2. Характеристика принципів і особливостей системного підходу до явища організації
Вся багатогранність явища організації не може бути цілісно-об'єктно зрозумілою поза призмою системного аналізу або принципів системного підходу.
Вділяють три основні компоненти-принципи системності:
1) Цілісність;
2) саморух, як джерело розвитку;
3) єдність аналізу і синтезу як методологічний принцип при дослідженні систем.
Важливим методологічним поняттям системного підходу є поняття складності систем, яка має два аспекти:
1. Рівень, що відображає природу складності заданої системи – поріг складності. Властивості, які визначають даний рівень складності задають комплекс функцій, що або дозволяє системі еволюціонувати, розвиватись і саморозвиватись, або, навпаки, не дозволяє виконувати складні функції, внаслідок чого відбувається деградація та поступове зниження складності.
2. Розвиток системи, яка володіє необхідним порогом складності, веде до постійного або стрибкоподібного приросту складності.
Система може розвиватись до певного порогу складності без чітко вираженого апарату управління. З ускладненням системи відбувається і ускладнення управління нею (принцип необхідної складності) – аж до виокремлення процесу управління в самостійну функцію (контора службовців на заводі, державний апарат управління). Якщо цього не відбувається, то в через свої розміри, зростання кількості взаємозв'язків система стає нестійкою.
Існує ще одна важлива проблема системного підходу – необхідність врахування мови опису. Проблема вибору засобів, за допомогою яких можна було б адекватно відобразити всю різноманітність системних властивостей, виступає своєрідним «містком» між системною методологією і прикладними конкретними дослідженнями. Проблема мови опису систем знаходиться в дихотомії вибору:
– всебічного опису функцій, які виконує система;
– вибору засобів конструювання, мови для опису структури.
Одним із найбільш поширених і значущих понять, що використовуються в тлумаченні системного підходу, є поняття «зв'язок». Це своєрідний першоелемент системного підходу. Системність об'єкта реально розкривається перш за все через його зв'язки та їх типології. Якщо поняття «система» або «цілісність» виконують переважно стратегічно-орієнтуючу роль у системному дослідженні, то поняття зв'язку виступає, звичайно, і як засіб дослідження.
Існує декілька особливостей системного підходу в соціальній психології, які необхідно враховувати і вирішувати, а саме:
– щоб використовувати аналогії чи моделі інших наук в аналізі соціально-психологічних досліджень, необхідно створити лаконічну і повну специфікацію системних об'єктів (кібернетичної, біологічної, соціальної природи);
– розробити систему загальних принципів розгляду особистості, групи і суспільства, що дозволяють більш конструктивно, на методологічному рівні підійти до аналізу їх взаємодії, взаємовпливу і взаємної обумовленості;
– необхідно ширше і обгрунтованіше виділити специфіку соціальних систем;
– необхідно проводити дослідження і визначення фаз розвитку складних систем з урахуванням динамічної природи та завдань прогнозів.
3. Основні властивості соціальних систем
Виділяються такі основні властивості соціальних систем як об'єктів:
1) Соціальні системи завжди ієрархічно організовані, на кожному рівні організації існують свої способи взаємозв'язку і координації між елементами, які відповідно для кожного рівня мають певну своєрідність.
2) В об'єднанні системних одиниць кожного рівня беруть участь тільки частини їх матеріалів і властивостей.
3) Незалежно від того, що системні одиниці мобільні, система при постійних зовнішніх умовах зберігає властивості своєї організації. Фактором, який забезпечує це збереження, виступає структура – стійка сукупність системних одиниць і взаємозв'язків, що склались між ними.
4) Будь-яка система входить як складова частина в складнішу «надсистему» і взаємодіє як із зовнішнім середовищем, так і з іншими системами.
5) Функціонування системи визначається комплексом зв'язків між структурними одиницями:
а) внутрішніми, які безпосередньо направлені на досягнення єдиної цілі;
б) зовнішніми, які опосередковують процеси досягнення цілі.
6) Системні одиниці одного структурного рівня складності в своїй основі однорідні як потенційні виконавці необхідних функцій і в той же час функціонально різноманітні як реальні виконавці цих функцій чи суб'єкти їх опанування.
7) На швидкі зміни зовнішнього середовища система реагує, зазвичай екстенсивно через зміну кількісних співвідношень між різними видами системних одиниць. Повільні зміни в середовищі викликають інтенсивні
зміни структури в системі через якісні зміни одиниць і формування нових їх властивостей.
8) Система здатна протистояти впливу швидких змін зовнішнього середовища. З цією метою виникають процеси і механізми, які дозволяють системі змінювати свій стан через здатність швидко опрацьовувати і
аналізувати інформацію про стан зовнішнього середовища, здатність приймати рішення організовувати внутрішню взаємодію, яка забезпечує оптимальну поведінку в цих умовах; фіксувати розбіжності намірів з
реальними результатами, відповідно керувати діями або намірами (тобто використовувати принцип зворотного зв'язку).
9) Кожна система володіє сформованою субструктурою відображення куди входять фіксація, закріплення, збереження і передача інформації.
Фіксація системно значущої інформації відбувається в двох формах кодувань:
а) компактно (як образ);
б) універсально (як символ – знак, мова).
Закріплення інформації може відбуватись у формах поведінки або в матеріальних носіях (збереження).
Процес передачі системної інформації передбачає безпосередні форми (контакти, взаємодії, наслідування, навчання) або здійснюється опосередковано (факторами просторово-часової природи).
Природа останніх трьох властивостей (закріплення, збереження, передачі інформації) пов'язана з об'єктами соціальної організації. В загальному вигляді вони відображають три аспекти розвитку соціальних систем:
а) закон наступності як зняття внутрішніх протиріч;
б) динаміка процесів перетворень у зовнішньому середовищі;
в) внутрішні динамічні прояви у змінах структури.
Послідовність змін в структурі системи відбувається тільки тоді, коли між окремими її стадіями зберігаються відносини наступності.
Початок кожної стадії розвитку характеризується тим, що елементи включені в цей процес, перебувають у трьох можливих станах:
а) «дійсні» – найбільш розвинуті в даний момент;
б) «потенційні» – слабко розвинуті; їх можна розглядати з погляду системи як елементи вищого рівня складності, але протилежної, негативної форми;
в) «опосередковані» – знімають це основне протиріччя в системі.
Отже, з погляду системного підходу процес розвитку системи і є процесом перетворень потенційних елементів у дійсні за допомогою опосередкованих.
10) Процес розвитку системи має свою специфіку прояву в зовні ньому середовищі. Розвиток передбачає наявність трьох основних форм:
S – stability;
I – intensive;
E – extensive.
Процес або динаміка перетворень – це послідовний взаємний перехід цих форм:
S – стабільне функціонування на цьому структурному рівні складності у фіксованих межах свого впливу;
SI – поява і формування елементів вищого структурного рівня складності у зв'язку з неадекватною поведінкою системи на межах свого впливу;
I – інтенсивні зміни, якісний стрибок, перехід системи на вищий структурний рівень складності;
IE – закріплення системи на новому рівні в старих межах за рахунок кількісного росту структурних одиниць вищої складності;
E – екстенсивні зміни системи в зовнішньому середовищі, розширення меж впливу;
ES – досягнення нових меж і перехід до стабільного функціонування на новому рівні.
11) Остання властивість пов'язана з внутрішніми механізмами системного розвитку, який відбувається за відповідними етапами, причому склад і співвідношення основних структурних елементів змінюється у відповідно до розвитку складної системи:
S – «ослаблення – зародження» – ослаблення дійсних елементів, поява окремих потенційних елементів;
SI – «старість – формування» – комплектування (агрегатування) потенційних елементів у пошуках нових форм структурної організації при активному сприянні опосередкованих елементів;
І – «загибель – народження» – створення нових форм структурної організації, перетворення потенційних елементів у діючі;
ІЕ – «ріст» – інтенсивні зміни, ріст числа нових елементів з новою структурною складністю всередині старих меж системи, пригнічення (заперечення) старих дійових елементів;
Е – «розквіт» – систему повністю визначають елементи нового рівня складності, які ефективно діють у зовнішньому середовищі;
ЕS – «зрілість» – виокремлення з числа діючих опосередковуваних елементів, які створюють передумови для появи нових потенційних лементів.
Структурні одиниці кожного рівня складності проходять повний цикл від народження до зникнення, але сама система в цілому продовжує існувати в новій якісній визначеності.
Проаналізовані властивості є загальними і універсальними системними закономірностями, що проявляються у вигляді «аналогій», є формально ідентичними, але можуть відноситись до різних явищ і навіть до різних дисциплін.
Структура і функції організаційного клімату
План
1.Логіка якісних співвідношень соціально-психологічного клімату і організаційного клімату