Смекни!
smekni.com

Ринок праці (стр. 2 из 3)

Припустимо, що ринкова заробітна плата установилася на рівні W1. При такій низькій заробітній платі попит буде високим, а пропозиція низькою. У таких умовах роботодавці, бажаючи залучити потрібних їм працівників, будуть конкурувати на ринку праці. У цих умовах недостача працівників, з одного боку, і прагнення фірм неодмінно роздобути їх - з іншої, приведуть до того, що роботодавці запропонують високу заробітну плату, тим самим піднявши загальний її рівень на ринку.

Виходячи з побудованих кривих, можна спостерігати два явища. По-перше, якщо заробітна плата зросте, то велике число працівників вирішить вийти на ринок і почати пошук роботи (рух уздовж кривої пропозиції). По-друге, якщо заробітна плата виросте, то це змусить роботодавців шукати менше число працівників (рух уздовж кривої попиту). Якщо заробітна плата підніметься до W2, то пропозиція перевищить попит. У такій ситуації роботодавцям буде потрібно працівників менше, ніж є присутніх на ринку, і не всі бажаючі одержати робочі місця одержать їх. У результаті виникне надлишок пропозиції робочої сили, і в роботодавців будуть збиратися довгі черги претендентів на одержання будь-якого вакантного робочого місця. Незабаром роботодавці зрозуміють, що можуть заповнити робочі місця кваліфікованими кадрами, запропонувавши їм роботу навіть за низьку заробітну плату. Можливість платити більш низьку заробітну плату пробуджує у роботодавців бажання найняти більше число працівників. Одні працівники будуть одержувати більш низьку заробітну плату, оскільки просто не знайшли підходящу роботу, інші залишать ринок і будуть шукати роботу в інших місцях. Таким чином, попит та пропозиція наблизяться до рівноваги, коли заробітна плата піде униз від рівня W2.

У цих умовах, при Wc (як показано на рис. 2) роботодавці можуть заповнити всі наявні в них робочі місця, а всі працівники, присутні на ринку і бажаючі одержати роботу, знайдуть її. При Wc немає ні недоліку, ні надлишку. Усі сторони задоволені, і не з'являються сили, що прагнуть змінити рівень заробітної плати. Ринок знаходиться в рівновазі, поки заробітна плата залишається на рівні Wс1.

Найбільш істотними факторами, що впливають на рішення людини запропонувати свою працю, представляються рівень життя населення в цілому і конкретного індивіда зокрема.

Пріоритетним фактором є заробітна плата. Її вплив виявляється в двох аспектах: по-перше, величина заробітної плати здатна впливати на мікрорівні на рішення індивіда про участь у суспільному виробництві, якщо пропонований заробіток здатний підвищити його рівень життя. Розходження ставок заробітної плати в тих чи інших сферах діяльності певним чином впливає на рішення індивіда про можливу сферу застосування своєї праці.


По-друге, варто враховувати, що, навіть прийнявши рішення про пропозицію робочої сили, індивід може варіювати її кількістю, тобто величиною людино-годин, що відпрацьовуються. Якщо до певного моменту індивід схильний збільшувати кількість людино-годин разом з ростом ставки заробітної плати (так званий ''ефект заміни''), то в подальшому він поступається місцем ''ефекту доходу'', відповідно до якого при рості ставки заробітної плати може відбуватися скорочення пропозиції праці. І для індивіда внаслідок доходу, що збільшився, зростає цінність дозвілля. Для сукупності індивідів на ринку праці в цілому залежність пропозиції від ставки винагороди буде мати класичний вигляд, оскільки рівень заробітної плати, за яким випливає ''ефект доходу'', сугубо індивідуальний.

Дану ситуацію на ринку праці можна простежити на рис. 3, де представлені обидва фактори, що діють у протилежному напрямку: ''ефект заміщення'' і ''ефект доходу''.

''Ефект заміщення'' виникає, коли при високій заробітній платі вільний час розглядається як потенційний надлишок. Година дозвілля здається усе більш дорогою, і працівник перевагу віддає роботі, а не дозвіллю. Це веде до росту пропозиції праці.

''Ефект доходу'' виникає тоді, коли висока заробітна плата розглядається як джерело можливості збільшити своє дозвілля, вільний час. Ріст вільного часу зменшує пропозицію праці.


На рис.3 L - праця; W/P - ставка заробітної плати; W/P* - рівень заробітної плати, при якому починає діяти "ефект доходу"; L* - відповідний W/P* рівень пропозиції праці; SS' - крива пропозиції праці; М - точка критичного переходу від росту пропозиції праці, зв'язаного з "ефектом заміни", до зменшення пропозиції праці, що залежить від "ефекту доходу". Вище точки М переважає "ефект доходу" з одержанням заробітної плати W/P*, нижче точки М "ефект заміни" домінує. Таким чином, підводячи деякі підсумки, важливо кількісно визначити пропозицію та попит, а також статистичні матеріали, призначені для цих цілей.

Пропозиція робочої сили - це потреба різних груп працездатного населення в одержанні роботи за наймом і на цій основі - джерела засобів існування. У кількісному вираженні вона дорівнює числу осіб, що виходять на відкритий ринок праці, в служби зайнятості чи безпосередньо на підприємства і в організації.

На перспективу пропозиція робочої сили повинна включати осіб, не зайнятих трудовою діяльністю і таких, які шукають роботу, а також осіб, що вийдуть на ринок праці протягом прогнозованого періоду. До останнього відносяться: працівники, яких звільняють; працівники, що звільняються, (із причин плинності й у зв'язку з закінченням терміну договору); випускники загальноосвітніх установ; особи що прибули з інших територій; особи, що виходять на ринок праці з домашнього й особистого підсобного господарства.

Пропозицію робочої сили варто визначати з урахуванням статистичної інформації про чисельність, статеву та вікову структури трудових ресурсів, кількість економічно активного населення, рівня зайнятості осіб старшого віку і підлітків. Попит на робочу силу формується по галузях і в кількісному вираженні повинен збігатися з загальною додатковою потребою в працівниках підприємств і організацій поза залежністю від організаційно-правових форм і форм власності.

При розрахунку попиту на робочу силу визначається потреба підприємств у нових працівниках (для роботи на вакантному і новому робочому місцях) і потреба підприємств у працівниках, необхідних для заміни тих, що вибувають (поза залежністю від причин). Таким чином, вдається установити чисельність осіб, які можуть бути працевлаштовані. Як вихідну інформацію використовують дані поточного статистичного обліку і спеціальних обстежень, проведених безпосередньо на підприємствах. На цій базі, з урахуванням структурних змін проводиться аналіз перспектив розвитку окремих сфер зайнятості. За галузями інформація характеризується двома групами показників: галузевою структурою зайнятих у національному господарстві і галузевій структурі зайнятих у галузях промисловості.

Для всебічної оцінки стану і перспектив регіональної зайнятості необхідно здійснювати збір інформації про потребу підприємств у робочій силі не тільки в цілому, але й за професіями (спеціальностями), проводити при необхідності їхнє угрупування. З використанням даних про потреби в працівниках конкретних професій (спеціальностей) і на основі балансових методів розрахунку загальна величина потреби економіки чи регіону окремих галузей у робочій силі встановлюється найбільш точно.

Найважливіший етап прогнозування регіонального ринку праці - зіставлення названих показників. На цій основі можна оцінити фактичну й очікувану ситуацію на ринку праці, установити недолік чи надлишок, а вже потім розробляти систему заходів для удосконалювання регіональної зайнятості.

3. Безробіття, його показники і види

Під безробіттям звичайно розуміється соціально-економічна ситуація в суспільстві, невідповідність на ринку праці, коли пропозиція праці перевищує попит на нього, причому ця невідповідність може бути як кількісною, так і якісною.

Безробіття необхідно розглядати з різних точок зору, з'ясовуючи найбільш важливі поняття, що її характеризують, а саме: статус безробітного; рівень безробіття; поширеність безробіття і рух безробітних; тривалість безробіття; типи безробіття.

Безробітним, за методологією Міжнародної організації праці (МОП), вважається той, хто в даний момент не має роботи, шукає її, готовий до неї приступити і не має інших джерел доходу, крім заробітної плати в сфері оплачуваної зайнятості. За українським законодавством, безробітними визнаються працездатні громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові приступити до неї. Слід зазначити, що прийнята система обліку безробіття в нашій країні не відбиває дійсних тенденцій у розвитку українського ринку праці, оскільки більшість безробітних не реєструються на біржах праці, шукають роботу самостійно, або вдаються до послуг недержавних посередницьких структур.

Повну картину безробіття може дати сукупність абсолютних і відносних показників, найбільш важливим з яких є рівень безробіття. У світовій практиці стандартний загальний рівень безробіття розраховується за формулою:

, (1)

де: ИБ - стандартний рівень безробіття;