. обсяги безробіття скоротилися на 5,7%. Рівень безробіття, визначений за методологією МОП зменшився з 11,7% у 2000 р. до 9,1% за 9 місяців 2005 р. Найвищим він був у Донецькій та Львівській областях. Найнижчій у м. Києві, Севастополі, Київські та Чернігівській областях (табл. 1) [22].
Таблиця 1
Кількість зареєстрованих безробітних за регіонами, тис. чол.
| 1996 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | |
| Україна | 126,9 | 1174,5 | 1155,2 | 1008,1 | 1034,2 | 988,9 | 981,8 |
| Автономна республіка Крим | 3,5 | 33,4 | 26,2 | 27,8 | 42,1 | 41,1 | 40,8 |
| області | |||||||
| Вінницька | 2,9 | 35,0 | 39,3 | 40,6 | 35,9 | 31,3 | 41,3 |
| Волинська | 5,6 | 37,8 | 34,3 | 33,2 | 24,9 | 27,1 | 26,7 |
| Дніпропетровська | 2,9 | 86,6 | 89,5 | 78,2 | 79,1 | 73,1 | 63,5 |
| Донецька | 8,5 | 95,7 | 95,1 | 72,1 | 76,0 | 71,6 | 64,3 |
| Житомирська | 6,0 | 53,4 | 59,3 | 39,7 | 33,4 | 37,5 | 38,4 |
| Закарпатська | 6,4 | 41,5 | 44,1 | 37,1 | 40,2 | 32,9 | 28,2 |
| Запорізька | 2,8 | 36,6 | 38,5 | 38,8 | 39,0 | 38,0 | 36,9 |
| Івано-Франківська | 11,4 | 50,0 | 44,9 | 38,6 | 38,0 | 34,1 | 35,2 |
| Київська | 5,0 | 52,4 | 53,5 | 43,7 | 39,5 | 31,5 | 29,7 |
| Кіровоградська | 3,5 | 34,4 | 31,6 | 26,1 | 30,3 | 33,8 | 31,3 |
| Луганська | 6,9 | 53,4 | 57,9 | 48,4 | 47,3 | 42,9 | 36,9 |
| Львівська | 15,5 | 110,1 | 90,9 | 61,4 | 60,0 | 59,1 | 60,5 |
| Миколаївська | 2,4 | 27,6 | 28,0 | 24,7 | 24,8 | 27,6 | 28,3 |
| Одеська | 1,8 | 12,8 | 15,9 | 19,2 | 27,3 | 31,0 | 31,3 |
| Полтавська | 3,8 | 44,1 | 47,3 | 44,7 | 41,7 | 38,0 | 40,3 |
| Рівненська | 5,6 | 45,4 | 45,6 | 44,7 | 43,8 | 36,9 | 39,6 |
| Сумська | 3,4 | 49,9 | 46,7 | 38,1 | 33,5 | 30,7 | 31,1 |
| Тернопільська | 4,8 | 39,3 | 42,6 | 39,8 | 42,4 | 41,8 | 48,0 |
| Харківська | 4,8 | 63,7 | 60,2 | 55,9 | 56,1 | 51,9 | 52,2 |
| Херсонська | 3,0 | 20,3 | 25,3 | 28,9 | 41,7 | 40,0 | 34,2 |
| Хмельницька | 4,5 | 26,5 | 29,1 | 28,2 | 26,4 | 27,8 | 31,9 |
| Черкаська | 3,0 | 33,8 | 33,9 | 32,4 | 37,3 | 42,1 | 43,7 |
| Чернівецька | 2,3 | 22,0 | 21,8 | 23,1 | 33,9 | 30,5 | 32,0 |
| Чернігівська | 5,2 | 50,4 | 38,0 | 29,4 | 28,1 | 27,2 | 26,2 |
| міста | |||||||
| Київ | 1,1 | 15,6 | 13,9 | 11,4 | 9,6 | 7,5 | 7,5 |
| Севастополь | 0,3 | 2,8 | 1,8 | 1,9 | 1,9 | 1,9 | 1,8 |
Таблиця побудована за даними Держкомстату України